Закарпатка стала переможницею на Всеукраїнського радіодиктанту

Всеукраїнський диктант – це знакова подія для цілої нації, що відбувається щороку у День писемності. Цього року до диктанту приєдналися українці з 13-ти країн, 13108 учасників надіслали листи (крім тих, хто взяв участь, але не надсилав роботу). Наймолодшій учасниці було 4 рочки, найстаршій – 96. З цих кілька тисяч учасників саме Олександра Козоріз та ще 13-ро українців (серед них, до речі, ще одна ужгородка) написали диктант без жодної помилки.

«Диктант, який проводила Національна радіокомпанія називався «Піонер на ниві електроніки» (про Бориса Грабовського, сина поета Павла Грабовського), – розповіла ІА ZIK Олександра Козоріз. – Диктанти я пишу п’ять років поспіль, але вперше вирішила відіслати свою роботу».

За словами пані Олександри, вона була переконана, що напише диктант без помилок. Філолог з більш, як 40-річним стажем, головний редактор видавництва «Мистецька лінія», реактор численних видань художньої та наукової і дитячої літератури, впевнена у своїх знаннях.

«Я почула, що у число переможців входять двоє закарпатців і подумала: не може бути, щоб я серед них не була, – сміється пані Олександра. – Я абсолютно не здивувалася, була впевнена, що переможу. Писала не заради призу, а ідеї українського національного єднання, під таким гаслом проходить диктант. Головне, щоб писало якнайбільше людей. Це є ознакою національного єднання».

«Мова – це хліб душі», – цитує письменника Михайла Слабошпицького Олександра Козоріз і додає. – Як ми усвідомимо, що ми єдина нація, що ми спілкуємося однією мовою, тим швидше дійдемо до розуміння нашої національної ідеї. Тому коли у п’ятницю 13-го читали результати lиктанту, всі були у великому емоційному піднесенні. Адже писали українці з 13  країн, навіть з Нової Зеландії, і великі і малі».

«Що побажаєте тим, хто не надто ретельно вчить українську мову?», – запитали ми Олександру Козоріз.

«Щоб насамперед вони були патріотами України. А якщо будуть патріотами, то спілкуватимуться українською мовою, якщо спілкуватимуться, то будуть вивчати і підносити її на той рівень, який наша мова заслуговує. Нехай завжди пам’ятають слова поета Василя Симоненка «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!».