Володимир Ушенко вже понад півстоліття працює "господарем театру"
Володимир Ушенко не грає безпосередньо на сцені, не перевтілюється у щораз нові образи та ролі і, звичайно, не так часто отримує в нагороду щирі оплески від вдячних глядачів та похвальні відгуки критиків про свою діяльність, однак теж заслуговує на добре слово від колег і друзів про свою подвижницьку діяльність.
Він пройшов разом із театром майже 50 нелегких років...
Нинішній завідуючий постановочною частиною Закарпатського облмуздрамтеатру народився на Херсонщині. Закінчив сім класів і змушений був піти працювати кіномеханіком на місцевий нафтопереробний завод. З 1956 по 1962 рік перебував на військовій службі в морських прикордонних військах на Чорному морі, де досить скоро отримав звання старшини, а згодом і головного старшини. Перед молодим військовим моряком відкривалися широкі горизонти хоч і нелегкої, але такої почесної, наповненої романтикою служби. Та юначе серце, добре пам’ятаючи хвилюючі миттєвості участі в шкільній художній самодіяльності, де він успішно займався в драмгуртку та виспівував у шкільному хорі, кликало його в іншу сферу – творчу. Сталося так, що все життя юнака враз змінив його величність випадок...
Якось військовий корабель, на якому служив Володимир Павлович, зупинився в Керченській протоці. Вільні від вахти моряки слухали концерт, який транслювався по гучномовцю на палубі. Диктор оголосив черговий номер програми:
— А зараз у виконанні лауреата Московського конкурсу естрадних виконавців, солістки народного естрадного оркестру Мукачівського міського Будинку культури Галини Ноженко, для вас прозвучить пісня «Який хороший вітерець». Після короткого оркестрового вступу в ефірі зазвучав чарівний голос молодої співачки із Закарпаття.
У гурті моряків, які заворожено слухали запропонований диктором музичний твір, був і Володя Ушенко, якому пісня надзвичайно сподобалась. Йому якось одразу закортіло побачити володарку того унікального дівочого голосу.
Написав їй листа. Сталося так, що Галина охоче відповіла Володі. Між ними зав’язалося інтенсивне листування, а вже через кілька місяців, отримавши короткотермінову відпустку, головний морський старшина із Севастополя Володимир Ушенко поспішав у мальовниче місто над Латорицею на зустріч із співачкою Галею Ноженко. А потім були щораз тепліші й частіші зустрічі молодих людей біля Чорного моря, а також на мальовничому Закарпатті... Закінчилось усе так, як і годиться в такому випадку – незабаром в Севастополі відбулася реєстрація шлюбу щасливої молодої пари.
Галина покинула Закарпатський облмуздрамтеатр, в якому працювала актрисою з 1957 року, і переїхала на проживання в місто Севастополь, де стала керівником художньої самодіяльності Балаклавського будинку офіцерів. Сталося так, що незабаром постало питання про звільнення Володимира Павловича з морської служби і повернення молодої пари на Закарпаття. Спочатку, з 1964 року, вони обоє працюють під керівництвом незабутнього майстра українського хорового мистецтва, народного артиста УРС Михайла Кречка в Закарпатському народному хорі при обласній філармонїї, а потім, коли у 1966 році Володимира Ушенка призначають заступником директора Закарпатського облмуздрамтеатру, його дружина Галина Андріївна теж повертається до цієї ж мистецької установи.
Робота в театрі міста над Ужем незабаром стала для пари дуже привабливою, і вони обоє залюбки віддаються їй. Якщо згадувати окремо про актрису Галину Андріївну, то, мабуть, недарма режисери театру доручали їй грати відповідальні головні ролі в багатьох виставах. Це — Наталка з вистави «Наталка Полтавка» за п’єсою І.Котляревського, Аза з вистави «Циганка Аза» та Дарина з вистави «Ой, не ходи, Грицю...» за п’єсами Михайла Старицького, Мелашка з вистави «Наймичка» за п’єсою І.КарпенкаКарого, Уляна, а потім Одарка із вистави «Сватання на Гончарівці» за п’єсою Г.КвіткиОснов’яненка, Гелена із вистави «Голос Великої ріки» за п’єсою Дмитра Кешелі та багато інших.
8 квітня 1977 року за високі досягнення в українському театральному мистетві Г.Ушенко було присвоєно звання — «Заслужена артистка України». Спеціалісти стверджують, що їй були притаманні такі чудові акторські риси, як подарований небом талант, унікальне вміння перевтілюватись, одержимість у творчості, душевний неспокій та Божа іскра, якою вона щоденно спалювала себе, освячуючи шлях майбуттю... Дотримуючись такого високого життєвого кредо, вона щодня палала на роботі і, мабуть, тому так рано згоріла.
У червні 2004 року її не стало...
Для Володимира Ушенка театральне господарство – складний багатовекторний механізм, в якому немає другорядних справ. Колеги знають, що цю істину давно зрозумів багаторічний заступник директора, а з 2005 року керівник постановочної частини Закарпатського облмуздрамтеатру, ветеран театрального мистецтва України, який почуває себе в цьому величному творчому «морі», як риба у воді... У нього завжди багато цікавих задумів на майбутнє – отже, театральна нива буде нескінченною.
Завтра Володимир Павлович у колі друзів, колег та членів сім’ї відзначить свій славний 75 літній ювілей.
Щиро поздоровляючи його з цим чудовим святом, зичимо йому довгих років життя в міцному здоров’ї, любові та пошані друзів, колег і численних любителів театрального мистецтва.
