Габріела Довганич з Ужгорода їде на конкурс краси до США

Габріела та її мати Надія Довганич, 34 роки, під’їжджають до скверика в центрі Ужгорода на голубому ”Шевроле”. Білявка Габріела виходить з автівки першою. На руках в неї йоркширський тер’єр.

 — Трохи спізнилися, бо ошийник у Чарлі обірвався, — виправдовується її мати, брюнетка Надія. — Довелося повертатися додому за новим.

 Ідемо на набережну. Дорогою Габріела розповідає про собаку.

 — Тато мені подарував його на Миколая, — хвалиться. — Чарлі вибагливий: їсть тільки сире м’ясо. Ми спимо з ним разом.

 На шиї у дівчинки дзвонить мобільний-”жабка” ”Самсунґ”. Габріела каже, що це — тато, й віддає телефон мамі.

 Батько дівчинки Олександр Суханов — бізнесмен, тримає кілька піцерій. Двічі-тричі на рік Олександр організовує в Ужгороді зліт байкерів. Містом їздить на чорному джипі. У байкерських колах має прізвисько Шоні.

 — Ми два роки тому розійшлися, — опускає очі Надія. — У Саші є дружина та 14-річний син. Але малу колишній чоловік любить. Торік змусив Гобіку взяти участь у конкурсі ”Міні-міс Закарпаття”. Донька стала ”Міні-міс фото”. А цього року повіз на конкурс до Донецька. Перед тим найняв професійних артистів, які вчили доньку пластики. Національний костюм, вечірню та коктейльну сукні Гобіці в облмуздрамтеатрі шила модельєрка Емма Зайцева. За все розраховувався Саша.

 Сідаємо на терасі біля бару ”Акваріум”. Надія замовляє три соки.

 Розповідає, що донедавна й сама тримала перукарню на вулиці Новака, але здала її в оренду.

 — Зараз сиджу вдома, займаюся Габріелою. Якщо треба кудись піти — беру няню. Допомогти мені нікому: батьки залишилися в Хусті. Я виїхала звідти до Ужгорода 20-річною. Закінчила тут курси масажисток, косметологів. Потім познайомилися із Сашею.

 На терасі з’являється Олександр. Довге волосся зібране у хвостик, на пальцях — масивні срібні печатки. Чоловік гладить доньку по голові, проводить пальцями по носі. Кладе на стіл папери. Пояснює колишній дружині, щоб оформила в нотаріуса дозвіл на виліт доньки до США.

 Олександр бере малу погуляти. Обіцяє повернутися за 10 хв.

 — У Донецьку, — пригадує Надія, — нас попередили, що дітям не можна наносити макіяж. Але в гримерці майже всі батьки фарбували дівчат. Я вирішила, що не робитиму цього. Гобіку визнали ”маленькою королевою” і без макіяжу.

 Із прогулянки повертається Олександр із донькою. Прощається і йде. 

 Габріела притискає до себе пса. Каже, що дуже любить тварин.

 — У мене були ще черепашки, — розповідає дівчинка. — Але на одну я наступила ногою. Іншу вирішила роздягти, щоб побачити, що в неї під панциром, — опускає очі. — Через кілька днів вона померла. А морську свинку я віддала в лабораторію, бо вона смерділа.