Можливий український реванш за Вєрку Сердючку

Тяжко сказати, наскільки велика політика вплинула на результати конкурсу, але цілком виключати цього не можна. Адже за кілька днів до конкурсу у сербському політикумі відбулися радикальні переміни, які збурили усю міжнародну спільноту і винесли сербську тему на перші шпальти газет. Особливо занепокоїлися безпосередні сусідки Сербії, а також Росія, котра традиційно прагне бути покровителькою балканських слов’ян.  Тому можливо, що вибір між Марією Шерифович і нашою Віркою Сердючкою ґрунтувався не тільки на естетичних критеріях.

 Події у сербському парламенті зовні нагадали минулорічні українські реалії. Обрані ще у січні депутати довго не могли ні сформувати коаліції, ні обрати спікера. Тільки минулого тижня ним став проросійський чи, скажемо так, антинатовський політик Томі слав Ніколич  – заступник голови  Радикальної партії (сам голова Воїслав Шешеня перебуває у Гаазьскому трибуналі з воєнних злочинів). Таке стало можливо через те, що прем’єр Воїслав Коштуніца та його Демократична партій зрадили свого прозахідного президента Бориса Тадича і увійшли до новосформованої коаліції з радикалів і лівих. Все-таки є у натурі слов’янських політиків щось спільне – схильність метатися між крайнощами, переходити з одного табору в інший, орієнтуватися не так на ідеї, як на особистості.  В результаті Сербія опинилася перед загрозою тривалого протистояння між президентом у парламентсько-урядовою коаліцією, політичної кризи, аналогічної до нашої. Західні інвестори терміново відкликають свої інвестиційні пропозиції. На біржі впали котирування всіх сербських підприємств. Чи не розіграли зацікавлені зовнішні сили  у  Сербії той же сценарій, який вже опробувань в Україні? 

 Робити якісь остаточні висновки з цього приводу поки зарано. Бо якщо Л.Толстой писав, що всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, а кожна нещаслива – нещасна по-своєму, то схоже, що на держави це не поширюється. Сербія, правда, переживає ряд проблем, аналогічних до українських: падіння життєвого рівня, розчарування результатами революції 2000 р. “проти С.Мілошевича”, вагання між Заходом і Сходом. Але головна сербська проблема, на щастя, не притаманна Україні. Це проблема автономного округу Косова, де домінує албанське населення, настроєне на вихід зі складу Сербії. Ситуація в нашому Криму все ж стабільніша. Т.Ніколич прийшов до влади в результаті своїх заяв про необхідність ліквідації автономії  і відновлення Великої Сербії. Це перспектива відновлення бойових дій на Балканах, як було у дев’яності роки. Тому найближчим часом  головна увага натовських структур буде сконцентрована саме на цьому порохонебезпечному регіоні і меншою мірою на всіх інших частинах Європи.

 Як би то не було, все ж Україна покликана продемонструвати Сербії механізми виходу із зовнішньо подібної кризи. У Сербії теж цілком можливий розпуск президентом парламенту і дострокові вибори. Правда, за їхньою конституцією, це навіть тимчасово посилить позиції спікера, але іншої ради, мабуть, немає.  Отже, змагання між Україною і Сербією продовжується не тільки на естраді. У справі цивілізованого вирішення внутріполітичного конфлікту ми можемо взяти реванш за Сердючку.