Українських дітей саджають, а дорослим присуджують лише виправні роботи (ВІДЕО)

 

До в'язниць діти потрапляють через дрібниці: викрадені мобільні телефони, позичені велосипеди чи скутери. Вироки аж надто дорослі – по кілька років.

 

Помилки робляться у несвідомому віці та вже за кілька років, у тюрмі, про вчинене починають шкодувати. Але виправити щось уже пізно – побут у колонії привчає до іншого стилю життя. Ці діти, звісно, не янголи, проте статистика показує: після покарання гратами кожен другий повертається сюди часто ще із гіршим злочином.

 

Досі ж самі переконують: із ними вчинили несправедливо. Вини своєї не приховують, але обурюються: чому це лише за вкрадений телефон можна одержати вирок "4 роки тюрми". Тим більше почуття невдоволення зростає, коли дізнаються, що багатьом дорослим за відповідне правопорушення дають умовні терміни або ж виправні роботи.

 

 

Деякі підлітки переконують, що ніякого криміналу "на зоні" не набралися. Проте розмовляють жаргоном і демонструють руки в наколках. Кажуть, це просто красиво.

 

Про основні критерії такої "краси" дізнаються, в основному, в СІЗО. В Україні спільне перебування дітей і дорослих у слідчих ізоляторах заборонено, проте СІЗО переповнені і часто у кімнати до підозрюваних у злочинах дітей кидають і дорослих рецидивістів. Початківці навіть самі з цікавості випитують у досвідчених різні історії.

 

Психологи пояснють, як тюрма не спрацьовує у випадку з дитиною. Знаходячись у чотирьох стінах за ґратами, підліток стає агресивним, робить усе, аби виглядати "крутим" і "блатним". А вийшовши на волю, часто у розгубленості продовжує жити за тими ж тюремними правилами. Тільки при цьому тюрми ця людина вже не боїться, бо вона її бачила, тож страх покарання її не зупинить.

 

 

Злочини, які в Україні є чи не найчастішою причиною ув'язнення, у цивілізованому світі не карають тюрмою. Там діють значно гуманніші правила щодо дітей: їй намагаються допомогти стати на нормальний життєвий шлях без ув'язнення – потрапляння дітей у тюремну школу злочинців. Україна лише починає вчитися з такого досвіду.

 

У Німеччині, приміром, є спеціальні дитячі судді, спеціальна міліція і психологи, котрі працюють над тим, аби дитину не допустити до касти зеків. Замість ув'язнення дають штрафи, виправні роботи, а якщо і саджають, то є спеціальні короткі терміни – максимум, на пів року, аби одуматись.

 

Німці кажуть, що для них не має значення, чи вкрав підліток телефон, чи обчистив квартиру. Вони з'ясовують, чому він це зробив, чи був тиск, яка життєва ситуація призвела до злочину. Основне прагнення системи – вплинути на дитину вихованням, а не відмежовувати її від суспільства.

 

 

Нині в Україні за колючим дротом відбуває покарання майже півтори тисячі дітей. 660 хлопчиків і дівчат ще до вироку суду кинуто у слідчі ізолятори.

 

Фахівці ж одноголосно визнають, що тюрма – це провальний експеримент для дитини. Вона не виховує, а навпаки – фактично, за державні кошти Україна готує нових спеціалістів для злочинного світу. Нове покоління майбутніх рецидивістів.