Кізонько моя люба, або Стара казка на ринковий лад...
Село Неліпино на закарпатській Свалявщині — гірське. Орних земель тут небагато. Мало й сінокосів. Мабуть тому здавна багато місцевих жителів тримали замість корів — кіз.
У 2002 році сталося так, що директорка місцевого Будинку культури Тетяна Грабар за сприяння Ужгородського жіночого центру, яким керує Марія Зілгалова, написала проект і виграла гранд, згідно з яким неурядова американська організація "Хайферпроджектінтернешнл-Україна" зобов`язалася поставити у Неліпині кіз заанської та альпійської порід. Через кілька місяців в Угорщині було закуплено 50 кіз і 4 цапи. Тварин безкоштовно роздали всім охочим за умови, що приплід безоплатно віддаватиметься іншим селянам.
І ось через чотири роки вже більше сотні дворогосподарств має ці чудові тварини. Альпійки та заанки добре прижились у Карпатському краї.
Добовий удій становить 4—4,5 літра молока від однієї кози. Справа пішла так успішно, що Тетяна
Грабар разом із двадцятьма п`ятьма іншими власниками племінних кіз організувала кооператив
"Неліпинський". Плани в очільниці започаткованого сільгосппідприємства справді, мовити б,
наполеонівські. Тетяна Дмитрівна має намір організувати у селі мініцех переробки козячого молока.
Погодьтеся, що на таке не зважувався ще ніхто, і не тільки в нашому краї. І якщо цю сміливу ідею вдасться втілити у життя цій енергійній жінці, то це буде справді новою і доброю справою.
Виникає ж запитання: "А чи ефективною справою? Чи не ризикує сільська ентузіастка прогоріти в
такому бізнесі?".
Я спробував пошукати у молочних відділах магазинів, ба, навіть, супермаркетів, харчові продукти із козячого молока. Що там говорити про торгові заклади — їх не купиш навіть на міських ринках.
Продавщиці в магазинах більш ніж здивованими поглядами реагували на моє питання, навіть за тієї
ситуації, що в селах останнім часом розводять все більше кіз. Зважаючи не востаннє на економічну
доцільність, ця невибаглива тварина останнім часом, мовити б, входить у моду. Отож у Мукачеві
з`явився навіть такий собі козячий базар. Щонеділі на толоці поблизу відомого в місті над
Латорицею ринку "Гід" можна купити, продати козу, цапа чи маленьких козенят. Ціна цієї тварини
коливається в межах від 100 до 500 гривень, залежно від породи, віку та кількості молока, яке вона дає. 70-річний мукачівець дід Іван каже, що коза — не тільки годувальниця, але й лікарка. Саме завдяки своїй кізоньці він здолав таку важку недугу, як астма. Та зараз старенькому пасти її вже несила, тому й вирішив продати. Править 270 гривень. Поки спілкуємось, підійшла жінка років п`ятдесяти з Нижньої Возниці. Заглянувши Маньці в рота та пощупавши її вим`я та дійки, починає торгуватися. Врешті коза продається за 250 гривень.
— Купіть мою кізку, — припрошує інший продавець, — не пошкодуєте, на мою душу. На день вона дає
чотири літри молока. І ще не стара, й чесна.
— І скільки за неї хочете?, — цікавиться покупець.
— Прошу п`ятсот, якщо будете купувати — щось скину, вона чеської породи, дуже молочна. Трохи
торгу — і тварина йде за 450 гривень. Тут же на ринку можна купити й козенят. Скажімо, за
чотиримісячний молодняк просять по 60 гривень.
У той день на мукачівський козячий ринок приїжджали покупці десь аж із Рахівщини за так званими "ангорками". Це довгорунні кози, шерсть із них вельми цінується. Однак таких кізок на всьому
базарі так і не знайшлося. Якийсь чоловік дав горянам адресу, за якою можна придбати цих
надзвичайно цінних тварин десь у Домбоках на Мукачівщині.
Як бачимо, розвиток козячого скотарства переживає стадію стихійності. І, звичайно, було б добре,
якби відповідні служби на місцях помічали таких людей-ентузіастів, як Тетяна Грабар із Неліпина.
***
Козяче молоко має надзвичайно великий вміст білків альбуміну і казеїну, глюкози і лактози та важливих мінеральних солей — кальцію, фосфору. Жирові кульки в ньому менші за розміром, ніж у корів’ячому, і поширені по всій масі молока, легко всмоктуються стінками кишківника. Висока поживність зумовлена іі високим вмістом вітамінів А, В, С, Д. Козяче молоко вельми добре лікує зоб. виразку шлунка, алергію та артрит Помічне навіть при цукровому діабеті. Одна тварина може дати за рік до 550 к,- молока.
І ось через чотири роки вже більше сотні дворогосподарств має ці чудові тварини. Альпійки та заанки добре прижились у Карпатському краї.
Добовий удій становить 4—4,5 літра молока від однієї кози. Справа пішла так успішно, що Тетяна
Грабар разом із двадцятьма п`ятьма іншими власниками племінних кіз організувала кооператив
"Неліпинський". Плани в очільниці започаткованого сільгосппідприємства справді, мовити б,
наполеонівські. Тетяна Дмитрівна має намір організувати у селі мініцех переробки козячого молока.
Погодьтеся, що на таке не зважувався ще ніхто, і не тільки в нашому краї. І якщо цю сміливу ідею вдасться втілити у життя цій енергійній жінці, то це буде справді новою і доброю справою.
Виникає ж запитання: "А чи ефективною справою? Чи не ризикує сільська ентузіастка прогоріти в
такому бізнесі?".
Я спробував пошукати у молочних відділах магазинів, ба, навіть, супермаркетів, харчові продукти із козячого молока. Що там говорити про торгові заклади — їх не купиш навіть на міських ринках.
Продавщиці в магазинах більш ніж здивованими поглядами реагували на моє питання, навіть за тієї
ситуації, що в селах останнім часом розводять все більше кіз. Зважаючи не востаннє на економічну
доцільність, ця невибаглива тварина останнім часом, мовити б, входить у моду. Отож у Мукачеві
з`явився навіть такий собі козячий базар. Щонеділі на толоці поблизу відомого в місті над
Латорицею ринку "Гід" можна купити, продати козу, цапа чи маленьких козенят. Ціна цієї тварини
коливається в межах від 100 до 500 гривень, залежно від породи, віку та кількості молока, яке вона дає. 70-річний мукачівець дід Іван каже, що коза — не тільки годувальниця, але й лікарка. Саме завдяки своїй кізоньці він здолав таку важку недугу, як астма. Та зараз старенькому пасти її вже несила, тому й вирішив продати. Править 270 гривень. Поки спілкуємось, підійшла жінка років п`ятдесяти з Нижньої Возниці. Заглянувши Маньці в рота та пощупавши її вим`я та дійки, починає торгуватися. Врешті коза продається за 250 гривень.
— Купіть мою кізку, — припрошує інший продавець, — не пошкодуєте, на мою душу. На день вона дає
чотири літри молока. І ще не стара, й чесна.
— І скільки за неї хочете?, — цікавиться покупець.
— Прошу п`ятсот, якщо будете купувати — щось скину, вона чеської породи, дуже молочна. Трохи
торгу — і тварина йде за 450 гривень. Тут же на ринку можна купити й козенят. Скажімо, за
чотиримісячний молодняк просять по 60 гривень.
У той день на мукачівський козячий ринок приїжджали покупці десь аж із Рахівщини за так званими "ангорками". Це довгорунні кози, шерсть із них вельми цінується. Однак таких кізок на всьому
базарі так і не знайшлося. Якийсь чоловік дав горянам адресу, за якою можна придбати цих
надзвичайно цінних тварин десь у Домбоках на Мукачівщині.
Як бачимо, розвиток козячого скотарства переживає стадію стихійності. І, звичайно, було б добре,
якби відповідні служби на місцях помічали таких людей-ентузіастів, як Тетяна Грабар із Неліпина.
***
Козяче молоко має надзвичайно великий вміст білків альбуміну і казеїну, глюкози і лактози та важливих мінеральних солей — кальцію, фосфору. Жирові кульки в ньому менші за розміром, ніж у корів’ячому, і поширені по всій масі молока, легко всмоктуються стінками кишківника. Висока поживність зумовлена іі високим вмістом вітамінів А, В, С, Д. Козяче молоко вельми добре лікує зоб. виразку шлунка, алергію та артрит Помічне навіть при цукровому діабеті. Одна тварина може дати за рік до 550 к,- молока.
Закарпаття online
Коментарі -
