Міжгірщина може похвалитись ще одним письменником

Кожна його книга — це творчий скарб, бо написана талановито, до смаку читача. В кожному творі — оповіданні чи новелі, повісті або романі — тісно переплітаються глибокі душевні почуття автора: щира любов до свого народу і тужливі переживання за його долю. Біль народу — це і його біль. Цим кристалічної чистоти патріотичним духом пронизана і його остання книга “Вікторія регія” (видавництво “Гражда”, 2011 рік). Її презентація цими днями відбулася у районній дитячій бібліотеці ім. В. С. Гренджі-Донського.

 

Автор охоче погодився на пропозицію завідуючої закладом Єви Горової дебютне представлення видання провести саме у рідних пенатах, адже тема нової повісті безпосередньо торкається життя земляків — простих і працьовитих. Щоправда, воно вже й не таке нове, бо підготовлений до друку рукопис пролежав у шухляді… 27 років. Причина такого затяжного народження книги банальна для цього часу — відсутність коштів у письменника на видання. І все-таки вона побачила світ, читач отримав можливість поповнити нею свою книжкову полицю. Тоді підготувавши її, Андрій Ілліч мав намір приурочити повість сотій річниці першої хвилі масової еміграції українців за кордон у пошуку джерел заробітків. Але, незважаючи на довготривале запізнення, книга аж ніяк не втратила актуальності, більше того — здобула більшу суспільну вагу. Насамперед тому, що, по-перше, подібній темі, що є майже одвічною і народною, чомусь дуже слабо приділяється увага у сучасних літературних опусах, а, по-друге, вкрай болюча проблема заробітчанства не зникає, а навпаки, щораз загострюється, набираючи потужного розмаху як в його отчому краї, так у своїй неньці-Україні, взагалі вона набуває світового масштабу. Кому-кому, а серед колег-літераторів Андрію Дурунді особливо близька дана тема-проблема. Йому теж довелося в один час скуштувати хліб чорнороба на чужині, трудячись у Греції та Угорщині. У передмові він з гіркотою зізнається про обставину мандрівок за “бугор” — “не маючи змоги вижити за свої літературні труди”. З болем пише: “Не зізнавався, що я є письменником і журналістом. Не повірили б роботодавці. А якби й повірили – посміялися б. Це в кращому випадку. Скоріше за все просто вигнали б з роботи, як це сталося зі мною в грецькому місті Салоніки. Мені було дуже соромно не стільки за себе особисто, як за свою країну”.

 

Надзвичайно правдиво і реально він відображає бідовану долю горян-верховинців у заморській Бразилії, де вони на собі випробовують всілякі муштри, які мають драматичні і трагічні наслідки заради того, щоб вижили їхні родини. Своїм твором Андрій Дурунда гучно б’є в набат, закликаючи врешті-решт серйозно задуматися над тривожним становищем своїх незбагненно працьовитих, професійно обдарованих співвітчизників, тих, кому за обов’язком розв’язувати складну проблему працевлаштування на батьківщині. Годі маятися верховинцям і всім українцям з торбами по білому світі, якщо є свій багатий природний ресурс та ще — великий розумом і силою людський потенціал. Наші люди повинні мати робобочі місця під боком — за місцем проживання, бути поруч своїх дітей, які теж страждають внаслідок безробіття батьків. Своїм твором письменник прагне запобігти новим лавинам еміграцій, щоб нові підростаючі покоління не успадковували традиційну заробітчанську кривду в далеких чужих сторонах своєї старшини, предків.

 

Під час презентації повісті на адресу Андрія Дурунди було висловлено багато теплих вдячних слів за його літературний дар, за те, що він є справжнім сином свого народу. З виходом нової книги, як, до речі, і ще одним свіжим виданням під назвою “Дерево на вітрах”, в якому з земляцькою шаною описує красний синевирський родовід Сятинів — тема теж як не новаторська, але рідкісна у теперішньому писемництві, — сердечно привітали і побажали нових творчих ужинків за присутності сестер автора Калини та Гафії голова райради Іван Ярема, перший заступник голови РДА Василь Радовецький, заступник голови райради Юрій Стецюнич, в. о. селищного голови Міжгір’я Василь Юрик, о. Євгеній Добра, поетеса Віра Фесенко, яка навіть присвятила гарний ліричний вірш “винуватцю” події, педагоги Поліна Шовак та Марія Добоні, а також вчителька Ганна Прокоп, як сама висловилася за виступу, що “мала честь вчити юного Андрія”. Письменник Дурунда у боргу не залишився, вручивши прихильникам його таланту книги “Вікторія регіт” з дарчими написами, а музею ім. Петра Скунця райцентрівської школи №1 — комплект своїх видань. Водночас літератор був безмежно розчулений змістовним виступом учнів 8-Б класу Міжгірської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, членів краєзнавчо-мистецького клубу “Трембіта”, що діє при ДРБ ім. В.С. Гренжді-Донського, Василя Іванини, Руслана Косюча, Андрія Юрика, Іллі Белі, Іванни Микулін, Богдани Воробок, Марини Вишневської, Інни Скунць та дошкільнятка Юльки Руснак. Гість одночасно був дуже вдячний за організацію цього приємного заходу в затишній бібліотеці її завідуючій Єві Горовій, яка йому на знак подяки за зустріч подарувала сувенір “Неопалима купина”.