Обличчя Закарпатського Євромайдану (ФОТО)

На обрамленому круговою барикадою головному закарпатському Євромайдані вже майже тиждень кипить життя. Народ приходить і йде, привозить їжу, теплі речі, дрова. Студенти й літні люди гріються біля бочок, з гучномовця лунає трансляція одного з опозиційних каналів. На вході до барикадного містечка лежить шарф із символікою Партії регіонів. Охоронець на вході жартує: «Витирайте ноги, у нас там чисто».

«Замок» вирішив дізнатися, хто ці люди й чому приїздять до Ужгорода на   Євромайдан з усіх куточків краю.

Павло голодує, аби змусити «губернатора» Ледиду подати заяву на звільнення

Найбільше з усіх місцевих «майданівців» вирізнявся високий чоловік з великим сумними очима. На голові пов’язаний шматок матерії з виведеними червоним словами «Я голодую». Він ні з ким не розмовляє – молодь з Майдану каже, що в нього немає сил, бо не їв уже більше доби, до того ж простояв перед ОДА на морозі цілу ніч, відмовляючись підходити до бочок з багаттям.

Нам чоловік лише сказав, що звати його Павлик і він з Ужгорода. Уже коли номер готувався до друку, стало відомо, що протестувальник надвечір просто впав від утоми й знесилення, його забрала «швидка».

Соломія, працює волонтером на кухні

Біля імпровізованої кухні всередині барикад завжди людно. Тут «майданівців» зігрівають гарячим чаєм і їжею. На роздачі працює тендітна дівчина. Розповідає: її звати Соломія, родом з Рівного. «Нині навчаюся в Закарпатському художньому інституті, хоча ходити на пари тепер, зізнаюся, не дуже виходить. Коли почула, що наш Євромайдан шукає волонтерів, одразу записалася. Працюю позмінно, роздаю всім охочим їжу, готую бутерброди. Нині якраз пригощаємо людей гарячим бульйоном. Є тут і бутерброди з ковбасою, і варення, і печиво. Чай щойно закінчився».

Соломія каже: закарпатці дуже активно допомагають своєму Євромайдану, постійно приносять їжу. «Хліба у нас стільки, що вже не маємо куди його складати. Тому доводиться людям навіть відмовляти». Ми не могли не запитати, чи знають батьки дівчини, де вона й чим займається. Соломія, усміхаючись,  відповіла: «Мама за мене дуже хвилюється, але ще більше пишається!».

Дядя Вася просить дати йому автомат Калашникова

Дядя Вася – з тих персонажів Майдану, які одразу впадають в око. Він гучно розмовляє, багато матюкається й щоразу розповідає про своє життя по-іншому. Чоловік бере суп, сідає біля бочки з багаттям і просить одну гривню. «Мене звати Василь Геннадійович, мій батько був графом. Я народився в Ужгороді, у 1972-му поїхав з міста. Закінчив Нахимівське військове училище, воював в Афганістані, мав 4 поранення.  Знаєш, скільки в мене медалей вдома валяється? Навіть Зірка Героя є. Я 2 тижні просидів у печері, їв лише траву – ховався від душманів. Потім, після війни, жив у Луганську, працював на шахті. Там у мене двоє синів лишилося, а я повернувся в Ужгород. Тут моя мама. Їй 93 роки, а вона зі мною запросто може 100 грамів випити. Тепер я живу в Холмоку. Питаєте, чому я тут? За молодь стою! Мені автомат Калашникова дайте!»

Оксана та Іван привезли на Євромайдан 50 літрів супу

Активне подружжя з Нижнього Солотвина на Євромайдані стоїть весь день. Іван фотографує барикади, Оксана питає, чи не потрібна кухні якась допомога. «Ми приїхали вперше вчора. Після того, як повернулися ввечері додому, твердо вирішили, що маємо ще чимось допомогти. Разом із родиною двоюрідного брата приготували 50 літрів супу, зранку заварили чай – і до Ужгорода. Ми тут, бо тут народ. А люди завжди мають бути там, де їхній народ. Заарештованими чи побитими бути не боїмося – тепер не можна боятися. Якщо будемо тихо сидіти й боятися, нічого не зміниться», – каже подружжя.

Пані Оксана розповідає: чоловік дуже рвався у Київ, хотів бути в центрі всіх подій. Але дружина категорично заперечила, бо Івану треба стежити за рівнем цукру в крові. «Якби не здоров’я й не домашнє господарство, точно би поїхали в столицю», – сміються вони.

Олег, сирота, працює на Євромайдані комірником

За наметом кухні на багатті гріється суп. Маленький на зріст хлопець ромської народності допомагає розлити його з величезного казана в меншу ємність. Про своє перебування на Євромайдані розповідає охоче. «Мені 20 років, я ром, сирота. Виховувався в інтернаті у Виноградові, а потім у Домбоках. Коли став повнолітнім, приїхав до Ужгорода. Тут у мене є прийомні батьки, є сім’я – церква «Посольства Божого». Наш старший батько, пастир Олексій, благословив нас на те, щоб допомагали людям на Майдані. Нам заборонено воювати чи битися – ми тільки помагаємо на кухні, прибираємо тощо. Тут, на площі перед «Білим домом», я вже третій день. І днюю, й ночую. Виконую обов’язки комірника: сортую речі, які нам приносять люди, видаю продукти на кухню, допомагаю на роздачі. Сьогодні ми нагодували десь 250 людей».

Марина КОВТИК, Старий Замок