Адальберт КОВАЧ: Дайте фермерам шанс!

— Пане Адальберте, Ужгородщина, як відомо, у фермерському русі в краї — попереду всіх. Окресліть ситуацію щодо тенденцій розвитку фермерства в районі. Фермерські господарства збільшуються чи зменшуються? — У нашому районі налічується близько 300 фермерських господарств. Це -дрібні, середні, великі підприємства. Відразу відзначу, що ми спостерігаємо незначну тенденцію росту фермерства в районі. Річ у тім, що деякі фермери, банкрутуючи, знімаються з обліку, а на їх місце приходять інші, які бажають займатися фермерством. — Чому? — Певно, тому, що не кожен здібний до господарювання. І це реальний факт. У когось для цього нема відповідної освіти, практичних навичок, а ще більше — таланту, бажання. Хоча, як на мене, аби бути фермером, як то кажуть, аж до кісток, потрібно тільки велике бажання. А все інше, як мовиться, долучиться. І тоді справа піде. Приміром, нині в районі найуспішнішим фермером вважається Василь Мелеш, колишній працівник... прокуратури. Створивши у селі Сторожниця на рівному місці сільгосппідприємство «Коник», він щороку досягає високих результатів. Отже, фермером бути - необов`язково закінчувати сільськогосподарську академію. Та найбільша проблема для наших фермерів - відсутність сучасного тракторного парку та знарядь праці. Адже в нашому малоземельному краї із триста фермерських господарств, абсолютну більшість складають малі. Від 3-5 до 10 га землі. Обробляти таку площу кіньми - це повернення в минуле. Для цього фермерам потрібні малопотужні трактори. Вони є. Але у вітчизняних нема потрібного причандалля - обприскувачів, сівалок тощо. Але ж вартість такого трактора 20 тисяч доларів! А це більшості фермерів просто не по кишені. Тим більше, що він окупиться хіба через 50 років. І тому перша умова при створенні фермерських господарств мала бути би їхня механізація. По-друге, в державі повинна бути відповідна аграрна політика. Адже Україну у світі знають не стільки за успіхи в космосі, як за тучні чорноземи. — Тим більше, що Україна на весь світ задекларувала про розвиток фермерства. Та декларувати одне... — ...А колгоспний устрій «вирубали» під корінь. Й анітрохи не шкода. Адже всі наші колгоспи були сталінські, взірця 1933 року. На папері були колективні, насправді — державні. Щоправда, перш ніж знищувати, потрібно було здійснити їхнє роздержавлення. А потім добряче реформувати. Приміром, створити АТ. Аби з колгоспів кожен виходив за власним бажанням. — А в нас як? Знову по-комуністичному! — Змусили геть усіх вийти з колгоспів, забрати майно й створювати новий устрій. Типу фермерського. Але ж не побудували! Бо, якщо порівнювати державну підтримку колгоспів за радянську добу, і фермерських — нині, то це, як кажуть в Одесі, велика різниця. Бо тоді державна підтримка колгоспів була аж ніяк не гірше європейської. — ...І тоді багато хто з нас картоплю смажив на вершковому маслі. А тут й олія не кожному по кишені. Яка перша передумова, на вашу думку, щоб наше фермерство вийшло на світовий рівень? Ну, дай Боже, хоча б на рівень наших сусідів - поляків, угорців, словаків. — Тут особливих секретів нема. У всьому світі все сільське господарство тримається на одному киті - на кредитах і державних дотаціях. Бо це є сезонне виробництво. Вклав копійку, а віддачі треба чекати півроку, а, може, рік. Тому, якщо керівництво держави прагне, щоб нормально розвивалось наше сільгоспо-дарство, воно повинно подбати за його нормальне кредитування. Утім, держава бере на себе 8-10 відсотків за кредити, але наші банки «накручують» до 20 відсотків. Де є таке у світі! А ми ще дивуємось, що у поляків м`ясо дешевше. Я вважаю, що фермер має мати право на отримання безпроцентного кредиту. Відповідно, звичайно, під щось. А сплату відсотків чи то 15, чи 17, як у всьому світі, хай держава бере на себе й суворо контролює. Бо нині виходить: банки заробляють на фермерах порядні гроші, а господар на селі задихається! Вирішимо позитивно з кредитуванням, фермер, село відразу оживуть. — А відтак у фермера буде змога поновити машинний парк, виробництво. — Обов`язково. Бо трактори, комбайни, котрим по 20 і більше років, застарілі, фізично зношені. Отже, наша сільгосппродукція неконкурентноспроможна. А ми ж мріємо про ЄС! Тому для фермерів має бути короткострокове й довгострокове кредитування. — Але ж держава підтримує таки фермерство, виділяючи певні кошти? — Так, підтримує. До прикладу: нині на один га посіву весняних культур держава виділяє всього аж 60 грн.! Це ж мізер. Або на відшкодування при закупівлі міндобрив — не більше 15 грн. на га! За ці кошти купиш хіба що... 2-3 кг мін-добрив! Але ж до 1 січня, якщо не помиляюсь, вартість однієї тонни мін-добрива була тисячу, а після виходу цієї урядової програми — 1300 гривень! Так, кого ж ми підтримуємо: фермера чи виробника?!