У Лемківській садибі Закарпаття

Село Зарічево Перечинського району Закарпаття. Під горою Голицею — крита соломою, самотня хижа. У вічі ввійнуло архаїзмом. Ось-ось, здавалося, назустріч нам вибіжать Петер Ковач, одягнутий у капелюх із пір`ячком, та у вишиванці його дружина Марька. Це — колишні господарі лемківської садиби. Обійстю - понад сто літ. Нині тут діє єдиний в Україні етнографічний музей лемків «Лемківська садиба». Є КАЧАЛКА, ТИ — ГОСПОДИНЯ Ця унікальна лемківська хата, розповідає Любов Пекар, завідуюча районного музею «Лемківська садиба», дивом уціліла по великій повені 70-х років минулого століття. Але все тут — як колись. Переступаємо поріг і потрапляємо в сіни. По праву руку — вітальня, по ліву — комора. В коморі - безліч дерев`яних речей. Господар хати Петер Ковач, довідуємось, був столярем. Усі дерев`яні речі, виготовлені ним власноруч. Судячи з хатніх нажитків, сім`я належала до напівсередняків. Це виказує димар. Він виходить у сіни, звідти - на горище. Там зберігалося зерно. Обкурений врожай миші не гризуть. У бідняків хати були закуреними. Втім, сіни тоді слугували за своєрідний холодильник. Чого тільки тут нема! Бочки з квашеною капустою, бринзою. Домоткана білизна. Товчка для зерна, прядильний верстат. А ось качалка для галушок. Якщо господар з корчми інколи вертався надто веселим, у руках господині вона, бува, була грізною зброєю. Чоловіче, гуляй, та міру знай! Найоригінальнішим експонатом є ручний млин. «Електрострумом» слугували міцні м`язи господарів. «Увімкнув у розетку», витер із чола піт - і борошно готове! Приміром, з грубого кукурудзяного помолу. Тому тоді й не було стільки діабетиків. Мені подали залізну праску. Важкувата! Не потренувавшись заздалегідь, її не підняти. Або пральна машинка! Це тобі не «Зануссі». Крихітка-господиня навряд чи донесе це диво-інструмент до потічка. А загалом, каже Любов Пекар, у музеї-садибі налічується 347 офіційно зареєстрованих оригінальних експонатів. У СЕРЦІ СЛОВ’ЯНЩИНИ Оглядаючи старовинні речі музею-садиби, наче торкаєшся історії. Усвідомлюєш, що ти — у серці Слов`янщини. Лемки в Зарічеві проживають із XIV століття. Про це говорить древній хрест, встановлений на околиці села. Саме в цих краях від давніх-давен плекався родючий грунт усвідомлення спорідненості народів, близьких не тільки спільною слов`янською колискою, а й схожою долею. Водночас важкою й героїчною. Між тим професор Ужгородського національного університету Михайло Тиводар у праці «Етнічні та історичні традиції населення Українських Карпат кінця ХVШ-ХХ століття», опублікованої в науковому збірнику «Карпатика», доводить, що етнографічний район закарпатських лемків займає населені пункти, розташовані по правому березі верхів`я річки Уж. До цього списку він вніс сім сіл Великоберезнянщини та два села Перечинщини — Новоселицю і Зарічеве. На думку ж етнографа, члена Національної спілки письменників України, одного з ініціаторів створення Закарпатського обласного осередку товариства «Лемківщина», Івана Козака, етнографічна територія закарпатських лемків значно ширша. Крім вищезгаданих районів, на його думку, лемки проживають і в ряді населених пунктів Воловеччини, Свалявщини і навіть Іршавщини. «Наші діди — лемки, — сказав нашому кореспонденту Іван Козак, — будували свої оселі як на правому, так і на лівому березі річки Уж неподалік доріг рядочком — хижка в хижку. Попереду — житлова кімната, за нею — сіни, комора, пеливня, хлів, сінаж. І все на одному «вінці» — під одним дахом. А на присадибній ділянці на чотирьох великих стовпах — оборіг для сіна». Та найхарактерніше, що вирізняє лемків з-поміж інших закарпатських етнічних груп, це говірка. Приміром, замість літературного «тільки», «лише» — «лем», «віз», «піп», «стіл» — «вуз», «пуп», «стул». «Гуслі» — а не «скрипка», «гудак» — а не «скрипаль». Важливою прикметою лемківської говірки є наголос на передостанньому складі слова — вода, — а не вода, на віру - а не на віру, надале — а не надалі. Втім, однієї думки з Іваном Козаком і професор русинської та української мов Новосадського державного університету Юліян Тамаш (Югославія). Закарпатських лемків за всіма ознаками він відносить до галицьких. А лемківський наголос Юліян Тамаш пояснює дуже значним впливом польської мови. До речі, відомий дослідник-етнограф Володимир Гнатюк у своїй праці «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» діалект лемків, після гуцулів, відніс до другої змішаної карпатської говірки, якою переважно розмовляють лемки Галичини та Закарпаття. МИЛА МОЯ, ТИ ДРІМАЛА, Я ЗАСНУВ... Любов Пекар вмикає магнітофон. «Мила моя, ти дрімала, я заснув...» — полинула чарівна пісня народного артиста України Івана Поповича - закарпатського лемка за походженням. До речі, текст цієї пісні нині майже повністю літературний. Вперше її записав дослідник Володимир Гнатюк 1897 року аж у селі Коцур (Югославія) від емігрантки-лемківчанки Марії Стрімбер. «Мила моя, ти дрімала, я заспав. А хтось`ми з калапка пір`я взяв...» - лунала пісня. Музей «Лемківська садиба» створено 1985 року. А через два роки йому присвоєно звання «Народного». При музеї-садибі діє народний фольклорний ансамбль «Лемківчанка». Ой, як красно співають бабусі! Нині, як повідомила нас начальник управління культури та туризму Перечинської райдержадміністрації Марія Пекар, у Закарпатті проживає понад 100 тисяч лемків — цього славного праукраїнського карпатського племені. Іван ЖИРОШ, "Вісті Ужгородщини" — "Закарпаття online"