Бідність: спроба портрета з натури

Живемо ми… Так, як живемо. Прагнемо і все робимо для того, аби жити краще. Кожен для себе і своєї родини, а держава (не будемо про те, хто, як і для чого приходить до влади) дбає про поліпшення життя своїх громадян. Але щоб поліпшувати — треба знати, яке це життя є. Принаймні, щоб знати що поліпшувати, як, а потім і щоб порівняти, чи стало краще. Здається, для цього є чимало понять, показників — рівень бідності, межа, глибина бідності, рівень зайнятості, рівень безробіття, малозабезпечені, соціально незахищені, соціально вразливі, прожитковий мінімум, середня зарплата, соціальний захист тощо. Є загальнодержавні та регіональні, аж до найменших сіл, програми зайнятості, стратегії подолання бідності. Проте на практиці часто виявляється, що більшість параметрів дуже відносні, дискусійні, чітко не окреслені, методологічно не обґрунтовані, констатація ситуації робиться на базі статистичної системи, яка потребує суттєвого реформування, словом, усе, часто, "навпомацки". Базовий документ, за яким ми мали б жити, з яким звіряти зроблене і заплановане — Регіональна стратегія розвитку Закарпаття до 2015 року. (Щоправда, чомусь не чути, аби Кабмін збирався відірватися від продукування повноважень, підгрібання під себе всіх і вся й підписати на основі Стратегії угоду якщо й не з нашою, то бодай з хоч однією з областей). Мета Стратегії — щоб кожен закарпатець жив краще. Серед критеріїв, за якими передбачено оцінювати реалізацію наміченого: тривалість життя; коефіцієнт смертності дітей віком до 1 року; індекс людського розвитку; частка населення віком 19 років і старше, що має вищу освіту; обсяг доходів місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу; середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників; рівень бідності; кількість проектів на засадах партнерства різних секторів. Усе відносно Нині декілька понять визначають рівень життя населення, зокрема: межа, глибина і рівень бідності. Межа бідності — це сума коштів, які необхідні для задоволення основних потреб людини. Глибина — скільки населення з таким рівнем доходів в області/державі. За цими показниками, після обрахунків за складною формулою, визначається рівень бідності, але з огляду на регіональний рівень цін. У 2000 році вперше була визначена межа бідності населення України. Визначається вона не за поняттям сукупного доходу, а за рівнем сукупних витрат людини, які необхідні для забезпечення основних потреб життя. Тобто, щоб не вмерти. Визначення велось на основі того, що громадянам виплачували 5 гривень, аби вони протягом певного періоду записували у спеціальний журнал свої витрати. Таким чином було обстежено 9 тисяч 318 дворогосподарств по всій Україні. Навіть якщо українців реально менше за 46 мільйонів, зрозуміло, який малий відсоток потрапив під обстеження. На Закарпатті у деяких районах, особливо гірських, не потрапив взагалі ніхто. Інша справа, наскільки репрезентовано населення за віком, соціальним статусом та іншими показниками, чи це "повісили" на кого змогли. Сумнівно, наскільки охоче, старанно і реально люди займалися цією справою (особливо з огляду на оплату 5 грн.). Очевидний суб’єктивізм, з яким велися записи, адже гроші на не повсякденні речі, наприклад на будівництво будинку, придбання машини чи побутової техніки відкладаються протягом тривалого часу. Заступник начальника головного управління праці та соціального захисту Людмила Ляпіна каже, що спеціалісти цього управління, як і представники інших структур та регіонів, неодноразово зверталися до науковців, виконавчих структур держави з пропозицією при оцінюванні рівня життя області враховувати, наприклад, такі показники як кількість машин, індивідуального житла на тисячу мешканців області, наявність побутової техніки. В інших країнах за показник береться тривалість життя, а туди, як відомо, входить дуже багато параметрів, бо якщо людина живе довго, значить і освіту має відповідну, щоб дбати про себе, і медицина про неї піклується, отже добре фінансується й організовується, довкілля збережене і т.д. Якщо ми збираємось у Європу то теж маємо так рахувати. Перші спроби таких оцінок – визначення за методикою індексу людського розвитку, який враховує більше сотні параметрів. За цією величиною Закарпаття замає 4 місце в державі. Так чи інакше, але вперше обрахована межа бідності у 2000 році в Україні склала 156 гривень. Зрештою, методику, за якою це робилося, визнали недосконалою і вже тривалий час її корегують. Загальнодержавна стратегія подолання бідності передбачала кілька етапів. Тепер ми вже… на третьому, який має закінчитись у 2009 році. Навряд, чи завдяки стратегії, але навіть візуально загальний рівень життя поліпшився. Побільшало магазинів будматеріалів, побутової техніки, меблевих, там постійно є покупці. Все більше на вулицях автомашин. Але це не розкіш -- у порівнянні з потребами людини і сучасними стандартами це дуже мало. Задоволення потреб одне, а реальність — скільки і чого треба — інше. Основу економіки, державної незалежності мав би складати середній клас. Але хто нині знає, кого можна віднести до середнього класу, які параметри його типового представника? За опитуваннями, які проводить Центр ім. Разумкова, люди на власний розсуд відносять себе до середнього класу. Навіть такі, у кого немає елементарних речей, потрібних для життя у сучасному світі. Зрештою, усе дуже відносно — один вважає себе бідним, бо ще 4 поверх не добудував, а інший має комірчину в малосімейці і щасливий. Коли виправлять перекоси? На рівень доходів і витрат, відтак на рівень бідності, впливає кілька факторів. Чи працює людина, чи веде власне господарство. І які має від того доходи — натуральні (виростив — з`їв, зробив — спожив) і грошові. Залежить і від складу сім’ї, кількості дітей, наявність у ній інвалідів. У нашій області, особливо у гірських районах, дуже багато громадян, які за офіційною статистикою вважаються зайнятими, а фактично живуть в основному, як у середні віки, з натурального господарства. За розрахунками фахівців, оплата праці в Україні нині має складати щонайменше 3 долари за годину. Заплановано, що у цьому році закон про погодинну оплату пройде через парламент. Проте планується це не вперше. Ми ж, хоч уже і меншою мірою, ніж раніше, усе ще боремось за… виплату зарплат. Створюємо комісії, звітуємо про досягнення, хоча це конституційна норма і нікому навіть в голову не мало б приходити не виплачувати людям зароблене. Деякі керівники краще заплатять штраф, ніж виплатять зарплату, а це аж 65 грн. Тому готові платити. І не раз. Ця проблема має суб`єктивні та об`єктивні причини. Голови ОДА — попередній — Віктор Балога та нинішній Олег Гаваші, зверталися до керівників підприємств листами з проханням вивчити можливість підвищення зарплат до рівня прожиткового мінімуму. Кажуть, 60% адресатів підвищили. Але листи надсилали тільки на підприємства з так званого основного кола підприємств. Нині не всім вигідно запроваджувати погодинну зарплату — інтенсивність праці велика, устаткування старе. Немає чітких параметрів, тільки побажання, скільки повинен становити фонд оплати праці у частці виробленої продукції. За словами начальника головного управління праці та соціального захисту ОДА Віктора Мацоли, часто у собівартості продукції доля зарплати складає лише 7-12%. Навіть офіційно міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв визнав з парламентської трибуни, що українські зарплати у 2,2-2,5 рази нижчі за російські. Закони про працю відстають від життя. Розроблено новий Кодекс, але він припадає пилюкою у Верховній Раді. Нині маємо лише закони про мінімальну зарплату, прожитковий мінімум і колективні угоди. Науковці вважають, що законодавче закріплення розміру мінімальної зарплати відіграє негативну роль, не сприяє збільшенню оплати праці. Дуже багато фірм офіційно декларують мінімальну зарплату, а решту доплачують у конвертах. Інвестори, які йдуть до нас (і насамперед тому, що можна платити меншу зарплату), орієнтуються на середні виплати, які складаються в галузі чи регіоні. А від того йдуть галузеві угоди, доплати за розряд. До того ж, інвестор іде туди, де треба вкласти менше затрат, поруч з обласним центрами, де є інфраструктура. Цікаво, що ніхто з них не береться будувати гуртожитки, хоча довозять працівників щодня за 50 і більше кілометрів. Так і виникає замкнене коло: робота є, але оплата за неї, у порівнянні з необхідними витратами, не спонукає йти працювати. Особливо у гірських районах, де люди звикли ще й до власного господарства. Привабливість професії визначається рівнем оплати, часто і потенційною можливістю "лівих" прибутків, престижністю, а не потребою ринку. Крім того, заледве ми почали долати практику, що перебувати роками на біржі вигідніше, ніж працювати. А ще є 8 законів, за якими ті чи інші пільги, соціальні виплати отримує чи не кожна третя родина. Перекіс призвів до того, що бідними нині стають… чесні працюючі громадяни. Чудово, що запровадили систему "гроші ходять за дитиною" для сиріт. Тепер їх вигідно розбирати по будинках сімейного типу. Але нерідко "нормальна", звичайна родина, де працюють обоє батьків, нині не має таких статків на кожного члена сім’ї, які держава виділяє тільки на одну дитину, віддану не біологічним батькам. Треба – усім миром Закарпаття за рівнем зайнятості в останні роки різко "рвонуло" вперед. За 9 місяців 2006 року по Україні рівень зайнятості — 58,3%, на Закарпатті — 59,2%. Відколи показники почали рахувати за методикою Міжнародної організації праці, яка більш об`єктивно відображає ситуацію, вони ще кращі. Наш край на одному з перших місць за розвитком малого підприємництва — люди заробили гроші, у тому числі на кордоні і за кордоном, й вкладають їх у бізнес, в кафе, магазини. Але потрібна, як і по всій Україні, революція в законодавстві про працю, державні вливання в індивідуальні селянські, фермерські господарства. Виявляється, в Україні немає навіть… точної чисельності робочих місць! Відомо, скільки працюючих, зайнятих, але невідомо скільки робочих місць, тоді як на одному може працювати і четверо людей. Зазвичай, у роботі державних органів не враховуються і думки незалежних експертів, організацій. Насамперед тому, що їх просто немає. Останнє соціологічне дослідження, яке враховувало соціальні параметри життя закарпатців, проводилось у 2000 році. Чомусь на опитування знаходять гроші напередодні виборів, але вони з`ясовують рівень електоральної прихильності до тієї чи іншої політичної сили чи кандидата. А щодо рівня життя, самопочуття населення, хоч у нас є і Асоціація соціологів Закарпаття, професійного, наукового дослідження, наслідки якого б були оприлюднені, принаймні заступник начальника головного управління праці та соціального захисту ОДА Людмила Ляпіна не пам`ятає. Отож ситуація в нашій "соціалці" нагадує лікування без проведення аналізів і встановлення точного діагнозу. До речі... На зустрічі голови облдержадміністрації Олега Гаваші з начальником управління Нацбанку України в Закарпатській області Валерієм Коляском йшлося про те, що обсяг зобов’язань банків області за коштами, залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб, на початок минулого року становив 1404 млн. гривень і проти 2005 року збільшився на 447 млн., або на 46,7%. У національній валюті — на 38,8 процента, ( по Україні — на 30,8%), в іноземній — на 57,8% (по Україні — на 54%). А обсяг вимог банків за кредитами, наданими суб’єктам господарювання та фізичним особам, зріс у 2 рази і сягнув 2945 мільйонів гривень Лариса ПОДОЛЯК «Старий Замок «Паланок»