Маска – лишня: відкрити своє справжнє «я»

Маски – це покриття для обличчя, або частини обличчя, яке одягають з метою приховати особистість людини. Все, що маскує або приховує (наприклад, коли ми із себе удаємо когось іншого), є маска. Людині може бути боляче, погано, а вона приховує це під маскою задоволення та радості!

Психологи кажуть, якщо людина говорить вам кілька разів протягом розмови “Я не брешу”, вона зазвичай бреше. Виявляється, цей спосіб також маска! Багато людей мають різні маски для різних днів, або з різних приводів. Масками є будь-які вдало придумані речі, які дозволяють нам вважати, що ми якось відрізняємося від інших людей.
Як не крути, але ми, люди, полюбляємо вдягати маски. Для одних маска – це спосіб заховати своє обличчя,а для інших, навпаки, театралізований прийом для ефектного показу своїх здібностей. Мова зараз не про ті маски з паперу, картону чи пластику, які можна придбати у магазинах: цих масок легко позбутися. Для нас більш важливими є ті маски, які ми «одягаємо» кожен день, прикриваючи удаваними якостями свої недоліки від очей прохожих чи знайомих. Саме «показуха» дуже часто заполоняє наш розум і, залежно від ситуації, ми починаємо грати якусь роль. Ролі бувають різні: в миру – доброї, щирої людини, відповідального працівника, чи навпаки, «вреднющого» бюрократа, а в церкві – чуйного священика, нелицемірного парафіянина, щиро віруючої людини, яка все знає і боїться Бога, або, навіть, людини, яка не хоче нікого знати. Звичайно, кожен з нас може поповнити цей список своїми «масками».

Не можна також стверджувати, що всі без винятку вдають із себе когось іншого. Безсумнівно, є серед нас і щирі, відверті люди, на яких ми так би хотіли бути схожими. Проте, ролі, які ми з різних причин почали грати давно, перешкоджають нам відкрити своє справжнє лице. Лицемірство – справедлива назва поведінки всіх, хто носить «маски».

На превеликий жаль, з такими масками люди інколи зростаються. Їх не знімають навіть коли дивляться у дзеркало, чи, навіть, коли йдуть на сповідь, хоча логічно було б подумати, що Господь, який знає наші думки, дуже легко розпізнає наші «личини».

Що ж мені робити, якщо я злий, а вдаю із себе доброго? Або чи варта мені показати своє справжнє я, якщо воно огидне? Чому я мушу зняти маску поваги до свого боса, адже це може відобразитися на моїй заробітній платні, чи, можливо, на моїй кар’єрі? Ми повинні бути зацікавленими не у підборі найкращої ситуативної маски, а у напрацюванні особистої гідності християнина. Однак, без смирення та єднання із Христом у Його Таїнствах, цього зробити просто не можливо. Господь казав, що лицемірам – горе, бо вони вдають із себе хороших і добрих, а насправді вони є гнилими зсередини. Нам перш за все потрібно вилікувати нашу «середину», нашу душу,
і розпочати жити за заповідями Христовими. Тоді ми просто не зможемо і не захочемо вдягати якусь «маску» чи «личину», адже вона закриватиме світло Христової благодаті в нас і стане наругою над Господом.

Зцілення зсередини, або переміна (покаяння) наблизить нас до Христа, що, безумовно, приведе до загальної зміни: більше не буде необхідності вдягати маску доброти, щирості чи милосердя – все це стане якостями нашої душі. Відкрити своє справжнє обличчя нам інколи страшно, адже ми боїмося щось втратити чи чогось не досягти. Самотужки зробити це дуже важко. Але ж ми маємо підтримку у лиці Церкви Христової і самого Господа, Який готовий нам допомогти просвітитися Його Божественним світлом тільки через Його любов до нас.

Отож, не потрібно боятися скинути «маски» та стати перед нашим люблячим Небесним Отцем, адже тільки Він дає ту благодать, яка зцілює нас зсередини та надає нам можливість знову відкрити своє лице.

© прот. Іоанн Шандра

газета Православне Закарпаття №6, 2011