Хлопець із церебральним паралічем із Тячева знайшов собі пару по Інтернету

У кожного свій шлях під сонцем: комусь доля встеляє його трояндовими пелюстками, а комусь — колючим терням. Хтось почувається королем на святі життя, а хтось — зайвим, небажаним гостем, відстороненим від радісної суєти. Та все ж є на світі диво, здатне розтопити лід самотності, зняти з плечей тягар приреченості. Й ім`я йому — любов. ...Юлія Степанівна Гоздо з Тячева зізнається: всі її нинішні проблеми із здоров`ям й надмірна вразливість, яка нерідко позбавляє сну й виводить з рівноваги, пов’язані синовою хворобою, із жахливим діагнозом - "дитячий церебральний параліч", з яким він з’явився на світ. Однак материнське серце, що заходилося від жалю йлюбові до безпомічного дитяти, хотіло вірити. І вона розпочала довгу, виснажливу боротьбу за сина, начисто забувши про себе, про усе, чим жила дотепер. То був період безкінечного пакування валіз й поїздок до санаторіїв та оздоровниць. І, всупереч похмурим прогнозам, масажі, ванни, „розробляння кінцівок" таки зробили свою справу: хлопчик навчився самостійно ходити, „працювати" руками, зрештою, здобув освіту: спочатку середню, згодом - середню спеціальну й вищу. І все ж залишалися порушеною координація рухів й фізична скутість, що відрізали доступ до багатьох радостей життя. "Я САМ!" Та материнська мудрість зуміла вберегти Валентина ще від одного лиха - від розпачу. Адже з пелюшок, переборюючи власний відчай, мама вчила його усміхатись, радіти життю, вірити в себе, в те, що він багато може. І це спрацювало. Якось Юлії Степанівні здалося, що завіду юча дитсадком, куди водили Валіка, перестала з нею вітатись через погану синову поведінку (насправді та її просто не помітила в натовпі). І вдома поділилася прикрістю з чоловіком, не завваживши, що малий нашорошив вуха. А наступного дня двері в кабінеті завідуючоїз тріском розчинилися, й поріг з рішучим виглядом переступив малий опецьок. Ставши у войовничу позу, він випалив завідуючій просто в лице: "Не ображайте мою маму. Вона ж не винна, що я такий...". Незважаючи на фізичну ваду, з дитинства Валентин звик розраховувати тільки на себе. Тож, на відміну від багатьох собі подібних, ніколи не зациклювався на хворобі, не ховався за чужі плечі, свої проблеми намагався розв`язувати самотужки. Потрібна була якась довідка, виникали непорозуміння з комунальними проплатами або й у взаєминах із сусідами - Валік сміливо стукав у потрібні двері, з`ясовував, ініціював "переговори". ЦЕ СОЛОДКЕ СЛОВО — РОБОТА Навчання в школі давалося напрочуд легко. Юний ерудит перечитав гори літератури і в інтелектуальних дискусіях міг дати "фору" будь-якому з однолітків. "Світла голова" і великий дотепник, він легко опинявся в центрі будь-якої компанії. Успішно вступив до юридичного коледжу, згодом був прийнятий на заочне відділення інституту. Однак знайти роботу було дуже важко. Воно й зрозуміло: і здоровій людині нині працевлаштуватись непросто. Тож коли Валентин отримав пропозицію взяти участь у виборчому процесі, вдома його практично не бачили - трудився майже цілодобово. Він ніби виріс у власних очах: це ж була перша в його житті оплачувана робота!.. Проте так тривало недовго - поки один із начальників, чиї неправомірні дії з Валковою допомогою оскаржував свого часу його підлеглий, не розрядився на адресу хлопця довгою образливою тирадою. Тоді Валентин пережив справжній стрес - раніше ніхто не дозволяв собі глумитися з його недуги. І після такого публічного приниження юнак на виборчій дільниці більше не появлявся. ЯНА Надокучливі думки про синове майбутнє не давали спокою Юлії Степанівні. Адже мати чудово розуміла: шансів на щасливе особисте життя у її сина небагато. Та серед моря материнських тривог несподівано зазолотився вогник надії. ...Спочатку нескінченні синові теревені по мобілці їх з чоловіком просто дратували. І щоб не заважати, хлопець почав усамітнюватись у ванній кімнаті, звідки й далеко за північ долинали репліки, адресовані якійсь незнайомці. Потихеньку усе з`ясувалося: з допомогою Інтернету Валік познайомився з донеччанкою Яною - дівчиною з такою ж недугою і з дуже схожою долею. Краще за Янині вірші, про неї, мабуть, не розповість ніхто. В них - її мука і радість, болісні роздуми про складний, суперечливий і яскравий світ, в якому не всім однаково ведеться. Позаду - роки навчання на філфаці Донецького національного університету, неодноразова участь в поетичних конкурсах різних рівнів, перемога в 1999-му на І Всеукраїнському фестивалі творчості дітей і молоді. Книга „Сім нот" потрібна була Яні, як нікому іншому - і для того, аби бути почутою, і аби ще більше повірити в себе. А Валентин, перегорнувши останню сторінку, напевно, до кінця повірив у спорідненість душ і в те, що дівчина, котра написала ці легкі, ніжні й глибоко людяні рядки, - його доля. Подальші події розвивалися з тією стрімкістю, з якою два серця поривалися одне до одного. Повернувшись з першого побачення в Донецьку, Валентин поставив батьків перед фактом: "Скоро весілля, готуйтесь!". Тож оглядин як таких не було. З синовою нареченою Юлія Степанівна і Валентин Степанович познайомились напередодні весілля й цілком схвалили його вибір. Дівчина, звичайно, намагалася справити на майбутніх свекрів якнайкраще враження: сама приготувала вечерю, накрила на стіл. „Я все вмію, - запевнила їх без п`яти хвилин невістка, - готувати, прати, прибирати. Можете не хвилюватися за Валіка". Мила, тендітна, усміхнена, вона й справді припала їм до серця. Така беззахисна й слабка на перший погляд, вона мимоволі викликала повагу сильною волею й упертістю, небажанням здаватись на милість обставин. Весілля зіграли на славу. Правда, від хвилювання молоді довго не могли розписатися в рагсівському акті про одруження, а Валік ненароком перекинув палаючу свічку. ...І був вальс Мендельсона, зворушливі тости, море квітів й зволожені материнські очі... „Якби ви знали, як він на неї дивився! -каже Юлія Степанівна. - Таким щасливим я свого сина раніше ніколи не бачила"... У молодих все складається добре. Валентин швидко знайшов добре оплачувану роботу за фахом, Яна продовжує вести активну діяльність в одному з місцевих благодійних фондів, пише вірші, точніше, готує нову збірку поезій (яку збирається присвятити Валентину) і... чекає дитину. Лікарі запевняють - все буде добре, маля гарно розвивається. Валентин, повертаючись з роботи, обов’язково купує коханій дружині щось із солодощів й букетик квітів. Про те, як почувається в ролі одруженого чоловіка, каже коротко і ясно: "Я щасливий. Здається, весь світ належить мені одному". Р.5. Яна благополучно народила донечку. Вага маленької красуні — 2900 г. Ім`я їй уже вибрали — Вікторія. Що означає — Перемога... "Закарпаття Онлайн" з посиланням на "Фест".