Краща книжка Закарпаття (ФОТО)

Отож за результатами голосування поважного журі єдиного книжкового конкурсу Закарпаття кращою книжкою останніх двох років стало дослідження Петра Часто «Вільне слово американської України», що побачило світ в ужгородському видавництві «Тімпані».  Книжка – нестандартна, вражає вже своїм об’ємом у 800 сторінок, а тому є потреба розповісти про неї детальніше.

Життєве діло Петра Часто

Як це не дивно, але найстаріша українська газета з промовистою назвою «Свобода» з’явилася… в Америці. Точніше, досі там виходить. І 15 вересня  їй виповниться 120 років. Унікальний вік не тільки для україномовного видання, але й для преси будь-якого цивілізованого народу світу. А тим паче, якщо зважити, що «Свобода» видавалася без-будь якої державної опіки чи допомоги, виключно на гроші своїх передплатників. А ми нарікаємося, що не вміємо берегти традицій!

Коли 15 вересня 1893 року кілька греко-католицьких священиків, що виїхали на еміграцію разом із своїми вірниками, видали перше число газети, не могли вони навіть мріяти про ту велику роль, яку відіграє часопис у житті українців США, ставши їхнім порадником, рідною домівкою та інтелектуальною трибуною. Адже за океан виїжджали ті, які не мали жодної перспективи вдома: найбідніші, найзнедоленіші мешканці Галичини, Закарпаття та Буковини.

Під впливом «Свободи» із цієї неусвідомленої етнічної маси поступово формувався зрілий і національно свідомий читач, який підтримував не тільки свої духовні потреби у рідному слові, книжці, церкві, але й чимало жертвувався для допомоги «старому краєві».

«Свобода», яка від 1921 року переходить на щоденний випуск, по суті стало справжнім українським дзеркалом. А враховуючи, що в Америці була відсутня цензура, то цьому літопису просто нема ціни. Дописувачами «Свободи» були такі постаті, як Іван Франко, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Михайло Павлик. Власне, газета була публічною трибуною, де інтелектуали обговорювали  найнасущніші українські проблеми. Часопис мав своїх кореспондентів на місцях, через що подавав нагальну інформацію. А завдяки можливості вільного перегляду провідних світових ЗМІ, «Свобода» публікувала на своїх шпальтах все найцікавіше, що писалося про українські справи у світі.

Поміж тим газета була і є дзеркалом українського життя в Америці.  (І не тільки в США, бо серед читачів «Свободи»  чимало мешканців Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії тощо). Тобто, маємо справу з одним із найавторитетніших україномовних часописів світу.

Тим приємніше, що солідна 800-сторінкова праця про цю газету під назвою «Вільне слово американської України» побачила світ в ужгородському видавництві «Тімпані», яке щодалі набирає обертів. Автором дослідження є один із двох нинішніх редакторів «Свободи» Петро Часто, який працює в часописі від 1990 року. 

Відомий закарпатський журналіст вимушений був виїхати до США разом із родиною через хворобу найменшої доньки, яка потребувала негайного лікування. В Америці Петро Часто та його дружина Любов Дмитришин знайшли себе в українській журналістиці, сповна віддаючись роботі. Однак і поза головною працею Петро Часто встигав перекладати українською праці російського філософа Володимира Соловйова, видав три книжки своїх публіцистичних роздумів «Звідки ти, Росіє, і куди?», «Між..» та «Жовте листя по синій воді», опублікував окремим виданням цикл інтерв’ю з видатними сучасниками.

Новий грубезний фоліант, без сумніву, претендує на життєве діло Петра Часта. Адже він не тільки перегорнув сотні тисяч сторінок «Свободи», але й уважно їх проглянув, зробив закладки і виписки. По суті, вперше даючи сучасному читачеві широчезну картину не тільки життя самого часопису, але й контексту – як американського, так і загальноукраїнського.

Дуже вдале художнє оформлення книжки розробила художниця Еріка Слуцька, донька Петра Часто, яка закінчувала Ужгородське училище прикладного і декоративного мистецтва. Адже кожен із 52 розділів книжки оздоблений шпальтою газети із дотичними матеріалами. Так що читач весь час відчуває дух епохи.  

«Свобода» як невикривлене дзеркало часу

Перед нашими очима постає драматичне ХХ століття з його лихоліттями, протистояннями і героїчною боротьбою бездержавного народу за право існування. Окрім того, бачимо тут і кінець ХІХ століття із початком української колонізації Америки, першими діаспорянами, їхнім укладом  життя та потребами. І, ясна річ, зазирає автор і в нинішній день – століття ХХІ, яке так разюче відрізняється від попередніх. 

Книжка Петра Часто настільки багатовимірна, що її можуть читати професор і студент, політолог та історик, учитель і журналіст,  читач фаховий і читач непідготовлений. Кожний знайде тут щось цікаве для себе. Сам автор вибудовує свою книжку довкола наскрізної ідеї: показати життя материкової України очима вільної преси Америки. Подати нам дзеркальне відображення. Адже якщо зважити, що за цих 120 років безцензурного слова в Україні не було до часів незалежності, то маємо ще одне важливе джерело нашої історії.

Однак книжка виростає за цю задану мету, шириться вбік і вглиб, сягає інших горизонтів і маяків. Тому що зладнати з таким масивом інформації зовсім нелегко, а якщо ти ще й є першопрохідцем у ньому, то неодмінно потонеш. Адже авторові часто доводиться говорити, як казали давні, «від яйця». Тому від Петра Часто ми довідуємося і про формування та еволюцію української діаспори Америки за цих 120 років, і про позицію уряду США з багатьох українських проблем протягом цього часу, і про найвизначніших публіцистів «Свободи» та їхні долі.

А головне, ми маємо ще один підручник новітньої історії України, причому захопливий, живий, полемічний, пульсуючий. Адже він складається із цитат надзвичайно різних авторів про велике коло найгостріших проблем.  Тому «Вільне слово американської України» важко означити якимось чітким жанром. Бо це й не суха монографія, і не хрестоматія, і не популярна історія. Це все разом  круто замішане, але надзвичайно смачне і поживне.

Наприклад, розділ про Карпатську Україну може бути надрукований сам по собі в літературному чи історичному журналі. Зрештою, всю книжку можна так розтягнути на шматки і опублікувати у дотичних до теми виданнях.  

Коли будуть опрацьовані закарпатські часописи?

Петро Часто показав нам, якою безцінною є підшивка газети. Яким потужним джерелом нашої пам’яті можуть бути газетні шпальти. (На жаль, вдома в нас вони суттєво попсуті цензурою – російською, угорською, польською, чехословацькою, радянською). До честі українців Америки, всі числа «Свободи» (а їх, за підрахунками професора Сергія Федаки, понад 20 тисяч номерів) оцифровано і викладено в інтернеті. Це ще один унікальний проект всеукраїнського значення, бо про подібні речі із газетами України поки що нічого не чутно.

Окрім того, «Свобода» видали чотири томи бібліографії всіх статей часопису до 1920 року. Сподіваємося, що це праця триватиме і надалі. Книжка Петра Часто продовжує цей захоплюючий дослідницький ряд.  Ось як треба фундаментально опрацьовувати свою спадщину!  А в самого дослідника вже зріє думка видати хрестоматію кращих публікацій  «Свободи». І це буде не менш вартісне видання, ніж «Вільне слово американської України».

Недарма книжку захоплено приймали на презентаціях, які відбулися у відділенні журналістики в Ужгородському Національному університеті, на Львівському факультеті журналістики та в Київському інституті журналістики. Адже курс «Преса діаспори» нині вивчається в більш, як тридцяти навчальних закладах України, а підручника досі нема. Тож дослідження Петра Часто якраз заповнює прогалину, що зяє невідомістю.

А нам, маючи унікальний приклад перед собою, слід подумати  над тим, як нашу спадщину, збережену у часописах, переосмислити і принести до сучасного читача. Бо, окрім книжечки спогадів про «Закарпатську правду» Миколу Рішка та бібліографічного списку часописів Василя Габора і Юрія Бідзілі, нічого суттєвого наразі ми не осягнули. Адже маємо чимало власних першоджерел, не кажучи вже про угорські та чеські часописи.

Ще, правда, Михайло Капраль видав чотири книжки вибраних статей із  закарпатських часописів часів мадярської окупації 1939-1944 років.  Однак, оскільки видання зроблені в самій Угорщині, то, ясна річ, можна говорити про тенденційність відібраного матеріалу.