І я там був...

Стежками Карпатського заповідника, або де на Закарпатті знайдено останки первісної людини

Як часто в пошуках гострих відчуттів ми «мотаємось» по заморських світах, витрачаючи на це великі гроші, інколи наражаючи себе на небезпеку, навіть не відаючи, що адреналін - поруч. Потрібно лише трохи піднятися вгору, а там ... небачена краса: чистюще аж п’янке повітря, джерельна, ніби щойно з морозильної камери вода, незліченна кількість диких квітів й трав і, звісно, мальовничі краєвиди. Всього цього ми просто не помічаємо у своєму звичному середовищі, і не знаємо як багато втрачаємо у цьому житті.

Сьогодні ми пройдемо стежками Карпатського біосферного заповідника і,зокрема, Угольського лісництва, щоб піднятися до славнозвісного «Молочного каменю», де археологами було знайдено рештки первісної людини. Місцеві жителі розповідають, що� в далеку давнину десь в цих горах бували посли Івана Грозного, долаючи шлях із Константинополя в Москву. Вони були у захваті від побаченої краси цієї місцевості та її цілющих природних джерел. Пізніше доповідали царю про води, в яких лікуються люди, дивовижний камінь-велетень та численну кількість усякої дичини.

Наразі ця територія знаходиться під охороною Карпатського державного заповідника. Його історія досить цікава. Постанову про організацію заповідної зони було прийнято ще урядом колишнього УРС� у 1968 році. Метою створення Заповідника постало збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів , здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища та його змін під дією антропогенних факторів. У 1992 році він включений до Міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, які належать до найцінніших екосистем всієї Землі. Тож навіть важко уявити собі, яке це неоціненне багатство! Підтвердженням є й те, що Карпатський біосферний заповідник перший в Україні і вже тричі нагороджений Дипломом Ради Європи, а у 2007 році його букові праліси включені Всесвітнього природного спадку ЮНЕСКО. Загальна площа Заповідника складає 53 630 га, із яких 31 977 га передані йому в постійне користування. 

Що ж стосується� безпосередньо Угольського лісництва, то воно розташоване в басейнах річок Мала та Велика Уголька і простягається на площі 8500 га. Територію лісництва поділено на три зони. Зокрема� на заповідній зоні (3246 га) заборонена будь-яка господарська діяльність, до неї включені найбільш цінні природні та мінімально порушені екосистеми генофонду рослинного та тваринного світу. Друга зона - буферна (1065 га), виділена з метою запобігання негативного впливу господарської діяльності на заповідну зону. Вона включає природні та мінімально порушені антропогенними факторами території. І третя зона - антропогенних ландшафтів ( 170 га) – це� землі традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місця поселення людей, рекреації та інших видів господарської діяльності тощо.

Здійснюють охорону цих лісових масивів, звісно, працівники лісництва, в обов’язки яких входить берегти природу від згубної дії людей, не впускати в заповідник посторонніх осіб, дбати про диких тварин тощо. В основному за день інспектор проходить по лісових масивах з десяток кілометрів, тож кожен знає цю територію як свої п’ять пальців. Тож заблукати не приходилося. Єдині незручності з якими доводиться стикатися, що немає зимніх стежок і лише подекуди працює мобільний зв'язок. Раніше працівники лісництва користувалися радіозв’язком, однак наразі його дорого утримувати. Також� лісники часто влаштовують прибирання територій. На превеликий жаль, «горе-туристи» викидають сміття навіть у заповідних зонах. А дехто навіть умудряється залишити свій автограф на корі столітніх дубів…

Ми піднімаємось вгору. Спочатку йдемо пішою дорогою, яка дуже скоро переходить в круту гірську стежку. Звісно, не маючи належної фізичної підготовки дехто з нашої групи швидко захекується, починає відставати. Аж ось територія букових пралісів, де в природничі процеси не встигла втрутитися діяльність людини. Неймовірна краса!

Велетенські дерева висотою майже сорок метрів, діаметром більше одного метра і віком в триста років зачаровують своєю величчю. Варто зазначити, що ці найбільші за площею дубові праліси єдині у Європі (подібні їм ще є хіба що в Америці). Сюди приїжджають науковці зі всього світу. Карпатський заповідник, в тому числі й Угольське відділення є полігоном для екологічних досліджень. На цій зоні організовано 5 фенологічних пунктів, де проводиться вивчення сезонних явищ природи. На території закладено постійну пробну площу, де відбуваються моніторингові дослідження тощо.
Дана територія щедра на тваринний та рослинний світ. Флора налічує біля 500 видів рослин, з яких 25 видів занесено до Червоної Книги. Дуже своєрідною є й фауна букових пралісів. В Угольському відділенні зареєстровано 125 видів птахів, серед яких рідкісні: чорний лелека, пугач, волохатий сич, журавель. Зустрічаються тут і суто тайгові види, такі як рись, двохвоста сова, чорний дятел, снігур і характерні для широколистих лісів кабан, костогриз, голуб-синяк та ін. Звичайними представниками фауни є олень благородний, косуля, лісова куниця, лисиця та червонокнижні види: ведмідь, видра, саламандра. Проте побачити якусь звірину нам так і не пощастило, хоч зустріти кабана чи рися явно не хотілося.

Чим вище вгору, тим важчає шлях, адже похід триває кілька годин. Дуже хотілося пити, адже запевнені тим, що в лісі легко знайти воду, ми не взяли з собою жодної пляшки. Тож звістка про найближче джерело піднесла настрій, додала духу і спонукала йти швидше. Нарешті підходимо до маленької кринички, біля якої вдається трохи перепочити. Вода тут настільки холодна, (ймовірно витікає з-під самої гори),� що напитися її залпом практично неможливо. До пункту нашого призначення – печери «Молочний камінь» вже зовсім недалеко, тож збираємося з � силами і рушаємо далі.
Взагалі-то, найвищими вершинами Угольського масиву є гора Менчул (1501 м.), Плеша (1108м), Поганська Кичера ( 1093м), Вежа (937м). Тут представлено найрізноманітніші карстові об’єкти і печери, тільки на території заповідного масиву їх понад тридцять.

Серед них найбільша печера Українських Карпат - « Дружба», сумарна довжина ходів якої сягає 1,5 кілометра. Проте спускатися в цю печеру без спеціального спорядження занадто ризиковано, тож здебільшого це роблять науковці. Цікаво, що в ній зимують понад 1000 кажанів 14 видів, 8 із яких є рідкісними.

Печера ж «Молочний камінь», до якої ми дійшли, є привабливою для туристів легким маршрутом та безпечним спуском. А те, що тут знайдено останки первісної людини, не може не будоражити� уяву. І насправді це так. Щойно, побачивши обриси каменю забуваєш про втому і вже, як та печерна людина, за мить опиняєшся всередині печери.

Ось що значить адреналін, за яким і вартувало долати ці важкі кілометри вгору. 

На фото: печера «Молочний камінь», скалічені дерева написами сучасника