Дострокові вибори дозволять очистити парламент

Пройшов рівно рік з часу останніх парламентських та місцевих виборів. Хоча за насиченістю політичного життя цей період вже давно перевершив виборчий цикл. В усякому разі, фракційні конфігурації як у Верховні Раді так і в багатьох місцевих дуже мало відповідають тому волевиявленню, яке висловили виборці 26 березня 2006 року. Тим більше, що за цей період сталися й суттєві природні зміни у настроях виборців. Тому політична необхідність дострокових виборів явно назріла, оскільки представницькі органи влади не відображають волю громадян, а йдуть в розріз з нею, що є прямою ознакою політичної кризи. Інша справа, що поки немає юридичних підстав для розпуску парламенту, але ще кілька місяців такої нахабної поведінки «донецьких» по підпорядкуванню влади під себе і політична криза переросте в загальну, а тоді підстави з’являться. Простий приклад. На минулих виборах «Регіони», соціалісти та комуністи набрали разом близько 40% голосів, а нині в їхню коаліцію входить 60% депутатів. Уряд владна коаліція контролює на 90%, але програми діяльності його немає, отже і не можливо звітувати за пророблену роботу. Відтак «донецькі» разом із сателітами діють за старим радянським методом — сконцентрувати владу у себе, а народ за допомогою страху і демагогії скориться. Цілком очевидно, що з майдану вони винесли зовсім не ті уроки і продовжують живитися ілюзіями про американські валянки та наколоті апельсини, зовсім не вірячи в творчий потенціал громадян. Їх підсвідомість класично за Фрейдом проявилася в креативній знахідці, коли у Донецьку розвішали білборди із Сталіном, який закликає сплатити за комунальні послуги і прокручують аналогічні ролики на місцевому телебаченні. Тобто, Янукович і компанія і сьогодні переконані, що восени-взимку 2004 року лише нерішучість Л.Кучми не дозволила їм скористатися плодами фальсифікацій, а тепер вони вже владу не випустять. Звідси й типово візантійське інтриганство в політиці, коли заради посади можна підписати будь-який документ зовсім не збираючись його виконувати. Але якщо такі методи прийнятні для азійської свідомості, спрацьовують, поки що, у Москві та Донецьку, то європейський Київ їх відторгнув і не сприйме в майбутньому. Нажаль, нинішнє покоління можновладців цього так і не зрозуміло. Підігрівається ілюзія про можливість узурпувати владу й практикою зрад, яка також тісно пов’язується з візантійською історичною традицією. «Вчасно зрадити — це не зрада, а мистецтво передбачення», — виголошує східна мудрість. І справді, в умовах жорсткої централізації влади, коли вона разом з підданими переходить від одного господаря до іншого, така тактика дозволяла весь час утримуватися на плаву. Проте, в умовах відкритого суспільства та виборності влади більшу цінність має стійкість принципів. Однак, щоб вона стала і практичною цінністю, необхідно частіше проходити чистилище виборами, а ніякий імперативний мандат тут не допоможуть. Загалом минулий після виборчий рік цілком підходить під визначення — рік зрад. І не тому, що їх стало більше. Минула практика гасання по фракціях та партіях була набагато масовішою і навіть сприймалася за норму. А тому, що теперішні зради викликають великий резонанс у суспільстві і асоціюються скоріше з емоціями відторгнення. Іуда завжди залишатиметься поруч з Христом, але й рівень людської моралі визначається тим, як до них ставитися. Тому реакція суспільства на вчинки О.Мороза, А.Кінаха говорить швидше про його повільне одужання, ніж загострення хвороби. Раніше під владу лягали сотнями і ніхто не знав їх прізвищ. А тепер перехід 10 депутатів викликає велике суспільне збурення. І навряд чи в О.Мороза або в А.Кінаха вже можливе якесь самостійне політичне майбутнє крім ролі прислужника. В цьому наочно переконують доля і роль О.Стояна, Т.Чорновола, А.Герман. І математично точно фіксує замір рейтингів. Якщо ще рік тому лідерство Сан Санича у соціалістів не викликало сумнівів і він значно випереджав по популярності Ю.Луценко, то нині картина кардинально змінилася. За останніми даними досліджень Центру Разумкова, проведеними в кінці лютого на початку березня, особисті рейтинги О.Мороза та Ю.Луценко наступні: Повністю довіряю Швидше довіряю, ніж ні Швидше не довіряю Повністю не довіряю О.Мороз 5,2 17,7 23,2 41,9 Ю.Луценко 9,1 1 9,4 20,4 33,1 Наведені дані переконливо доводять кому симпатизують люди. І це при тому, що О.Мороз фактично друга за посадою людина в країні, а Ю.Луценко, за висловом одного регіонала, звичайний громадянин і прізвище його «Ніхто». Загалом за цими ж даними Центру Разумкова партійні симпатії розподіляються наступним чином: Впевнені, що проголосують Ймовірно, що проголосують Партія регіонів 18,6 18,1 БЮТ 15,4 19,8 «Наша Україна» 7,3 18,0 Комуністи 5,5 9,9 Соціалісти 3,3 11,7 Об’єднана «правиця» 3,7 8,9 Якби вибори відбулися сьогодні, вони б не змінили радикально розстановку політичних сил, бо країна об’єктивно поділена навпіл. Але дострокові вибори дозволять очистити парламент від кон’юнктурників, підірвуть корені політичної корупції, бо позбавлять змісту купівлю депутатів та місць у списках. У принципі зроблять крок до професіоналізації політики, бо нині вони йдуть лише заради «дерибану». Але власності залишилося не так вже й багато. Тому дуже скоро постане питання не лише про те, як її захопити, а й як її утримувати. У нас на відміну від Росії немає дармового газу та нафти, і вижити в умовах світової конкуренції Україна може лише завдяки творчій праці і розуму. А для їх активізації «донецькі» принципи «держать и не пущать» аж ніяк не підходять. Тому від вибору нікуди не подітися.