Лікувальні води Закарпаття втрачають свої властивості в ПЕТ-тарі

Закарпаття багате мінералкою. Лише розвіданих джерел цілющих вод в області нараховується понад 360, виявлених — удвічі більше. Загальний дебет розвіданих запасів — близько 10 тисяч кубометрів на добу. Дослідники стверджують, що тут зосереджено близько 66% родовищ вуглекислих мінеральних вод України. Вони різні як за складом, так і за лікувальними властивостями. Класифіковані цілющі води яляють собою набір різних типів. Є слабо-, мало-, середньо- та високомінералізовані, а ще так звані розсоли. Багато з них відповідають аналогам таких усесвітньовідомих вод, як, приміром, «Єсентуки», «Боржомі», «Арені». Деякі ж за складом та властивостями є неповторними. Особлива увага останнім часом приділяється термальним водам, адже вони не лише лікують — за умови вкладення солідних інвестицій на таких джерелах можна побудувати індустрію розваг у вигляді басейнів, аквапарків тощо. Оздоровниці краю, які діють на базі мінвод, вижили у скрутні часи і процвітають зараз, незважаючи на нестачу коштів у сфері охорони здоров’я загалом. За можливість пити мінералку й природним шляхом відновлювати функції багатьох органів платять самі пацієнти, причому немало. Адже здоров’я, наперекір відомому прислів’ю, таки можна купувати. Путівки, курсівки до мінеральних оздоровниць користуються великим попитом цілорічно. Край має з «квасу» або «буркуту» (у Закарпатті так називають мінеральну воду) чималі дивіденди. На воді заробляють і у той спосіб, що розливають її у пляшки, продають, і недешево. Ціни в столиці на ту ж «Луганську», «Шаянську» чи «Поляну квасову» вдвічі вищі, ніж у Закарпатті. А видобуток їхній постійно зростає. Торік розлито понад 14 млн. дал води, що більше ніж 20% запасів мінвод. Зацікавленість приватних підприємців, які отримують ліцензії на розробку родовищ, у збільшенні видобутку вод не завжди супроводжується турботою про джерела, самовідданою боротьбою за якість. Споживачі, купуючи закарпатську мінералку, часто-густо навіть не підозрюють, що їх ошукано. Йдеться навіть не про фальшовану воду, а про те, що ця вода у пляшці нічим не відрізняється від водопровідної — вона втратила цілющі властивості. І насамперед через те, що її розлили в пластмасову пляшку, довго транспортували. Мінералка залишається мінералкою лише у скляній тарі. А колись досить успішні два склозаводи в області давно вже наказали довго жити. Нині всі потужності з розливу мінвод побудовані на використанні ПЕТ-пляшки. У розвинених країнах Європи вже років із десять як повернулися до скляного посуду під час розливу мінвод, а ми... На цю обставину звернули увагу вчені, дієтологи, лікарі. Торік у серпні Держстандарт зареєстрував нові вимоги до розливу мінвод. Щоправда, йдеться не про саму тару, а про транспортування води та особливості її фасування. У національному стандарті України ДСТУ 878-2006 «Води мінеральні природні фасовані. Загальні технічні умови», який набув чинності 1 січня 2007 року, передбачено, що фасування води має здійснюватися безпосередньо біля місця видобутку, а її транспортування до підприємств, які знаходяться далеко від свердловини, можливе тільки трубопроводами. Це гарантує збереження цілющих властивостей води. Адже під час її перевезення в цистернах молекулярна структура руйнується, відтак унікальність поєднання хімічних елементів зникає, мінералка втрачає лікувальні властивості. Ті, хто займається розливом, знають це не гірше, ніж розробники стандартів. Чому ж таку бучу здійняли нові стандарти серед них? В управлінні економіки Закарпатської облдержадміністрації стверджують, що жорсткі вимоги до розливу мінвод мали супроводжуватися створенням передумов для запровадження тих самих стандартів. Стислі строки переведення на нові умови виробництва (з серпня до січня) не дали змоги підготуватися підприємцям. До того ж значні матеріальні затрати, пов’язані з придбанням великої кількості труб та прокладання їх гірськими ділянками, не всім під силу. А ще й до всього потреба домовлятися з господарями тих самих (уже приватизованих) ділянок. Враховуючи, що виробникам слід розробляти проекти, шукати чималі кошти, закарпатці попросили відстрочення нового держстандарту на два роки. Державний комітет стандартизації пішов назустріч закарпатцям. Вони отримали час для переозброєння виробництва, вдосконалення технологій. Водночас керівники держструктур, які відповідають за збереження природних ресурсів, теж не повинні проспати цей час. У гонитві за максимальними прибутками виробничники, як правило, не дбають про те, щоб не виснажувалися родовища, їхні запаси були відновними, щоб стабільною залишалася якість води. Матеріальний інтерес сильніший за будь-які застереження, заклики охороняти надра належним чином. Назріла потреба інвентаризувати запаси мінеральних вод краю, ретельно облікувати та описати їх для того, щоб мати змогу ефективно контролювати будь-які можливі зміни. Адже багатствами, подарованими природою, повинні користуватися й наступні покоління. Василь БЕДЗІР, "Україна і світ сьогодні"