Франція: спогади про українське майбутнє

Держава, що пережила чи то чотири, чи то п’ять революцій (вітчизняна і французька історіографії у цьому розходяться), продемонструвала, що її революційний потенціал далеко не вичерпався. Понеділкові події після проголошення результатів виборів дещо нагадували наш Майдан кількарічної давності. А все ж протистояння двох конкурентів – правого консерватора, екс-міністра внутрішніх справ, нащадка угорських аристократів Ніколя Саркозі (Серкеза?) і чарівливої та гомінкої соціалістки Руайяль Сеголен – мало менш особистісний характер, було більш концептуальним, європейським. Не виключено, що колись і в Україні президентські вибори матимуть характер не партійно-кланового змагання, а протистояння двох контрастних ідей – правої і лівої. Додаткової пікантності виборам надав гендерний момент. Країна Жорж Санд і Сімони Бовуар з її акцентованим фемінізмом цілком була готова обрати за президента жінку, але поки віддала перевагу чоловікові. Р.Сеголен планувала перетворити державу на таку собі добру матусю з максимально можливими соціальними гарантіями, з можливістю майже не працювати, але непогано жити за рахунок суспільних фондів. Політика щодо імігрантів мала стати геть ліберальною. Перефразовуючи давню фразу одного нашого рухівця, німці мали почуватися у Франції краще, ніж у Німеччині, а італійці – краще, ніж в Італії. Одним словом, держава розваг і відпочинку – сеголенд. Натомість Н.Саркозі кликав французів до напруженої праці і порядку, не розслаблятися, купуючись на оманливе благополуччя у Євросоюзі, а зберігати і примножувати традиції вітчизняного автомобілебудування і харчової промисловості, посилювати роль держави в економічному житті, а не розмивати її, кріпити національний суверенітет незважаючи на євроінтеграційні процеси. Самі французи охрестили цю програму напруженого господарювання саркономікою. Хоч соціологія постійно прогнозувала невелику перевагу Н.Саркозі, та напружені дебати між кандидатами все ж могли переломити ситуацію. І все ж дива не сталося. 53% Н.Саркозі проти 46% Р.Сеголен засвідчили певну тенденція, котра, зародившись на самому Заході Європи, може поширюватися звідти на Схід. На континенті повільно, але таки минає домінування лівої ідеї. Якщо наприкінці ХХ ст. у 19 європейських країн існували соціал-демократичні уряди, то тепер виборець схиляється до правих політиків. Почасти це зумовлено невдоволенням глобалізацією, процесом євроінтеграції, напливом неконтрольованих мігрантів. Французам хочеться бути господарями у власній хаті. Вони проти перетворення Європи у такий собі прохідний двір, у гуртожиток з невизначеними правилами. Як не дивно, але певну роль міг зіграти навіть такий десятирядний політичний фактор, як національний кінематограф. Все-таки Франція батьківщина цього виду мистецтва, вона одна з небагатьох, хто успішно опирається світовій експансії американського кіно. А це можливо лише за наявності міцної держави з твердими консервативними устоями, з дієвим законодавством на захист рідної мови, історичної спадщини, культурної традиції. Ліва фраза має силу над багатьма виборцями, а все ж французи мають вже доволі щеплень проти дитячої хвороби лівизни. Схоже, що вони стають законодавцями нової політичної моди в Європі.