На Закарпатті планують збудувати 330 міні-ГЕС. Чи адекватна ціна?

— Серйозну увагу питанню малої гідроенергетики на Закарпатті вперше за останні десятиліття приділили 2007 року, після того, як у травні 2006-го на Рахівщині у с. Білин було введено в експлуатацію першу після Теребле-Ріцької (1956 рік) нову міні-ГЕС потужністю 630 кВт, — каже голова Комісії обласної ради з питань розвитку продуктивних сил, виробничої інфраструктури, банківської справи та інвестицій Богдан КИНІВ. — Тоді на сесії облради було ухвалено «Програму охорони та комплексного використання водних ресурсів річок області», що й спричинило активність потенційних інвесторів, які стали оббивати пороги обласної влади зі своїми пропозиціями, а чиновники не знали, що їм відповідати.

 

 Наступного разу депутати облради повернулися до цього питання у серпні 2009-го, коли рішенням № 916 координацію усього комплексу організаційно-технічних заходів із вибору місць та розробки схеми розміщення малих ГЕС, пошуку інвесторів та супроводу інвестиційних проектів від погодження розміщення об’єктів до отримання дозволу на будівництво поклали на щойно утворене обласне Агентство із залучення інвестицій та господарського розвитку територій у Закарпатській області (тоді його очолював депутат облради від ЄЦ Віктор Трикур, а нині — депутат від цієї політсили Павло Балога,брат Віктора Балоги ) і доручили йому розробку схеми розміщення гідроелектростанцій.

 

 Поки депутати ухвалювали рішення та затверджували програми, залучені агентством фахівці добирали місця та розробляли схему, ПП «Укрелектробуд» збудувало ще одну міні-ГЕС потужністю 800 кВт на р. Красношурка у с. Красна на Тячівщині (2010 р.), а ПП «Комерцконсалтинг» розгорнуло будівництво станції потужністю 1,25 мгВт на р. Шипіт у с. Тур’я Поляна на Перечинщині.

 

 В одному з недавніх інтерв’ю директор департаменту інженерного супроводу проектів уже згадуваного Агентства із залучення інвестицій облради Юрій МАРКОВИЧ розповів, що 30 об’єктів уже проходять містобудівне обѓрунтування, ще 100 перебувають на стадії узгодження розташування. Хто саме взяв на себе непросту ношу будівництва міні-ГЕС, Б. Кинів та Ю. Маркович конкретизувати не наважилися. Більше того, пан Юрій відмовився від коментарів, мотивуючи відмову тим, що керівництво Агентства заборонило (!) йому поширювати будь-яку інформацію з тієї причини, бо наразі кінцевих рішень щодо конкретних проектів ще не ухвалено.

 

 Чи не найбільше об’єктів гідроенергетики «Проект-330» передбачає розмістити у Тячівському районі. Заступник голови РДА Федір СТАН каже, що інвестор мав намір ще 2010 року збудувати каскад з чотирьох міні-ГЕС дериваційного типу на річці Тересва загальною потужністю 20,5 мгВт, однак через проблеми із землевідведенням роботи не почались. З якої причини виникли ці проблеми і в чому їхня суть — не сказав. Сільський голова с. Красна Василь ЛИСПУХ співпрацею з енергетиками теж задоволений. Каже, що інвестор виконує свої зобов’язання перед громадою: на рахунок сільради вже надійшли два з трьох 45 тис. траншів на соціальний розвиток села, які спрямовуватимуться на реконструкцію фасаду приміщення сільради та на будівництво госпприміщення для зберігання дров у дитсадку, а також на заміну чотирьох трансформаторів напруги. Окрім цього село щороку отримує по 10 тис. грн. орендної плати за землю, а з чотирьох вакансій операторів ГЕС дві посіли його односельці. Щодо негативного впливу на природне довкілля села, то наразі він не відчутний.

 Менш захоплено і більш охоче, ніж представники влади, про міні-ГЕС розповідають екологи. Вони скаржаться, що громадські слухання, які обов’язково передують будівництву, організовують так, щоб на зібрання прийшло якомога менше жителів. У Руській Мокрій на Тячівщині на обговорення важливої для села справи прийшли навіть не всі депутати. А в с. Тур’я Поляна на Перечинщині на цьому заході були присутні лише 54 особи — серед яких проектанти, представники забудовника, владних та контролюючих структур.

 

 — Усі проекти, котрі потрапляли на розгляд або погодження, мали в планах побудову дамб і гребель, — каже заступник начальника «Закарпатдержрибоохорони» Олег ОПОЛОНСЬКИЙ. — Наслідком врегулювання річкового стоку стане перекриття міграційних шляхів до нерестилищ, як результат — часткова або повна втрата біорізноманіття іхтіофауни природної водойми. Малі ГЕС у гірських районах мають працювати лише в режимі природного стоку, оскільки при цьому максимально дотримуються природоохоронні норми, передбачені чинним законодавством. Стаття 11 Закону «Про Червону книгу України» визначає, що акваторія гірських ділянок річок має особливе природоохоронне значення, а їх господарське використання повинно бути обмежено в інтересах збереження середовища існування рідкісних та зникаючих видів риб. Відповідно, жодні дериваційні водовідводи, якими вщерть наповнена схема, є неприйнятними.

 

 — Кожен об’єкт гідроенергетики має пройти екологічну експертизу, і жоден не буде збудований без висновку експерта з питань екології. У намірах та проектах забудовників не завжди враховуються питання комплексних заходів щодо збереження навколишнього біо- та ландшафтного різноманіття у поєднанні з традиційним веденням господарювання територіальних громад, — визнає начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій ПОГОРЄЛОВ. — Саме тому в процесі аналізу документації екологи особливу увагу приділяють відповідності запланованої діяльності, наявності погоджень землекористувачів, місцевих органів самоврядування та виконавчої влади. Обов’язково проводиться державна екологічна експертиза техніко-економічного обґрунтування розміщення міні-ГЕС, забезпечується дотримання вимог природоохоронного законодавства.

 

 Та в тім і біда, що українське законодавство прописане так, що екологи можуть впливати на забудовника... лише на стадії проектування. Інвестори це чудово знають, тому радо приймають усі зауваження та умови природоохоронців, добросовісно вносять їх до проекту, аби лишень отримати погодження. А коли справа доходить до будівництва — роблять як хочуть.

 

 — Уже сам факт проведення масових будівельних робіт у верхів’ях Карпат є неприйнятним, оскільки це не тільки докорінно змінить гідрологічний режим майже всіх гірських річок Закарпаття, а й назавжди спотворить незаймане природне середовище Карпат, яке формувалося впродовж багатьох століть, а сьогодні є найголовнішою візитівкою нашого краю, — каже президент ГО «Екосфера» кандидат біологічних наук Оксана СТАНКЕВИЧ-ВОЛОСЯНЧУК. — Збудовані майже 80 років тому за Чехословаччини Оноківська та Ужгородська ГЕС практично не завдають жодної шкоди довкіллю: не змінюють гідрологічного режиму річки і не руйнують життєвої сфери живих організмів саме тому, що розміщені у середній течії Ужа. Сьогодні ж пропонується і уже здійснюється дуже небезпечний процес обезводнення річок у самих їх витоках. Окрім згубної дії на навколишнє середовище, масове будівництво ГЕС несе в собі й негативний соціально-економічний аспект. Не секрет, що сьогодні зелений туризм і рекреація є для верховинців одним, а для декого і єдиним засобом для виживання. Мережа дериваційних ГЕС, яка неодмінно призведе до обміління русел річок, негативно позначиться на туристичній привабливості регіону і, як наслідок, втраті місцевим населенням джерел доходів.

 

 Окремий пласт проблем — верховинські водосховища, якими перенасичена прийнята обласною радою схема. Швидкоплинні прохолодні карпатські річки перетворяться на застояні теплі озера, у яких немає місця для струмкової форелі, харіуса, дунайського лосося, червонокнижних водних комах та мікроорганізмів. Для них водосховища — що для верховинця спекотна пустеля. Водночас досвід Теребле-Ріцької ГЕС свідчить, що велика площа затоплення території аж ніяк не забезпечує великої ємності води, оскільки рукотворні озера надто швидко замулюються. Зате водний баланс сіл зміниться колосально: від підняття рівня грунтових вод, що спричинить заболочення земель у селах, розташованих вище греблі, до зникнення води у колодязях у селах нижче греблі, а сотням тисяч мешканців ще й вимальовується перспектива жити під греблями досить-таки крупних водосховищ та стати заручниками паводкової стихії.

 У загальних положеннях «Програми охорони та комплексного використання водних ресурсів річок області» йдеться, що «споживання електроенергії Закарпатською областю становить 2,0 мільярда квт-год. на рік, із них власного виробництва — 120—160 мільйонів кВт-год., що становить 6—8 відсотків загального споживання. Область практично повністю залежить від постачання електроенергії з енергосистеми України».

 

 З точки зору бізнесу будувати міні-ГЕС на карпатських річках і потічках — справа архівигідна. Уже згадуваний Б.Кинів, який у вільний від депутатства час працює директором Білинської міні-ГЕС, визнає, що активність інвесторів зросла відтоді, як уряд 15 січня 2009 року ухвалив постанову «Про затвердження «зеленого» тарифу». До 2030 року ДП «Енергоринок» купуватиме у «зелених» виробників їхню енергію не за ринковою ціною, а суттєво дорожче. Сьогодні «зелений тариф» для міні-ГЕС становить 88,08 коп., у той час, коли оптова ринкова ціна одного кВт становить 60 коп., тож прибутковість бізнесу є більш ніж очевидною.

 

 Перетворення Закарпаття у такий собі Електродарський край ще мало б якесь обгрунтування, якби в Україні існував дефіцит електроенергії. Але ж ситуація абсолютно протилежна — у нашій країні виробляється електрики більше, ніж споживається, тож спокуса покачати грошенят з державної скарбниці завдяки «зеленому тарифу» є очевидною. Для самих жителів гірських сіл, чиї потічки закують у бетонні русла чи пустять трубами під землю, немає жодного значення струм, якого генератора — Дніпрогесу, Хмельницької АЕС, Бурштинської ТЕЦ чи із сільської міні-ГЕС освітлює їхню оселю, живить побутові прилади чи «крутить» верстати на підприємствах, оскільки тарифи на електроенергію для споживачів у країні єдині. Тож гріх перед Богом дозволити спотворити первозданну природу Карпат ВИКЛЮЧНО заради надприбутків кількох підприємців.

 

 Ще більш цинічною і підступною щодо корінних жителів краю бачиться цілком реальна перспектива продати високорентабельний енергетичний бізнес іноземцям, які не перейматимуться питанням, у що перетворяться закарпатські річки до 2030 року.

 

 Чи враховувались ці злободенні питання перед затвердженням Програми в представницькому органі влади Закарпаття? — поцікавилися у члена профільної комісії облради, директора ужгородського заводу «Турбогаз» Михайла КАЧУРА. — Програма вже опрацьовується, однак саме через ці контраверсійні моменти її й не підтримали депутати минулого скликання. І цього року в комісії не було одностайності — питання перед винесенням на сесію розглядалось президією ради, яка і рекомендувала затвердити його на сесії, що більшість сьогоднішніх депутатів і зробила. Будучи керівником потужного машинобудівного підприємства, яке працює саме в енергетичній галузі, я підтримую інвестиції в розвиток гідроенергетики регіону, однак треба чітко усвідомлювати, що без розумного балансу інтересів промисловців від енергетики і громади області такі масштабні перетворення призведуть до величезної низки проблем в екології Закарпаття і одномоментним необдуманим кроком ми завдамо людям більше шкоди, ніж користі.

 

 Лобісти «Проекту-330», апелюючи до громади, наводять свої аргументи. Мовляв, діяльність міні-ГЕС дозволяє стабілізувати напругу в місцевих мережах, відкриває нові робочі місця, приносить доходи до місцевої скарбниці. Це правда. Як правда й те, що для стабілізації електронапруги достатньо лише закупити новий трансформатор, а внеску інвестора у розвиток того села, де щороку закута у трубу річка «накручує» йому по кілька мільйонів гривень (на будиночок десь у Альпах), вистачить, щоб пофарбувати фасад сільради та збудувати дроварню. Невже це є достойною платою за назавжди сплюндроване довкілля рідної землі?

 

 ...Років із 40 тому вже була спроба перетворити Закарпаття на атомний Електродар СРСР. Але то була воля, яку нав’язували чужинці, переслідуючи свої імперські геополітичні інтереси. Тоді місцеві керівники-патріоти зуміли відстояти рідний край від атомного монстра. Нині ж сплюндрувати землю своїх прабатьків мають намір їхні ж нащадки виключно заради особистого фінансового зиску. Чи знайдуться сьогодні патріоти, які залишать по собі не лише барвисті супермаркети та ранчо, а й збережену від руйнації дану Богом Батьківщину та вдячну пам’ять майбутніх поколінь?

 

P.S. Із схемою розміщення об’єктів малої гідроенергетики можна ознайомитися на сайті Закарпатської обласної ради, рішення № 310 від 04.11.2011.

 

 — Будівництво малих гідроелектростанцій розпочалося в Україні ще за часів Радянського Союзу. Сьогодні у цього проекту ніби відкрилося друге дихання. Кількість таких станцій зростає з року в рік, хоча здебільшого за рахунок реанімації старих об’єктів. Це пояснюється ще й тим, що для них встановлено пільговий, так званий зелений тариф. Я не став би говорити про якусь екологічну небезпеку і серйозний вплив на екологічну ситуацію у зв’язку зі створенням таких станцій у тому чи іншому регіоні. Подібні проекти дуже поширені і в Європі, і в світі. А проектне рішення у кожному конкретному випадку зазвичай має передбачати обмеження впливу на природне середовище. Звісно, правил не буває без винятків, і до кожного з цих проектів необхідно підходити індивідуально, з урахуванням усіх місцевих особливостей. Але в цілому мала гідроенергетика може внести і вносить значний вклад у потенціал і реальний баланс відновлюваної енергетики України, і нею не можна нехтувати.

 

 

 — Я б не розглядав ситуацію надто песимістично і скептично, адже ще за часів Радянського Союзу таких ГЕС було досить багато, потім, враховуючи те, що вони були на балансі сіл, сільських рад — фактично дрібних організаційних установ, які у 90-х роках опинилися в скрутній ситуації, не маючи підтримки, з часом закрили ці об’єкти. Зараз, із появою так званого зеленого тарифу, цим займатися стало вигідно. Адже навіть порівняно з сонячними і вітровими станціями, у обладнання яких потрібно вкладати інвестиції, в цьому разі витрати навіть на нові об’єкти будуть меншими, тут обладнання дешевше. Вироблену електроенергію потім можна продавати за дорожчим тарифом, тому що оптовий ринок електроенергетики зобов’язує її у вас викупити згідно із законом. Села й райони можуть заробляти на цьому, хоча вони й не будуть величезними. Але це певним чином зменшуватиме залежність цих регіонів від інших постачальників електроенергії. Але, безумовно, свою оцінку таким проектам мають дати незалежні структури. Зважаючи навіть на досвід європейських країн, особливо якщо взяти Норвегію, де надзвичайно сильно розвинуті ГЕС, в тому числі й міні-ГЕС, і таких проблем немає. Безумовно, треба дотримуватись екологічних стандартів, які в нас ще не «виписані», за медичним принципом — «не нашкодь». Зрештою, так само державні органи, наприклад, Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження, має сказати своє слово, та й Державне агентство, що регулює питання енергетики, під час видачі ліцензії, надання зеленого тарифу має вивчити всі аспекти дотримання норм законодавства.

Громада Iвано-Франківщини проти зелених електростанцій

 

 На Івано-Франківщині згідно з інвестиційною програмою, підтриманою владою, планують збудувати від 50-ти до 150-ти міні-ГЕС. У деяких населених пунктах області сільські ради вже дозволили будівництво альтернативних електростанцій, однак тепер відкликають власні дозволи та проводять акції протесту. Найбільш активні й прагматичні згуртувалися довкола громадської організації «Врятуймо Черемош».

 

 У селі Пробійнівка та Яблуниця Верховинського району Івано-Франківської області такі міні-ГЕС працюють уже з 2007 та 2010 років. Уже розпочато будівництво ще шести станцій: трьох — у Голошиному, по одній — у Явірнику, Дземброні та Бистреці. Насправді тепер на місці чинних і майбутніх ГЕС, розповідають схвильовані верховинці, — всохлі річки й каміння, спотворені гірські ландшафти, реальна загроза зсувів, агресивна будівельна техніка і букет майбутніх екологічних недуг, як-от поступова загибель риб, занесених до Червоної книги, зміна русел річок, а також втрата туристичної привабливості краю. Про рафтинг, що останніми роками тут активно розвивався, також можна забути, кажуть люди.

 

 Учора до Верховинської адміністрації прийшли представники тих сіл краю, де повинні з’явитися міні-ГЕС, і ті, котрі «переваги» альтернативної енергетики вже відчули на собі сповна. Представниця ініціативної групи ГО «Врятуємо Черемош» Оксаною Сусяк із Верховини розповіла «Дню»: «Мене та моїх колег до зали в адміністрації не впустили, мовляв, ми не є жителями жодного з тих сіл. Але ж нам небайдужа доля Карпат, як і багатьом моїм друзям із Києва, Львова та інших куточків нашої країни. Чому сьогодні люди тут? Вони вже відчули на своїх городах і господах, що роблять ГЕС. Зокрема з боку Чернівецької області, в Путивльському районі, і городи, і підвали сільських хат затоплено. Люди збагнули, що міні-ГЕС принесуть більше лиха, ніж користі. Спочатку в селі Бистрець відбулися загальні збори, на котрі прийшли представники з кожного двору. Люди проголосували за те, аби відмінити усі попередні рішення про дозвіл на будівництво ГЕС. Таке ж рішення прийняли збори селян села Дземброня».

 

 Ще більше обурені жителі села Бистрець. Бо на загальних зборах вони хоч і голосували проти побудови гідроспоруди, та виявилося, що на річці Бистрець таки зведуть міні-ГЕС. Більше того, проектну документацію та дозволи на побудову ГЕС від сільради директор недавно створеного ТзОВ «Бистрецька ГЕС» Сергій Шабуня вже має. Селянам також повідомили, що проект схвалили й на громадських слуханнях, про які насправді ніхто з самих селян нічого не чув і не брав у них участі.

 

 «Карпати наразі є унікальним регіоном не тільки в Україні, а й в контексті всієї Європи. Це визнається таким міжнародним документом, як Карпатська конвенція. Тому що мало де в інших місцях Європи збереглася незаймана природа, такі унікальні природні комплекси, такий туристичний потенціал, як в Українських Карпатах», — каже представник організації «Бюро екологічних розслідувань», член громадської ініціативи «Врятувати Черемош», еколог Анатолій Павелко.

 

 «У середу о 12 годині ми збираємо всіх небайдужих до долі Карпат у Верховині, Івано-Франківську, Львові та Києві, — сказала на завершення нашої розмови Оксана Сусяк. — Люди вже не вірять підприємцям. Сьогодні вранці, вдосвіта — о п’ятій годині, у Дземброні, там, де роботи нібито призупинили на вимогу людей, селяни побачили, як гігантський ковш набирав каміння, пісок із річки, ламаючи лід, а під ним спала форель. Мені розповідав священик, що ту рибу вони брутально причавлювали і, незважаючи ні на що, рили далі...»