Каналізаційна венеція

Саме так тривалий час називають будинок номер 7 на вулиці Легоцького в обласному центрі Закарпаття місті Ужгороді. Живуть там прості люди. Жодного начальника. Саме цю обставину напахчені жителі називають причиною того, що ніхто в Ужгородській міській раді не хоче відгукнутися на їхній поклик «СОС!» («Рятуйте наші душі!») з приводу того, що підвал, цілковито залитий каналізацією, зробив їх усіх смердючими... Раніше, говорять ужгородці, каналізацію з підвалу викачували. А зараз щось поламалося в машині управління житлово-комунальним господарством древнього, як грип, Ужгорода. Не викачують і все! Вперлися, як бики. «Рік свині, — пояснюють. — Живіть, убогі, в гною! Така ваша доля!» Хоч «качків» десь із спортзалу викликай, щоб навели в дивній міській раді якийсь «шмон». А «качки», знову ж таки, даром за простий народ не підуть. Самі з простих пошвидше хочуть виплигнути в депутати хоч якогось рівня. А на Легоцького не тільки смердить місячний підвальний збір фекалій. До цього додаються ще й не найвищого гатунку стоки з вулиці, яких ой як багато в ці сльотаві дні. Кожен житель Легоцького, 7, став нагадувати для закомплексованого ужгородського загалу бомжа з одного анекдоту. Він став у супермаркеті між двома парфумерними відділами, і парфуми втратили запах. Стало пахнути бомжем. Прості ужгородці з Легоцького страшенно комплексують, бо від них сахаються в маршрутних таксі. Щоб почати пахнути хоч трохи ліпше, вони намагаються ходити скрізь пішки. Але й так гноєм від них так і пре. Майже всім це не подобається. То тільки місцевий класик Павло Чучка лірично зітхає час від часу: «Я люблю гнуй за то, што вун пахне». Якби останній став мером, то гній з підвалів занепалих людських осель Ужгорода взагалі би не викачували, а так нині ще люди на щось сподіваються. Весь їхній тілесний і духовний позитив від запахів давно помер, але надія ще жива. До неї і волають, як пси, на місяць: «Допоможіть!!!» ЖРЕ� №7 — слабий, як мокра махорка. Без мерії не ладен ступити і кроку. Міська санепідемстанція в складі кількох представників прибула на місце мешкання простого «пахучого» народу, заткнула носи собі ватою, походила потім хутенько скрізь. Затим на віддалі віддихалися, написали папери якісь. — Чекайте на відповідь, — сказали відтак. Черговий папірець, одначе, не зможе витерти клоаку цілого підвалу багатоквартирного будинку. Мешканці, переповнившись від наркотичного гноєвого впливу різними галюцинаціями, вже хочуть писати в ООН. Тільки комарі торжествують. Їх настільки густо в під’їзді, що й у сибірській тайзі стільки нема. Вони просто заїдають усіх у сирі лютневі дні, як труднощі наш аграрний комплекс. Хто ж розкопає в потрібному місці землю біля того горезвісного будинку? Хто знайде забиту трубу і замінить її на досконалішу? Це питання століття для ужгородців. На жаль, прихід із скаргами в міську раду окремі компетентні (?) працівники сприймають, як неприємну похибку для своєї «чіткої» роботи на місто. Але ж це абстрактне «місто» складається з реальних потреб городян. На них потрібно зважати активніше. Тим більше, що подібно від фекалій потерпають мешканці блокового одоробла, яке й житлом язик не повертається назвати, на вулиці Минайській, що починається від «золотої» крамниці «Каштан». І там мусять любити «гнуй». І там золото пахне, хоча в іншому світі за ним таких ознак не простежується. Теж, очевидно, мало начальників і депутатів у цій каналізаційній Венеції на Минайській? Що вже говорити про малосімейки, об’єднані старим гаслом «Народ і партія єдині», що по вулиці панни Заньковецької. Там ту ментальну ілюзію, що в підвалах колись наведуть лад, вважають чисто театральним прожектом, оскільки і їхня вулиця названа іменем актриси. Але все-таки годилося би згадати багатьом передвиборчі обіцянки і організувати очищення Ужгорода на ділі. А то за «вибиванням» ділянок під свій черговий ресторан, перукарню чи опіумну курильню чимало міських красенів з депутатського корпусу зовсім забули, що треба працювати на народ. …А в самій Венеції, кажуть, вулиці затоплені, а в підвалах сухо. І як це їм вдається? Це тому, кажуть, що там у міській раді ніхто не «вибиває» ділянок для себе і свого шовгора. Бо що вже «вибивати», коли все навкруг затоплене? Василь ЗУБАЧ, "Закарпатська правда" "Закапаття-онлайн"