Відповідь Віталію Жугаю. Лобізм-Корупція: де межа?

Приступаючи до розслідування будь-якої справи, Шерлок Холмс постійно повторював: якщо щось трапилось, шукайте, кому це вигідно. Наслідуючи безсмертного героя детективів Артура Конан-Дойля, сучасні екперти зазвичай розпочинають аналіз будь-якого політичного рішення з того ж одвічного питання – Quo prodest? І це більш ніж логічно.

Сучасна політична наука стверджує: в основі будь-якого політичного конфлікту обов’язково лежить конфлікт бізнес-інтересів – не так важливо, прямо чи опосередковано. У таких випадках здебільшого говорять про корупцію або лобізм. Хоча, якщо брати до уваги українські реалії – чи не одне це і те ж?

Феноменологія

Загальноприйнято вважати, що лобізм – це форма тиску на уряд, парламентарів чи інших осіб та установ з метою домагання прийняття потрібного рішення. Здавалося б нічого особливого.

Але, вибачте, «тиснути» можна по-різному. І, відповідно, по-різному можна реагувати на тиск, «задовільняючи» або ігноруючи його.

«Взагалі, існують дві типові моделі взаємодії інтересів, – розповідає професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий керівник Школи політичної аналітики Олексій Гарань. – Перша з них називається плюралістичною, коли існує багато груп інтересів, які легко виникають, зникають та постійно конкурують між собою». В результаті цієї конкуренції, зауважує науковець, вимальовується «результуючий вектор тиску» на владні структури.

Другою моделлю є неокорпоративістська. За словами професора, вона передбачає взаємодію трьох основних центрів: бізнес – з одного боку, профспілки (в низці західноєвропейських країн таких як Англія, Німеччина, Скандинавія вони об’єднані в єдину структуру) – з іншого, та держава як посередник і модератор. «На відміну від плюралістичної моделі, – зазначає О.Гарань, – в такій схемі важче виникнути новим групам інтересів. Але натомість, вплив уже наявних угруповань є вагомішим. В той же час, ця модель – більш компромісна та вимагає постійного збалансування інтересів між суб’єктами».

На думку директора Інституту стратегічних досліджень Вадима Карасьова, причина існування різних типів лобізму випливає з природи політичних партій і парламентського представництва. «Справа в тому, що в Сполучених Штатах немає класичних партій. Вони виконують виключно роль електоральних апаратів, які повинні забезпечити перемогу своєї команди та лідера». Саме тому, стверджує політолог, партії як політичні інститути не виконують роль лобістських центрів.

Водночас, В.Карасьов називає ще й іншу причину: американський конгрес будується на регіональному та індивідуальному принципах, тому лобі реалізується здебільшого на позапартійній основі. Щоб це не призводило до порушення закону, лобізм в США отримав законодавче підгрунтя. «У Вашингтоні біля Конгресу реєструються сотні лобістких кантор, які офіційно стають своєрідними брокерами між корпораціями і посадовими особами. Таким чином, все відбувається прозоро, чесно і дозволяє контролювати даний процес в конкретних рамках».

Що стосується Європи, продовжує екперт, то тут інтереси корпорацій, регіонів чи окремих осіб лобіюються через партії та прихід до влади, тобто безпосередньо через парламентську більшість та уряд. «Але виникає питання: чому партії не перетворюються на суто лобістські структури, що спостерігається в Україні?»

Тому що на Заході, пояснює В.Карасьов, партії є так-званими «хранителями воріт», коли ідеологія, репутація, політична субкультура на яку спирається партія та сталий електорат є своєрідним ситом, який не дає можливість крупним корпораціям перетворити партії виключно на «лобістські колонії».

Не як у людей...

Коли мова заходить про лобізм в Україні, то більшість фахівців, як правило, зосереджуються на проблемі прозорості, законності та конкуренції. Утім, здебільшого, ми все «гребемо» під одну мірку – корупція.

«Природа українського лобізму мало чим відрізняється від лобізму в інших країнах, – переконаний представник Центру дослідження політичних цінностей, народний депутат Олесь Доній. – Однак, існує суттєва різниця в самому «просуванні» інтересів, коли практично неможливо відрізнити лобізм від прямого підкупу та корупції».

Натомість, підкреслює Вадим Карасьов, в українській практиці зустрічаються здебільшого «куски, мікси, гібриди різноманітних лобістських технологічних схем, які вже давно відпрацьовані на модельному і практичному рівні в країнах розвиненої демократії».

Ще одним цікавим елементом лобізму в Україні стало використання його як прикриття політичних розправ та перекладання відповідальності. Політики не соромляться на всю країну звинувачувати своїх опонентів у корупційних схемах чи спекуляціях, одночасно замовчуючи безпосередню зацікавленість власних «спонсорів». Підкріплюючи власні «звинувачення» купою різних серйозних папірців, жоден чиновник не спромігся довести правдивість власних слів у суді. А для чого? Суд рейтинг не підвищить. Тому, прес-конференції чи гучної заяви по телебаченню, як правило, вистачає «з головою».

На думку політологів, проблему лобізму в Україні не можна вирішити лише прийняттям відповідного закону. Такі спроби робились уже двічі, але безуспішно. З іншого боку, в Україні закон не є імперативом поведінки, іншими словами, вони просто-напросто не виконуються.

«Потрібно йти іншим, європейським шляхом, – переконаний В.Карасьов. – Необхідна нещівна критика лобістських схем, створення культури нетерпимості до лобізму, оскільки ця проблема знаходиться на рівні моральної, ідеологічної та партійної відповідальності. Ми повинні будувати міцну і прозору партійно-політичну систему, щоб партії несли відповідальність за тих, хто там потрапляє у списки; а також, створювати етичні бар’єри лобізму».

Погоджується з такою думкою і О.Доній, стверджуючи, що перш за все «потрібно підвищувати вимоги до політики та політиків». Крім того, каже депутат, повинні бути чіткі державні та суспільні регламентації, в іншому випадку – межа між корупцією і лобізмом повністю зітреться.

Ergo

Неврегульованість питання груп інтересів в Україні породжує цілий ряд провокаційних питань і навіть міфів. Чітку межу між корупцією і лобізмом наразі провести просто неможливо, навіть прийнявши закон. Водночас, не можна сліпо ототожнювати ці два поняття. Суспільство повинно виробити власний імунітет до такого роду проблем, оскільки покладати їх вирішення на тих, хто цю проблему породжує – самогубство…

І питання стосується не суми, яку ми кладемо в конверт, щоб отримати потрібну довідку чи печатку, а почуття власної гідності: скільки ще блазні у костюмах Brionі чи Louis Vuitton вішатимуть нам локшину на вуха, вдаючи з себе праведників та народних месій?