Відомий поет влаштував культурний вечір виноградівцям
В читальному залі Виноградівської районної бібліотеки відбулася творча зустріч мешканців нашого міста з ужгородським поетом і виконавцем авторських пісень, непересічною людиною і цікавою творчою особистістю, активним членом обласного товариства російської культури «Русь» Валерієм Асаулюком.
Протягом двох годин тривала щира і задушевна розмова гостя з слухачами. Пересипана влучним і дотепним словом, приємними спогадами та хвилюючими враженнями від пережитого в житті, підсилена виконаними бардом ліричними піснями, автором і композитором яких є сам.
Шанувальниці творчості поета Зінаїда Локотош, Ольга Барничко, Єва Григора та Катерина Вашкеба піднесли гостю квіти, висловили свою вдячність за цю зустріч, побажали частіше відвідувати наше місто, в якому йому завжди будуть раді. Бо такі пісні і заворожуючі мелодії – невід’ємна частинка нашого буття. Це та рушійна сила, яка щоденно супроводжує людину по її життєвій дорозі, створює гарний настрій, підсилює особисту ауру та придає бадьорості ході, допомагає долати окремі перешкоди та негаразди…
Знайомство з новою людиною – завжди приємна несподіванка. А ще коли співбесідник – автор і виконавець власних пісень, людина за плечима якої пережите багатогранне і змістовне життя.
Його батьків колись звели фронтові дороги. Після гарячого бою випадково зустрілися на передовій. Вже після війни поєднали свої долї. Першу дитину втратили. Другим народився син Валерій. Ріс, оточений любов’ю і турботою батьків. Його босоноге дитинство збігло в Закарпатті. У Тячеві закінчив російську середню школу. Поступив на вечірнє відділення хімфаку Ужгородського державного університету. Далі була армія. Навчання у Львівській Політехніці. З дипломом інженера-будівельника опинився у селищі Ноябрьському Тюменської області. Суворі кліматичні умови переносив добре. Займався спортом. Краса сибірської землі та її тайгові масиви пробудили у ньому бажання писати.
Згодом одружився. Виростив дітей . Дочекався онуків. І до закарпатської землі приріс душею. Працює провідним інженером відділу експлуатації в організації служби автомобільних доріг у Закарпатській області. На роботі пропадає з ранку до ночі. Несе велику відповідальність за довірену йому справу. Наша область граничить з кількома європейськими державами. Їхні громадяни туристами частенько навідуються на Україну. І їхнє знайомство з нашою державою починається з наших доріг, автобанів…
По вихідних, з рюкзаком за плечима вирушає на природу. Неповторні свої куточки йому відкриваються у кожному районі. Любується присипаними снігами вершинами Карпат на Міжгірщині, буйним бузковим розмаєм та цвітом сакур в Ужгороді, запахом медоносної липи та переспівом солов’їв на Іршавщині, шелестом листопаду та багрянцем змішаних лісів і вічно зелених ялин на Перечинщині… Навіть незчувся як почав писати вірші. Слова масі просилися із серця. Виливалися в рядки, римувалися в куплети. Так появилися його неповторні ліричні вірші, які вже стали піснями «Облепиха», «Кропива», «Слива» та інші. Вібрація звуків прочитаних ним рядків підсилювалася мелодією, яка народжувалася сама по собі і лягала на нотний стан. Так народився не лише автор, але і виконавець власних творів. Пісень у нього вже набралося за сотню.
Слухаєш Валерія Андрійовича затамувавши подих. Співає під власний акомпанемент гітари. Пісні його проникливі, ліричні, дуже мелодійні, з глибоким змістом не до кінця висловлених автором думок. Вражає глибина і чистота почуттів його душі, захопленість і відданість жіночій красі, яка просочується у його піснях «Тихий дощ», «Спекотливе літо», «Чарівна жінка». Своєю новизною дивують слухачів покладені на музику вірші «Затмение», «Хорошая», «Мост», «Печки», «Ноябрь» та інші. Тепло сприймається його пісні – м’який рок «Міраж» та «Твіст» під які хочеться потанцювати, знову відчути себе розкутим як у юності. Десь вихоплюється думка автора: «Від порогу до Бога покладайся лише на власні сили, можливості та духовні відчуття».
У цьому тисячолітті видав дві поетичні збірочки «Шипшина-троянда»(Ужгород, «Ліра», 2003), у якій надруковані 45 його пісень. Книжичку присвятив батькові, що на зламі століть відійшов у вічність. Другу - під назвою «Водоворот» (Ужгород, «Ліра», 2006) у якій 72 пісні по адресував рідній матері Вірі Платонівні, яка теж відійшла за земну межу. Це - вона подарувала йому життя, чутливу душу, витончений смак, привила любов до рідної мови та пісні. Сама гарно співала і своїм голосом та співом радувала рідних та друзів. Тепер цю справу продовжив Валерій Андрійович. Бо любов на Землі не зникає. Залишається в дітях і онуках, у вічно живому ланцюжку родинного життя.
Коментарі -
