Увесь шарм Укрзалізниці

Я часто подорожую потягом. Останні вісім років переважно у напрямку «Київ – Мукачево», і назад.

 

За цей час у поїздках траплялися різні курйози, але кілька разів доводилося зривати справжні «джекпоти».

 

На жаль, про окремі з них розповісти не можу, оскільки я людина вихована і дбаю про свою репутацію.

 

Але про останній «джекпот» – дуже кортить розповісти. Давно вже я так тонко не відчував шарму «Укрзалізниці».

 

Завчасно заспокою, що мова піде не про вологу постіль чи прострочені вафлі «Артек» , не про діряві вікна та брутальні туалети. Хоча усе це досі надокучає.

 

Отже, у хронологічному порядку.

 

Виїжджаю з Києва у четвер, 24 травня: зранку збираю речі, беру їх з собою на роботу, звідти відразу на вокзал – приїжджаю майже в притул, за 15 хв до відправки, заходжу в хол вокзалу, дивлюсь на табло… а мого потяга нема. Дещо занервував. Нарешті голос звідкілясь заспокоює, що поїзд буде відправлений рівно на годину пізніше.

 

На перший погляд, ну що тут такого, чи не так? Але у суботу, 19 травня проводжав друга на цей же потяг і час відправки його також змістили на годину пізніше. За словами пасажирів, подібні «зсуви» відбуваються вже другий тиждень. 

 

Не розумію, невже не можна про них попередити? Внести зміни в розклад тимчасово? Адже одна справа, на годину пізніше від’їжджати з міста, інша – приїздити на годину пізніше кудись, де в тебе справи, зустрічі, плани.

 

Пусте. Ось повертався з Мукачева я куди веселіше. 

 

Неділя, 27 травня, поїзд відправився згідно з графіком, людей у вагоні обмаль, моє купе – перше – порожнє, сиджу працюю. Від Сваляви у вагоні – мертва тиша. Здається, саме після цієї зупинки зник провідник. Він зачинився у себе в купе і міцно спав, навіть не показуючись не тільки тим пасажирам, які вже у вагоні (не надокучав з кавою та чаєм), а й тим, які можливо хотіли б до нього потрапити на інших станціях. Так тривало до Львова, і дуже сподіваюся, просто ніхто і не купив квиток на цей потяг у цей вагон саме до міста Лева.

 

Останнє, що я чув від провідника, це фрагменти його телефонної розмови: він розповідав комусь з добірною лайкою про свої нещодавні походеньки та наміри закодуватися. 

 

Схоже, наш герой добряче гульнув напередодні, адже коли потяг прибув до Львова, то провідник продовжував далі спати, а люди збиратися біля вагону.

 

Коли минуло вже 10 хвилин (нагадаю, що поїзд у Львові стоїть 20 хв.), прибіг колега з сусіднього вагону й почав його будити, принагідно лаючись. Хм, нічого не вийшло.

 

Спроба №2 через хвилини дві-три була схожа на відчай, бо провідник із сусіднього вагону вже не підбирав слова і щосили штурхав «тіло», яке лежало у цей час мов колода, хоча мало стояти поруч з вагоном та зустрічати пасажирів.

 

– …одягни хоч сорочку, ти що взагалі придурок, – останнє, що кинув провідник з сусіднього вагону, повертаючись до власного, коли йому вдалося нарешті розбудити колегу.

 

Не кваплячись провідник мого вагону все ж встав, одягнув сорочку, застібнувши навіть кілька ґудзиків, похитуючись від однієї стінки до іншої попрямував нарешті відчиняти двері вагону.

 

Впустивши кілька перших настирних пасажирів, він вирішив повернутися у власне купе і вже там зустрічати решту:

 

– Мужчіна, ваш білєтік!!! Женщіна, білєтік!!! – чувся напівсонний хриплий голос кожному, хто проходив повз купе провідника. Пасажири по черзі зазирали туди, віддавали нашому герою квиток та очікували, доки він виконає свій обов’язок та повідомить їм їхнє місце.

 

Потік людей перервався. Дивлюся у вікно, а там – гордість «Укрзалізниці» імпортний Хюндай. Думаю, піду подивлюся на це диво. Визираю з вагону – нічого особливого. Тим часом, піднімається ще один пасажир:

 

– А де провідник? – питає в мене.

 

– У себе, – не розгубився я і зайшовся сміхом, усвідомлюючи всю абсурдність ситуації.

 

Перед самою відправкою провідник ще раз вийшов у тамбур, щоб потеревенити з іншим колегою:

 

– Так спав би, бл*ть на*уй, до Києва, якби не розбудили, – ділиться провідник мого вагону.

 

– Та я тоже, бл*ть піз*єц на*уй, даже не знаю, хто там мене розбудив, – відповідає товариш, якого я так і не бачив, тому важко сказати провідником якого вагону та потягу він є.

 

На цей триповерховий мат я не міг не звернути увагу, стоячи в коридорі. Це помічає провідник мого вагону і повідомляє про мене співбесіднику, на що той відповідає:

 

– Шо? Хто? Пасажир? Зараз я бл*ть піднімуся і дам йому в бороду, – легковажно кинув провідник невідомого вагону та потягу, засвідчуючи абсолютну байдужість до всього, що відбувається та впевненість у власних силах.

 

Щойно потяг рушив, провідник мого вагону повернувся на «базу», щоб знову усамітнився надовго. І аби його ніхто часом не потурбував, закрив своє купе на ключ.

 

Одна з пасажирок, яка не вловила під час посадки на потяг, що тут відбувається, спробувала замовити собі у провідника чай. Наївна. Бідолашна.

 

То коли там стартує Євро-2012? За тиждень?

 

Welcome to Ukraine, чорт забирай!