Наїжджають тільки на слабких

Минулого тижня ситуація в світі стала ще менш стабільною, ніж була раніше. Наразі невідомо, кому саме спало на думку провести міжнародну конференцію з енергетичної безпеки за участю лідерів провідних держав саме у Мюнхені, але символіка прочитується досить чітко: Мюнхен був колискою нацизму, котрий розв’язав Другу світову війну, тепер же це місто, навпаки, має відвернути інший не менш глобальний конфлікт, зумовлений суперечностями у міжнародному енергетичному бізнесі. Ледь не від світової економічної кризи 1973-75 р. всі справді принципові військові конфлікти за участю великих держав точилися навколо нафти і газу. Винятком була хіба що англо-аргентинська війна 1982 р. за Фолклендські острови. Але цей виняток тільки підтвердив загальне правило: зараз вже борються не за території чи морські протоки, а за контроль над родовищами енергоносіїв і особливо над шляхами їх транспортування. Чечня й Ірак – два головні символи цієї тенденції. Заради надприбутків нафтогазового бізнесу дехто ладен висаджувати у повітря будівлі на власній території, аби лиш був благородний привід до початку воєнних дій. На подібних профілактичних антивоєнних конференціях заведено, аби лідери великих держав клялися одне одному у дружбі. Чим палкіші такі клятви, тим сильніше пахне у повітрі порохом. Але цього разу В.Путін вирішив поламати усталену традицію і відверто наїхав на гегемоністські претензії США. Як кажуть сибіряки, одначе! Так Кремль з Білим Домом не розмовляв вже давно. Востаннє щось подібне дозволяв собі хіба що М.Хрущов з його знаменитим “Ми вас закопаємо!” Але у М.Хрущова чи Б.Єльцина можна було все списати на їхню підвищену емоційність. Якщо же з подібними заявами виступає холоднокровний В.Путін, значить у нього вже все прораховано на кілька ходів уперед. Україна же вкотре опиняється між двома розлюченими потугами. Тому внутрішні усобиці зараз дуже не на часі. Найгірше, що може нині статися у нас, – це трансформація глобального похолодання відносин у внутрішні розбори всередині України: антинатовська істерія на Сході і антиросійська на Заході. Якби українське суспільство було консолідованим, воно могло би мудро зіграти на суперечностях сильних світу цього, навіть збити для себе ціни на імпортовані енергоносії. Але за нинішньої ситуації це тільки мрії. Ненормально, коли наші громадяни люблять сусідні держави більше, ніж свою власну. Але це гіркі реалії сучасної України. Тому в Україні зростає об’єктивна потреба у зміцненні державності, її конституційних основ, а водночас і в міжпартійному порозумінні. Невдоволення В.Путіна з приводу того, що країни транзиту енергоносіїв прагнуть відігравати все впливовішу роль, доволі показове. Росія грає вже практично з відкритими картами, претендуючи на українську трубопровідну систему. За цих умов Україні лишається один двоєдиний шлях: зміцнення зв’язків з євроатлантичними структурами і внутрішня консолідація, перед якою мають відступити домашні чвари. Сергій ФЕДАКА "Старий Замок "Паланок"