Силач Сергій Вінер: Фірцак-Кротон завжди говорив, що треба бути сильним, треба бути добрим

– Як Ви дізнались про Івана Фірцака? Що вас вразило при першій зустрічі?

– Про великого закарпатського силача Івана Фірцака-Кротона я дізнався від своєї мами, десь у 1962-62 роках. Ми з братом були худенькі, звичайні сільські хлопці, а мама нам завжди говорила, що на Закарпатті живе силач, який важить понад 100 кг та виконує такі силові номери, що до цього часу його ніхто не зміг перебороти. Тому ми з братом вирішили поїхати до нього у Білки, що на Іршавщині, щоб зустрітись з ним. Приїхавши на місце, питаємо місцевих: куда іти, де його знайти? А вони відповідають: «Кажіть «Фірцак – бачі»… Так ми знайшли Івана Фірцака. Перші враження – гігантський чоловік, добрий…дуже добрий. Він мав силу та статуру від природи, єдиний силач у сім’ї. Його брат, Петро, та батько були звичайної статури, а Іван був надзвичайно сильним. Вже на місці ми почали його питати те, що нас цікавило.

– Чи одразу Фірцак-Кротон погодився тренувати Вас із братом, що радив?

– Одразу, без жодних сумнівів. Ми час-від-часу приїжджали до нього і питали: як треба правильно тренуватись? Адже завжди, на питання про секрет надзвичайної сили, він відповідав: «Треба наполегливо тренуватись».  Ми не часто їздили на тренування. За весь період, ми були в нього десь 5-6 разів. Адже не має значення як багато ми їздили, нас завжди називали «Учні Кротона». Іван Фірцак – великий тренер, який мотивував нас до подвигів. Є тренери, які роками вчать учнів, але ті – бездарні. А інколи вчитель дає зерно, після учні стають справжніми послідовниками свого тренера. Таким був і Фірцак. Він завжди говорив: «Треба бути сильним, треба бути добрим».

– Як проходили тренування?

– До прикладу, він нам показував як правильно потрібно підіймати штангу, чи, як можливо тягнути автомобіль зубами. Він був людиною надприродної сили. Ми, зо 10 чоловік, не могли його перебороти, щоб кинути на землю. Нічого з ним не могли зробити.

– Заняття були платними?

– Ніколи. Іван Кротон ніколи не тренував нікого за гроші. Заняття були безкоштовними для будь-кого.

– На Ваш погляд, секрети надлюдської сили Івана Фірцака-Кротона?

– Справа у природі. Він був сильним від природи, сильним від народження. Єдиний такий, якого я зустрічав за життя. Ще у 20-х роках минулого століття один з підприємців хотів прорекламувати свій автомобіль. Зібравши свою сім’ю у авто, він переїхав горло Івану Кротону, а це понад півтори тони. І нічого. Такий номер ніхто до нього і після  більше не повторював. Це надзвичайно небезпечно.

– Чи мірялись ви інколи силою зі своїм учителем і тренером?

– Я не хотів і не мав жодного морального права мірятись силою з Фірцаком-Кротоном. По-перше, він був моїй учителем і тренером, а, по-друге, це було просто безкорисно, адже ніхто б не зміг його перебороти. Ніколи.

– Чим ви займались у московському «Театрі сили»? Куди їздили, чого досягли?

– Ми виконували силові номери. Різні. Тобто, колись у Фірцака-Кротона я почув, що він може гнути великі цвяхи у формі серця. Скажу чесно, на жаль, я ніколи не бачив виступи Івана Фірцака-Кротона, ніколи. Я дуже жалію про це. Потім, у музеї, що знаходився у Великому Бичкові, я роздивився фігуру цвяха-серця, яку виконав Кротон і вирішив її повторити. Потім вже гнув цвяхи у формі «вісімки», «кільця», «вузла» і т.д. З московським «Театром сили» ми об’їхали весь Радянський Союз. Там отримував дуже хорошу зарплату. Однак ми дуже багато працювали, без вихідних, без відпочинку… У «Театрі сили» ми, разом з братом, виступали від самого його заснування у 1989 році і до закриття у 1991.

– Вам пропонували виступати і жити закордоном?

– Дуже багато разів. Нас дуже хотіли бачити у Канаді, тому звідти приходило чимало пропозицій. Заманливі пропозиції надходили ще від 36 країн світу. Нам всюди говорили: «Вас завжди чекають», особливо у Канаді, адже ми були «західняки». Однак, на жаль, під нашим іменем за кордон їздили зовсім інші люди, займалися шахрайством і заробляли таким чином собі гроші. Це для нас було дуже принизливо.

– Чи займаєтесь Ви тренерською роботою? Учні є?  

– Учні є, небагато звісно, але є. До прикладу, ходить до мене на тренування дітвора. Вже бігають по склу, лягають на нього, витримують на собі предмети з великою вагою. Молодці. Я пишаюсь ними. Вони дуже наполегливі.

– Розкажіть детальніше про свою сім’ю.

– У нас звичайна сім’я, така, як і інші сім’ї. На жаль, моя дружина – Світлана, інвалід. Однак, я ніколи не боявся жінки у інвалідному візку, і завжди говорив, що хочу допомогти. Тому пізніше нас познайомили із моєю Світланою. Природа відібрала частково у мене зір, тому обличчя я не бачу, зате я відчуваю душу. Ми виховуємо двох синів від мого першого шлюбу: старшому сину – 34, молодшому виповниться 25.   Старший син їздив зі мною виступати з 9 років і був рекордсменом Книги рекордів Гінеса. Він важив 29 кілограм, а підіймав вагу у декілька разів більше.

– Як треба правильно харчуватись, щоб бути сильним?

– Чесно, не знаю. Я ніколи «правильно» не харчувався, «правильно» не спав. Все життя я страждаю від безсоння. Це моя карма. Я знаю про важливість сну, правильного харчування, спортивного харчування. Однак, ніколи не мав можливості це застосовувати у своїх тренуваннях.

– В чому ж тоді секрет Вашої сили?

– Я завжди всім відповідаю: ніякого секрету не має. Результат – постійні тренування, наполегливі тренування, без стероїдів та допінгу. Ось у чому секрет сили. Тренуватись потрібно. Одного разу, коли ми виступали десь під Білорусією, до мене підійшов президент Федерації пауерліфтингу й силової боротьби Санкт-Петербургу Павло Живора й питає те саме, що й ви. Він мені каже: «Подивись, Сергію, у тебе не має підкачаної руки, ніг, спини та грудей, а ти виконуєш такі силові номери. У чому секрет?». А я йому відповів коротко: «Тренуватись потрібно». 

Роман Лендєл, Мукачево.net

Фото люб'язно надані Сергієм Вінером із домашнього архіву