Історія знищена ескаватором

Пан Олександр мав на увазі земельні роботи, які нині ведуться в напрямку вулиці Корятовича біля ресторану «Червона ружа» під час яких було фактично знищено історично законсервовані два мости, які свого часу стояли на цьому місці. І таких випадків, коли під час будівельних чи земельних робіт нищаться пам’ятки нашої історії, за словами Олександра Дзембаса, безліч. Археолог переконує — Закони України «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини» на Закарпатті фактично не виконується. Згідно цих правових актів, усі будівельні чи земельні роботи під час погодження в органах виконавчої влади, повинні проходити також і попередню археологічну експертизу. Ці документи повинні збиратися ще на етапі кошторисної документації та отримання дозволу на будівництво. Після археологічного обстеження науковці повинні видавати відповідні акти, і лише після цього отримується дозвіл на роботи. А у випадку, який ми маємо біля «Червоної ружі», ще й потрібен археологічний нагляд. Причому усі археологічні роботи проводяться за рахунок користувача або забудовника. «В даному випадку усі ці процедури були порушені, — каже Олександр Дзембас. — В результаті були зруйновані два мости ХІХ століття. Ніби то вони і пізні й не треба на них звертати уваги. Яка там історична цінність — шматки старого дерева?! Але ж ці дерев’яні палі з точки зору дендрохронології несуть для фахівців величезну інформаційну загрузку. Якщо в найближчому майбутньому буде розбудована дендрохронологічна шкала, то з часом, можливо, ми зможемо датувати дерев’яні залишки з точністю до одного року! Для пересічного громадянина чи забудовника воно, можливо, нічого не значить, але для науки — це великі відкриття». Згідно згаданих вище законів, при виявленні тих чи інших артефактів минувшини, будівельники повинні негайно звернутися в органи історико-культурної спадщини. Останні ж мають викликати фахівців-археологів для того, щоб ті проводили нагляд за будівництвом. Однак навіть після того, як Олександр Дзембас з іншими науковцями підійшли до місця робіт, представили відповідні посвідчення — роботи так і не були припинені… На думку Олександра Дзембаса, це є яскравою картиною того безладдя, яке чиниться з історичною спадщиною нашого краю Нещодавно, в Закарпатській області була створена рятівна археологічна служба, як філіал Інституту археології, яка якраз і повинна працювати у цьому напрямку. Однак вона не діє, оскільки до неї просто не звертаються. Та процедурна ланка при погодженні будівельних робіт, під час якої повинен видаватися дозвіл, просто пропускається і таким чином грубо порушуються вимоги чинного законодавства. «Нажаль розформоване і управління з охорони історико-культурної спадщини ОДА», — каже Олександр Дзембас. — Усі його функції передали управлінню культури. Але ж це неприродно! Чиновники від культури просто не в змозі контролювати ситуацію на території усієї області. Вони не є фахівцями і для цього в них немає ні ресурсів ні можливостей» За словами Олександра Дзембаса у тому ж Львові, в центральній частині міста так само ведуться будівельні роботи, реконструкції, підземні переходи, але там всюди працюють археологи. «У нас же нищиться все! Руйнується Арданівське городище на території Іршавського району. Причому конкретного руйнівника там немає, бо люди самовільно добувають камінь з так званого Арданівського кар’єру, тобто з гори, де розташоване городище ІХ століття до нашої ери, яке внесене в реєстр пам’яток археології національного значення. У селищі Рівне, Берегівського району повністю знищена надзвичайно цікава неолітична пам’ятка. Немає її вже. І таких прикладів дуже і дуже багато», — з розпачем констатує археолог «Виходить цікава ситуація, в якій мені, як закарпатцю, відверто соромно. Порівняємо ту ж Львівську область із Закарпатською. Кажуть, в бюджеті немає коштів на створення заповідника та реставрацію і реконструкцію замків області . Так що, вони є у Львівської області? Чи ми у різних державах живемо? Там створено 5 історико-архітектурних заповідників замків Львівщини. Але ж наші замки привабливіші! І ми вже багато років намагаємося довести необхідність створення такого заповідника на Закарпатті. Це б допомогло вирішити цілий ряд проблем. А волонтерський рух, який ми започаткували, здатен на усіх етапах здешевлювати роботи. Ну що вам казати, якщо до мене хочуть приїхати і працювати студенти з Нової Зеландії! Їм це не байдуже, бо вони оцінюють історичну спадщину, як загальнолюдську. А що нам закарпатцям, виходить, байдуже? І ми будемо екскаваторами нищити історію заради того прибутку? Можливо, люди просто не знають і діють несвідомо. Ми не проти будівництва, і дарма нас називають ретроградами, які заважають прогресу. Ми навпаки шукаємо шляхи, як здешевити ті чи інші роботи та зберегти нашу культурну спадщину»