Галотерапія

У моєму під’їзді чергові зміни. Зранку я не побачив металеву решітку при вході, об яку зазвичай витирають ноги. Тепер на її місці квадратна бетонна ямка, заповнена пожовклим листям. Цю решітку я ще пам’ятаю з глибокого дитинства. Їй стільки ж років, як і нашій „хрущовці”. Точніше -- було стільки. Бо тепер невідомо, як складеться її доля. В кращому разі вона слугуватиме тому, хто не гидиться красти в небораків. У гіршому – її вже понесли на металобрухт. Маю підозру, що тепер питання металевої решітки для взуття стане таким же вічним, як і розбите вікно на третьому поверсі. Сповнений роздумами на тему „А що ж ми за народ такий?”, я подався подалі від дому. У Солотвині зайшов до цімбора ще зі студентських часів. Микола Гал унікальний вже тим, що його прізвище перекладається з грецької як „сіль”. Та й справа, якою він займається, має наукову назву – „галотерапія”. Отака іронія долі і прізвища. Микола очолює алергологічне відділення залізничної лікарні. Інтелігент в третьому коліні, Педант, яких мало. Уособлення точності і витриманості. І ось тут дивним чином неприємні спогади про ужгородську крадіжку переплелися із солотвинськими враженнями. У Солотвині є сім багатоповерхових будинків, в одному з яких мешкає і Гал з родиною. Повна апатія влади і безгосподарність настільки задерла потомственого інтелігента, що він почав революцію. Разом з дружиною організували збори мешканців будинку, на яких утворюють домоуправління. Вибирають керівництво і розробляють чіткий план дій. Відмовляються від послуг селища по утриманню будинку і прилеглої території. Натомість зекономленими коштами вирішують розпоряджуватися самі. Справа нелегка, адже платити хочуть не всі. Але треба бути Галом, щоб досягнути свого. І результат вражаючий: за рік після зборів зробили РЕМОНТ УСІХ ПІД’ЇЗДІВ. І це ще не все: поміняли старі труби на нові, сучасні , пластикові. Тепер хочуть найняти окремого двірника для свого будинку. Я дивився на Миколу квадратними очима. У моєму під’їзді ремонт не робився щонайменше 20 років. За гроші, зідрані з мешканців за цей час, уже либонь, можна було би збудувати новий під’їзд! Ось де порятунок, панове! Не Янукович, не Ющенко і не Тимошенко! Допомогти собі можемо лише самі. Тільки треба цього захотіти. Не плакатися, скиглити, бідкатися, лаючи усіх, окрім себе, а засукати рукави й братися до роботи. „Знаєш, Сашко”, -- казав мені за пивом солотвинський революціонер, -- „Є люди, які вже звикли жити в лайні. Їм і так добре. Лиш би їх не чіпали. Але більшість все-таки хочуть достойного життя. І ця більшість зрештою повинна взяти гору. Повинен перемогти розум і порядок”. Я повертався додому з думкою, а хто ж у моєму будинку очолить революцію? А тим часом приклад мешканців будинку №3 почали наслідувати й інші солотвинські багатоповерхівки, створюючи домоуправління і відмовляючись від збанкрутілих комунальних служб. Так неорганізований натовп на очах перетворюються у свідоме громадянство. Олександр ГАВРОШ, «Старий Замок «Паланок»