Ціна "дарованої" крові

За літр крові – 160 гривень. Таку ціну донорської крові визначено постановою Кабінету Міністрів від 27 грудня 2006 року. Але якщо хтось думає трохи заробити на донорстві, то помиляється. ДОБРОВІЛЬНЕ ДОНОРСТВО НЕ В МОДІ За радянських часів донори могли непогано підзаробити. За дозу крові отримували 25 карбованців. У день здавання крові їх годували шикарним обідом із червоним вином, давали два вихідні, додаткові дні до відпустки тощо. Але потім про цю категорію людей ніби забули, й донорство в Україні зовсім занепало. Нині майже основну масу донорів становлять рідні, знайомі хворого, які здають кров добровільно-примусово, і за це їм, звісно, ніхто не платить. Добровольців практично немає. А звідки їм узятися, коли на харчування донора виділяється лише 14 гривень. За ці гроші можна хіба що перекусити, а не пообідати. Кабінет Міністрів вирішив виправити ситуацію, тож ухвалив відповідну постанову. Із січня 2007 року літр крові коштує 160 гривень. Одноразова доза здавання крові для новачків, як розповів “Трибуні” головний лікар Закарпатської обласної станції переливання крові Олег Іванович Щадей – 250 мл, а для донорів із досвідом – 440-450 мл, і залежить вона від загального стану здоров’я, зросту, ваги, враховується й артеріальний тиск, і рівень гемоглобіну. Часто проводиться ще цілий ряд додаткових обстежень. Загалом, донором може бути будь-яка здорова людина віком від 18-ти до 60-ти років. Тож максимально, що можна заробити, – 48 -72грн. Небагато, та все-таки більше, ніж було. До речі, за літр плазми крові також передбачено 160 гривень. Гроші за здавання крові чи плазми донор мав би отримати того ж дня. Втім, усе просто лише на папері. Постанову Кабмін виніс уже після того, як було затверджено бюджети. А грошей у них на виплату донорам аж ніяк не передбачено. Така ситуація практично у більшості областей України. Як повідомив Олег Іванович, Закарпатська обласна станція намагається віднайти кошти, бо це не велика сума, адже гроші виплачують тільки постійним добровільним донорам. А в Україні ситуація з „добровольцями” плачевна, бо держава, грубо кажучи, начхала на тих, кому потрібна кров, як і на тих, хто готовий її здати. Знаєте, в скільки держава оцінює донорську дозу крові? Тримайтеся: 14 гривень. Важко збагнути, з чого брали такі розрахунки, оскільки спеціалістам добре відомо, що організм донора приходить до норми приблизно через два тижні за умови, що людина добре харчувалася. Отже, впродовж цього часу в меню мають бути м’ясо, шоколад, овочі, фрукти. Багато їх накупиш на 14 гривень? До речі, в сусідній Польщі за дозу донорської крові виплачують 50, у Білорусі – 30, у Росії – в Москві – 45, за межами столиці – 30 доларів США. У багатьох країнах діють страхові поліси, згідно з якими донора та членів його сім’ї, в разі потреби, забезпечують кров’ю безкоштовно. А в нас служба крові тримається здебільшого на донорах, які добровільно-примусово змушені здавати кров: це рідні, знайомі, колеги хворого. Таких, за словами пана Олега, понад 90%. Але не всі рідні можуть стати донорами за станом здоров’я, інших не відпускають із роботи або вираховують зарплату за пропущений день, студентів змушують відробляти пропущені пари. Не доводиться говорити й про “донорські” вихідні, передбачені законом. Раніше чимало молодих людей охоче здавали кров, аби мати ці два вихідні. Крім того, на багатьох підприємствах додавали ще три додаткові дні до відпустки, виділяли премію з фонду підприємства, а в день здачі крові накривали вишуканий стіл із червоним вином і різними смакотами. Нині немає ні великих підприємств, ані всіляких заохочень. Та й кількість донороздатного населення відчутно зменшилася: значна частина молоді віком від 25 до 35 років виїхала на заробітки. "Врятувати життя, зберегти здоров’я потерпілому або хворому – громадянський обов’язок кожної людини" – наголошує Олег Іванович. Узагалі, люди, які є донорами, кров мали б здавати безоплатно. Адже латинською слово donor означає “дарую”. А оплата – це компенсація за харчування. Раніше видавали талони на харчування. Тепер же донори відразу після здачі крові отримують готівку у касі. Донорами ж на платній основі можна назвати осіб, які здають кров постійно, роками. Їх можна викликати, коли реципієнту потрібна певна група крові. Основний принцип донорства: “Жодної шкоди донору – максимум користі хворому!”. Частіше, все ж таки, кров здають чоловіки. І їм це тільки на користь. Відбуваються зміни на клітинному рівні, організм омолоджується, гормони, як то кажуть, грають. Людина стає веселішою і щасливішою. Ті, хто регулярно здають кров, роблять це за покликом серця і відповідно – безплатно, бо кожен з нас може опинитися на місці людини, якій потрібна кров. Утім, за останні десять років кількість донорів зменшилася у п’ять разів. Тому медики наполягали переглянути законодавство для фінансового заохочення людей. У недавні радянські часи донорство трималося на пропагандистських переконаннях: партія сказала – і громадяни здавали кров у великій кількості. ПЕРЕЛИТА КРОВ МОЖЕ ВКОРОТИТИ ЖИТТЯ Є ще й інша проблема: якщо навіть запаси донорської крові є в достатній кількості, то це ще аж ніяк не означає, що вони врятують комусь життя. Бувають випадки, коли перелита кров може його вкоротити. Пригадуєте випадок, що стався нещодавно на сході України, коли під час пологів жінці влили плазму ВІЛ-інфікованого донора. Це жах: прийти до лікарні здоровою, а вийти ВІЛ-інфікованою! Як таке могло статися? А дуже просто. Якщо людина вколола наркотик чи провела ніч у товаристві сумнівної особи, де й підхопила недугу, а через день-два стала донором, то під час обстеження крові захворювання не виявлять – у нас немає сучасних тест-систем із виявлення антитіл на ранній стадії зараження. Тож ніхто не може дати гарантії, що схожі випадки не повторяться. Усе, традиційно, списують на відсутність коштів. За словами головного лікаря обласної станції переливання крові Олега Щадея: „Є декілька методів якісного та надійного обстеження крові та відповідне обладнання, яким користуються закарпатці”. Це лейкоцитарні фільтри та хімічні речовини, які вбивають віруси і є абсолютно нешкідливими для людини. Питання лише в тому, чи кожен регіон може дозволити собі таке „задоволення”. Київські медики стверджують, що справжній переворот у службі крові могло б здійснити діагностичне обладнання для проведення полімеразної ланцюгової реакції. Воно, за твердженням фахівців, дало б змогу до 99,8% якісно перевірити донорську кров і гарантувати пацієнтам безпеку. Але його вартість – 150 тисяч доларів. Зрештою, в масштабах будь-якої області це не такі вже й великі гроші. Потрібне лише усвідомлення того, що донорська кров щомиті може знадобитися не тільки незаможнім, а й можновладцям. І якщо її немає чи вона неналежної якості, то потім за жодні гроші здоров’я не купиш. ДОНО� - ЦЕ ПОЧЕСНО? Щохвилини, щодня люди по всьому світу, незалежно від віку та соціального статусу, потребують донорську кров для того, щоб вижити. Донорство – добровільний акт давання крові та її компонентів для застосування їх з лікувальною метою, яке виховує в людині високі моральні принципи – гуманізм, доброту, чуйність, патріотизм. Донорів завжди цінували в Україні, понад 60 років тому в Радянському Союзі було засноване звання Почесний донор СРСР, у 1995 році – „Почесний донор України”, а у 2001 році – „Заслужений донор України”. Сьогодні в Україні є більше 50 тисяч чоловік, що набули статусу „Почесний донор України” і 16 „Заслужених донорів України”, а це люди, якi безоплатно здали кров або її компоненти в кiлькостi 100 i бiльше разових максимально допустимих доз. Щороку в Україні кров і плазму здають 773 тисячі чоловік. Однак в останнє десятиліття донорство переживає значний спад, що, насамперед, пов’язано зі складною соціально-економічною ситуацією, погіршенням демографічної ситуації, ліквідацією колишньої планової системи організації донорства, практично припиненням пропаганди донорства в засобах масової інформації, невиконанням зобов’язань держави по пільгах, наданих донорам, украй незадовільним фінансуванням установ служби крові. Загальна кількість донорів в Україні за 14 років зменшилася майже у 2 рази. Сьогодні безоплатні донори складають 92,2 % донорського контингенту, забезпечуючи 82 % усіх кроводач. Падіння кількості донорів характерно не тільки для України, але й світу. Тарас ПЕТРІВ "Трибуна" — "Ужгород.нет"