Цьогоріч Україна вперше спробувала жити в умовах реальної демократії

2006 рік у політичному житті країні, ознаменувався, в першу чергу двовладдям, яке встановилося на верхах української владної піраміди. Протистояння Ющенко — Янукович, стало визначальним у всіх політичних подіях року. Оцінку ж цієї ситуації, а також прогнози на наступний рік Західне інформаційне агентство «ПРОСТІР» вирішило дізнатися у експертів, зібравши за одним столом доктора історичних наук, професора УжНУ Сергія Федаку, директора Закарпатського інституту політичних досліджень Віктора Пащенка та соціолога, кандидата філософських наук Олександра Пєліна. — Панове, як би ви охарактеризували рік що минає? Які політичні процеси були характерні для 2006-го і як вони вплинуть на подальше життя країни? Віктор Пащенко: — Нині часто можна почути про розчарування, мовляв, на верхах панує боротьба за владуі не відомо, що з того буде. Всі вважають, що це в принципі погано — такий собі загальноприйнятий емоційний контекст. Я б сказав інакше — чим більше проблем на верху тим жвавіше і динамічніше розвивається життя всередині країни. Наведу паралель: нині багато говорять про сто років з дня народження Брежнєва. Ніби-то в той час, другій половині 60-х — 70-х роках, в країні панував політичний спокій. Але куди ця країна прийшла? Недарма ж цей період назвали «застоєм» Тобто чим спокійніше було в Кремлі, тим більше ситуація в країні заходила в тупик. Тому я б не ототожнював політичний неспокій у верхівці влади з песимістичним прогнозом розвитку країни — навіть навпаки. У році, що минає, країна вперше спробувала жити (успішно чи ні — інша справа) в умовах реальної демократії. Тобто якщо ми говоримо, що в 2004 році йшла боротьба за демократію, то 2005 рік — це навпаки прихід нової еліти, яка фактично запровадила старі порядки при нових людях. Відновлювалися старі корупційні зв’язки, запроваджували ті ж авторитарні методи управління тощо. Водночас у 2006 році після березневих виборів ми отримали реальну Україну — об’єктивно розділену на дві частини. І фактично отримали ситуацію, коли розколота країна в особі владних еліт веде жорстку боротьбу. В цей час виникла серйозна проблема, коли стало зрозуміло, що для функціонування цієї реальної демократії немає чітко вироблених механізмів. Як еліта, так і прості громадяни почали усвідомлювати, що закони пишуться не лише для того щоб їх не виконувати, вони, виявляється, ще й реальний інструмент без якого в умовах демократі, в умовах реального народовладдя, просто неможливо існувати. От і зіткнулися ми з проблемою, коли Президент видає свої розпорядження, частина країни, в тому числі еліти їх не виконує. Уряд зі свого боку друкує свої розпорядження — вони також не мають великої політичної сили. Саме тому наступні роки будуть періодом налагодження правового механізму і я гадаю, що ще кілька таких казусів і врешті-решт самі еліти дійдуть до того, що все ж таки писати закони потрібно і для того щоб їх виконувати, а не лише для того, щоб їх обходити. Олександр Пєлін: — Справді, цей рік дуже важливий з точки зору перспектив демократії в нашій державі, оскільки він відкрив очі на той рівень непрофесійності, який був застосований під час кризи зі створенням парламентської коаліції. Стало зрозуміло, що наші еліти мислять категоріями воєн. Для них є лише свої і чужі. Переможці і переможені. Насправді ж, в політиці такий варіант не проходить, тут завжди мусить бути присутнє щось третє. І третім в цій ситуації виявився Олександр Мороз, який з точки зору інших учасників політичного процесу є зрадником. Я погоджуюся з Віктором Пащенком, що блокуючи один-одного політики дають кисень для підприємців, малого бізнесу, але водночас вони дають шанс для використання дірок в законодавстві олігархам — основним переможцям у цьому марафоні. Сергій Федака: — Як історик, хочу підтвердити висновок Віктора Пащенка. Приміром, в історії Київської Русі найбільш плідним для розвитку культури, мистецтва та інших галузей була доба феодального роздроблення. Але з іншого боку, я б не ідеалізував нинішню ситуацію в країні, бо чим закінчилася ця доба, відомо — повним крахом держави. Не виключено, що цей бардак, який нині твориться в Києві, призведе врешті решт до того ж. Тому це лише тимчасова вигода в цій ситуації. Продовжуючи історичні паралелі наведу такий факт — наприкінці XII століття в Києві були одразу два князі— Святослав із Чернігівщини і Рюрик із Смоленщини. Вони років десять воювали між собою і фактично спалили всю Русь, однак потім таки змогли домовитися між собою і укласти, нехай не Універсал національної єдності, але щось подібне. І фактично країна прийшла до двовладдя, про яке говоримо у нинішньому контексті. 14 років панувало їхнє правління, яке стало добою стабільності на Русі, чого б, звичайно, не завадило нині Україні, бодай на такий період. Тобто колись двом політикам на наших землях вдалося досягти порозуміння навіть при системі двовладдя, зараз ми цієї стабільності, на нажаль, не бачимо. І Ющенко і Янукович у зовсім інших стосунках, ніж ті два князі. Фактичне розкачування владного човна приносить більше загроз ніж надій на те, що прийде стабільність. — Яких форм, на вашу думку, набуде це протистояння в майбутньому? Віктор Пащенко: — Для мене це питання звучить так: «Як все закінчиться — авторитарною владою, чи якимись налагодженням механізмів державного управління?» Я, особисто, не бачу нині жодних об’єктивних передумов для того, щоб у нас встановилася одноосібна влада. Рівень розвитку суспільства, рівень громадянської свідомості в Україні вже такий, що навіть подібного російському варіанту влада у нас встановитися не може. Будь-яка із владних груп, яка намагатиметься встановити вирішальний вплив на ситуацію в країні буде від політики відсунута, як це вже не раз у нас відбувалося. Олександр Пєлін: — На питання — яка стратегія буде визначальною у 2007 році в українському політикумі, відповім, що їх є дві. Перша — це коли двоє б’ються, а третій радіє, тобто та ситуація, яку ми спостерігаємо нині. А друга — коли двоє об’єднуються проти третього — тоді справді є можливим тоталітарний і жорсткий режим. Але гадаю, що все це відбуватиметься не наступного року і події проходитимуть за нинішнім сценарієм. Буде велика увага до політичних технологій і проектів. І цьому прикладом є Ужгород, де наступного року будуть створені 2 політтехнологічні лабораторії, які займуться соціальним проектуванням і політичним менеджментом. Сергій Федака: — Я не бачу майбутнє таким райдужним як мої колеги. Гадаю, що у 2007-му це двовладдя закріпиться і є всі передумови переходу політикуму до одновладної та одноцентрової системи управління. Зрозуміло, що ці події відбуватимуться на користь Віктора Януковича. Надзвичайно сильно наступає ця сторона. У його опонентів я не бачу адекватної оборони, яка б могла стримати цей наступ, і якось переломити ситуацію. Дуже великі надії покладалися на ситуацію, яка виникла навколо бюджету. Президент справді мав унікальний засіб для того щоб на щось вплинути і відігратися, але, як бачимо, ця карта не була достойно розіграна. Однак навіть ця ситуація не буде настільки однозначною, адже в донецькому середовищі все більше виникає суперечностей між групами Януковича і Ахметова, не кажучи вже про дрібніші групи, які теж мають свої позиції і інтереси. А тому не виключено, скажу таку парадоксальну річ, що демократія в Україні радше буде розвиватися в результаті протистояння цих окремих груп, ніж у протистоянні колись єдиного Донбасу з усіма іншими регіональними елітами. — 2006-й рік для Закарпаття був чи не найспокійніший за останні роки. З чим, на вашу думку, пов’язана така нормалізація політичного життя і чи не слід очікувати атаки «донецьких» на владні позиції в нашому краї наступного року? Віктор Пащенко: — Чому на Закарпатті немає таких присрастей, як у Києві? Бо тут немає за що так воювати. Уся власність і всі сфери впливу вже поділені. А тому я не передбачаю якогось загострення в нашому краї в майбутньому. Що ж до наступу донецьких, то дискутуючи з Сергієм Федакою скажу, що я не бачу нині перспектив впливу Януковича на Заході країни. Власне, так само як і Захід не може розповсюдити свій вплив на Схід. Це довів 2005 рік, коли Президент призначив туди своїх губернаторів. І що? Губернатори опиняються у вакуумі. Так само ставлеників Януковича не сприйматимуть у нас. Олександр Пєлін: — У закарпатців немає внутрішніх мотивів для активізації політичного життя. Однак зовнішні є і будуть. Вже нині донецький капітал почав спроби «освоювати» наш край. Років два тому ми вже робили маркетингові розрахунки для серйозних інвестицій із Донецька. Більш того, мені відомо, що деякі донецькі хочуть стати обласними депутатами. Тобто цілком можливий прямий вплив на Закарпаття через мандат депутата. Сергій Федака: — Я б не хотів, як Віктор Пащенко применшувати економічну привабливість Закарпаття. Зрозуміло, що в нас немає індустрії, але в нас є кордони з чотирма державами. Є транспортні артерії, якими пересувають значні ресурси. І це дуже привабливо не лише для закарпатців, але й для вихідців з інших регіонів України. Тому, гадаю, інтерес до захоплення владних позицій на Закарпатті буде зростати. В цьому контексті дуже цікаво яким чином місцеве населення та місцеві еліти захищатимуть свої права на даній землі. Маю на увазі, приміром, гучну акцію на Рахівщині, коли населення спробувало перекрити дорогу, протестуючи проти рішення, згідно з яким закарпатський ліс буде продаватися лише з аукціонів. Ще одна новація, яка обов’язково вплине на ситуацію на Закарпатті — це вхід наступного року наших сусідів до Шенгенської зони. Це означає, що прикривається кордон і у зв’язку з цим можуть виникнути серйозні проблеми. Тому особливого спокою, як цьогоріч, у 2007 очікувати не слід. З експертами спілкувався Андрій ГАНУСИЧ "Старий Замок "Паланок"