Рядовий Ніколас Міньо: Як американець українського походження відмовився від вищого рангу, щоб битися з ворогом

Він героїчно загинув, посмертно був нагороджений найвищою військовою нагородою США.

Як свідчать армійські записи Ніколас Міньо (Nicholas Minue) народився 25 грудня 1900 року в Галичині у сім'ї етнічних українців. Згодом його родина еміґрувала до США.

Як пише сайт Міноборони США, у 1906 році Джон (Іван) і Мері (Марія) Міньо разом з донькою і сином оселилися в Картереті, штат Нью-Джерсі, там у них народилося ще двоє синів.

Старший Ніколас після закінчення школи працював в інженерній фірмі. Під час Першої світової війни (1918) вступив до армії і відслужив рік до звільнення.

Згодом Міньо став громадянином США і знову був зарахований до лав американської армії - вже у 1927 році. Згідно з армійськими записами, з незрозумілих причин він залишався у званні рядового до початку Другої світової війни, лише тоді його підвищили до сержанта.

Однак Міньо, погодився на пониження у званні до рядового, щоб проходити службу в бойовому підрозділі за кордоном США і битися з ворогом. З листопада 1942 року Ніколас воював у Північній Африці у складі піхотного взводу 6-го полку, 1-ї бронетанкової дивізії Армії США.

Брав участь у операції "Факел" (Operation Torch) поблизу Касабланки, Марокко. Операція мала на меті забезпечити стартовий пункт для союзників в Італії. З Марокко Міньо та його рота навесні 1943 року вирушила через Алжир до Тунісу.

28 квітня 1943 року рота опинилася поблизу міста Меджез-Ель-Баб. Їх місія полягала в тому, щоб атакувати оборонні позиції противника в цьому районі, незважаючи на те, що противник утримував стратегічну висоту. Міньо був членом передового загону, який почав рухатися до своєї мети, коли раптово на них обрушився ворожий вогонь з кулеметів і гвинтівок.

Тоді рядовий Міньо без роздумів самотужки кинувся в багнетну атаку на кулеметну позицію, яка зупинила наступ його роти. Знищивши близько 10 ворожих солдатів, він підняв у наступ весь свій підрозділ, позицію було взято штурмом. Міньо разом з іншими бійцями продовжив атакувати ворога, витісняючи його із закріплених позицій. Але був смертельно поранений.

Подвиг рядового Міньо перед обличчям неминучої смерті надали його соратникам бойового духу і можливість просунутися далі і витіснити ворога з цього району. За даними Американської комісії військової пам'яті (American Battle Monuments Commission) ворожий опір у цьому районі було припинено протягом двох тижнів.

За свій героїзм Ніколас Міньо був посмертно нагороджений Почесною "Медаллю Пошани" (Medal of Honor) - найвищою військовою нагородою США.

1 квітня 1944 року на церемонії у Форт-Дюпоні, штат Делавар, генерал-майор Алван К. Гіллем вручив цю нагороду від імені президента Франкліна Рузвельта Мері Міньо, матері Ніколаса.

За даними групи Ukrainian American Veterans, Міньо був першим українцем США, який отримав Медаль Пошани за відвагу в бою. Нагороджений посмертно також іншими найвищими відзнаками США - медаллю Бронзова Зірка, медаллю Пурпурове серце та іншими.

Похований на Північно-Африканському меморіальному американському цвинтарі в Карфагені, Туніс.

На початку 1956 року ім'ям Ніколаса Міньо було названо пором, який курсував між Мангеттеном та Форт Джей (Fort Jay) острові Говернорс.

Ім'я Ніколаса Міньо присвоєно приватній школі в місті Картерет, штат Нью-Джерсі.

На його честь була названа одна з вулиць на базі армії США в Тікриті, в Іраку.

Ім'ям Ніколаса Міньо названа одна з вулиць на військовій базі Армії США Форт Блісс (Fort Bliss), штат Техас.

2015 року він став одним із 10 Героїв серії інформаційних плакатів «Українці в лавах Об'єднаних Націй перемогли агресора», підготовлених Українським інститутом національної пам'яті до 70-ї річниці перемоги над нацизмом.

Серед нагороджених Медаллю Пошани були також інші герої українського походження. Серед них:

• Ніколас Орешко (1917 — 2013) — за героїчний вчинок у ході Арденнської операції;
• Едвард Москала (1921 — 1945) — за проявлену мужність під час битви на Окінаві;
• Ентоні Кротяк (1915 — 1945) — у ході боїв за Філіппіни здійснив подвиг, пожертвував своїм життям, накривши тілом японську гранату;
• Джон Дутко (1916 — 1944) — за героїзм у боях в Італії;
• Джозеф Джон Садовський (1917 — 1944) — за хоробрість та самопожертву заради врятування товариша в бою у Франції.

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!