Красою народної культури Закарпаття захоплюється увесь світ
Мукачеву належить важлива роль у розвитку музейної справи нашого краю. На початку 20-х років XX ст. тут було відкрито історико-краєзнавчий музей імені Теодора Легоцького, а в 30-ті роки - етнографічний музей Підкарпатської Русі.
У кінці 1934 р. у Мукачеві було створено етнографічне товариство Підкарпатської Русі, статут якого затвердив Земський уряд 29 січня 1935 р. Головою товариства було обрано визначного вченого, педагога, громадського і культурного діяча о. Августина Волошина. До складу ради товариства ввійшли такі відомі педагоги; народознавці і громадські діячі, як проф. О. Приходько, проф. К. Шиналій, проф. А. Бапаж, д-р І. Панькевич, д-р М. Обідний, д-р Ю. Головаць-кий, О. Полянський, проф. В. Чапля, Л. Дем`ян, О. Маркушта інші.
Одним з головних завдань товариства стало створення крайового етнографічного музею. Для цього було утворено музейну комісію, референтом якої обрано проф. Карла Шиналія, а безпосереднім керівником - відомого українського музеє- і мистецтвознавця та етнографа, емігранта з Наддніпрянської України Михайла Обідного.
Збір експонатів для музею перетворився у всенародну патріотичну акцію. Найширше до цієї справи були залучені учні Мукачівської торговельної академії, цьому всіляко сприяв директор академії проф. Августин Штефан, учні та вчителі інших навчальних закладів, читальні «Просвіти», широка громадськість краю. Перша річ, що стала музейним експонатом, була вишивка, привезена із Квасів у кінці 1934 р. д-ром М. Обідним. Другу річ - рукописний збірник церковних нот початку XIX ст. - подарував музею проф. О. Приходько. Цінні експонати передали для музею Василина Божук, Анна Божук, Михайло Горощак, Василь Бернар, Олена Беркович, Анна Павлюк, Настя Дубик, Василь Потушняк, Іван Дудаш, Василь Костак, Олена Пайкош, Михайло Левдар, Габріела Дойч, Андрій Дрібняк, Юрій Станинець, Гізела Габовда, Йосип Скиба, Дмитро Фенчак... Особливо щедрим був дарунок братів Кли-мпушів з Ясіня (гуцульський одяг, вишивки, писанки, топірці, порохівниці), які за свої кошти ще придбали вітрину вартістю 500 крон і розмістили в ній подаровані ними експонати.
Всі надходження до музею були безкоштовними, у вигляді пожертв, держава на створення музею коштів не виділяла.
До 1937 р. зібрані для музею речі зберігались у різних місцях. На початку 1937 р., завдяки інспекторові ремісничих шкіл Ф. Шпалі і директорові ремісничої школи в Мукачеві П. Коникові, етнографічне товариство отримало один зал у новій будові ремісничої школи, а за тиждень до відкриття музею -ще два приміщення.
Але вони були передані лише за шість днів до дати його відкриття. Доводилося працювати день і ніч. А ще у червні більшість професорів, вчителів були завантажені шкільними іспитами, отже, весь тягар по створенню експозиції музею ліг на плечі кількох осіб.
Та все ж урочисте відкриття етнографічного музею відбулося 20 червня 1937 р. На свято прибуло чимало визначних людей, зокрема з Праги, Моравії і Словаччини, а також професори і студенти Мукачівської торгівельної академії, Ужгородської вчительської семінарії, гімназії, учителі шкіл краю, службовці, громадські діячі, представники преси. З вищих урядових осіб краю приїхали губернатор Підкарпатської Русі К. Грабар, шеф реферату МШАНО в Ужгороді секційний радник Ф. Хмеларж, культурний референт проф. Кайгл, інспектор ремісничих шкіл краю проф. Ф. Шпала, Мукачівський окружний начальник д-р Ю. Комаринський, Свалявський окружний начальник д-р Вислоць-кий та інші. Оскільки голова Етнографічного товариства о. А. Волошин на той час хворів, урочисте зібрання відкрив заступник голови В. Чапля. Співав відомий хор Мукачівської торгівельної академії під керівництвом проф. Івана Трухлого, виголошувалися привітання, а д-р Михайло Обідний зробив наукову доповідь про музей і його завдання. Привітальні листи, телеграми надійшли від канцелярії президента Чехословацької Республіки, президії м.Праги, Чехословацького землеробського музею у Празі, проф. О Русової з Праги радника Найвищого суду в Брно М. Ліськевича, Товариства «Просвіта» у Львові, проф. Братиславського університету И. Крала, музею Бойківшини в Самборі, Українського соціологічного інституту в Празі, українських організацій і товариств з Ясіня, Мукачева, Ужгорода та інших.
Відвідувачі з захопленням оглядали експозицію музею - на таке багатство народної культури не сподівався ніхто. Здивування висловлювали навіть чужинці: «Казали, що Підкарпатська Русь не має своєї культури, а подивися, яку красну культуру вона має!». Своє захоплення побаченим висловили і журналісти через газети «Свобода», «Роdkkагpаtskе Hlаsy», «А-Zet», «Діло», «Наш Прапор», «Новий Час», «Русский Народний Голос» та інші.
Після передачі, внаслідок Віденського арбітражу, міст Ужгорода, Мукачева і Берегова Угорщині, Етнографічне товариство і етнографічний музей, по суті, перестали існувати. За час мадярської окупації краю (1939-1944) більшість експонатів було пограбовано або знищено.
Незважаючи на це, значення створення етнографічного музею в Мукачеві важко переоцінити. Це була справді всенародна високопатріотична епопея закарпатських українців, які за короткий час зуміли зібрати і показати в музеї перлини невмирущої народної творчості, якими захоплювався увесь цивілізований світ. Цим закарпатці ще раз довели, що їхня земля не є „Африкою посеред Європи", що з давніх-давен живе на ній талановитий і роботящий народ з багатою і самобутньою культурою, глибокими традиціями, невмирущою пам`яттю і безсмертною душею.
Одним з головних завдань товариства стало створення крайового етнографічного музею. Для цього було утворено музейну комісію, референтом якої обрано проф. Карла Шиналія, а безпосереднім керівником - відомого українського музеє- і мистецтвознавця та етнографа, емігранта з Наддніпрянської України Михайла Обідного.
Збір експонатів для музею перетворився у всенародну патріотичну акцію. Найширше до цієї справи були залучені учні Мукачівської торговельної академії, цьому всіляко сприяв директор академії проф. Августин Штефан, учні та вчителі інших навчальних закладів, читальні «Просвіти», широка громадськість краю. Перша річ, що стала музейним експонатом, була вишивка, привезена із Квасів у кінці 1934 р. д-ром М. Обідним. Другу річ - рукописний збірник церковних нот початку XIX ст. - подарував музею проф. О. Приходько. Цінні експонати передали для музею Василина Божук, Анна Божук, Михайло Горощак, Василь Бернар, Олена Беркович, Анна Павлюк, Настя Дубик, Василь Потушняк, Іван Дудаш, Василь Костак, Олена Пайкош, Михайло Левдар, Габріела Дойч, Андрій Дрібняк, Юрій Станинець, Гізела Габовда, Йосип Скиба, Дмитро Фенчак... Особливо щедрим був дарунок братів Кли-мпушів з Ясіня (гуцульський одяг, вишивки, писанки, топірці, порохівниці), які за свої кошти ще придбали вітрину вартістю 500 крон і розмістили в ній подаровані ними експонати.
Всі надходження до музею були безкоштовними, у вигляді пожертв, держава на створення музею коштів не виділяла.
До 1937 р. зібрані для музею речі зберігались у різних місцях. На початку 1937 р., завдяки інспекторові ремісничих шкіл Ф. Шпалі і директорові ремісничої школи в Мукачеві П. Коникові, етнографічне товариство отримало один зал у новій будові ремісничої школи, а за тиждень до відкриття музею -ще два приміщення.
Але вони були передані лише за шість днів до дати його відкриття. Доводилося працювати день і ніч. А ще у червні більшість професорів, вчителів були завантажені шкільними іспитами, отже, весь тягар по створенню експозиції музею ліг на плечі кількох осіб.
Та все ж урочисте відкриття етнографічного музею відбулося 20 червня 1937 р. На свято прибуло чимало визначних людей, зокрема з Праги, Моравії і Словаччини, а також професори і студенти Мукачівської торгівельної академії, Ужгородської вчительської семінарії, гімназії, учителі шкіл краю, службовці, громадські діячі, представники преси. З вищих урядових осіб краю приїхали губернатор Підкарпатської Русі К. Грабар, шеф реферату МШАНО в Ужгороді секційний радник Ф. Хмеларж, культурний референт проф. Кайгл, інспектор ремісничих шкіл краю проф. Ф. Шпала, Мукачівський окружний начальник д-р Ю. Комаринський, Свалявський окружний начальник д-р Вислоць-кий та інші. Оскільки голова Етнографічного товариства о. А. Волошин на той час хворів, урочисте зібрання відкрив заступник голови В. Чапля. Співав відомий хор Мукачівської торгівельної академії під керівництвом проф. Івана Трухлого, виголошувалися привітання, а д-р Михайло Обідний зробив наукову доповідь про музей і його завдання. Привітальні листи, телеграми надійшли від канцелярії президента Чехословацької Республіки, президії м.Праги, Чехословацького землеробського музею у Празі, проф. О Русової з Праги радника Найвищого суду в Брно М. Ліськевича, Товариства «Просвіта» у Львові, проф. Братиславського університету И. Крала, музею Бойківшини в Самборі, Українського соціологічного інституту в Празі, українських організацій і товариств з Ясіня, Мукачева, Ужгорода та інших.
Відвідувачі з захопленням оглядали експозицію музею - на таке багатство народної культури не сподівався ніхто. Здивування висловлювали навіть чужинці: «Казали, що Підкарпатська Русь не має своєї культури, а подивися, яку красну культуру вона має!». Своє захоплення побаченим висловили і журналісти через газети «Свобода», «Роdkkагpаtskе Hlаsy», «А-Zet», «Діло», «Наш Прапор», «Новий Час», «Русский Народний Голос» та інші.
Після передачі, внаслідок Віденського арбітражу, міст Ужгорода, Мукачева і Берегова Угорщині, Етнографічне товариство і етнографічний музей, по суті, перестали існувати. За час мадярської окупації краю (1939-1944) більшість експонатів було пограбовано або знищено.
Незважаючи на це, значення створення етнографічного музею в Мукачеві важко переоцінити. Це була справді всенародна високопатріотична епопея закарпатських українців, які за короткий час зуміли зібрати і показати в музеї перлини невмирущої народної творчості, якими захоплювався увесь цивілізований світ. Цим закарпатці ще раз довели, що їхня земля не є „Африкою посеред Європи", що з давніх-давен живе на ній талановитий і роботящий народ з багатою і самобутньою культурою, глибокими традиціями, невмирущою пам`яттю і безсмертною душею.
Коментарі -
