Як на Закарпатті проводять трансплантацію органів: Деталі та міфи про пересадку органів (ВІДЕО)

Від листопада 2022 року у Лікарні Святого Мартина відбулося 4 мультиорганних забори органів, а також 4 пересадки органів (1 серце та 3 нирки). 7 органів, які були забрані у Мукачеві відвезли до Львова. Загалом було врятовано 11 життів.

На свою «пересадку» нирок, серця, печінки чи інших органів, чекають тисячі людей по всій Україні. Кожен день їхнього життя сповнений болю та труднощів, а подекуди, якщо орган не знайдеться, людина просто помре.

Трансплантація органів від посмертних донорів, поки що, непоширена тема для розмов між пересічними людьми. Через незнання механізму трансплантації, багато хто вірить у те, що існує чорний ринок людських органів, у те, що будь-яка людина може згодитися для забору, у те, що реципієнти платять великі кошти за довгоочікуваний орган та багато іншого, що не відповідає дійсності.

Щоб розвіяти міфи про трансплантацію та дізнатися про пересадку людських органів всю правду, наші журналісти навідалися у Лікарню Святого Мартина де й відбулися перші трансплантації в області. У відеосюжеті журналісти Mukachevo.net ми детально розібрали тему трансплантації.

Якщо коротко, то механізм трансплантації настільки складний, що продавати органи кудись, тим паче за кордон, просто неможливо.

Все починається з діагностики смерті мозку. Спеціальна комісія лікарів неодноразово, з перервами у кілька годин, тестує пацієнта за шкалою ком Глазго. Це спеціальна система, яка працює у всьому світі. За нею перевіряють чи точно мозок людини помер. Тому, вірогідність, що людина впала в кому, і все ж оживе, нульова. Тільки після діагностики смерті мозку, транспланткоординатор може починати говорити з родичами.

Важливо розуміти, що без згоди найближчих родичів, або самої людини (ще за життя) вилучати органи чи проводити інші маніпуляції ніхто не має права. Це суворо регламентується. Тому думка про «всі йдуть на органи» геть помилкова.

Якщо згода отримана, донору проводять різні аналізи та дослідження, щоб переконатися, що його органи придатні для пересадки. Буває й таке, що на жаль, використати їх для інших людей неможливо.

Всі дані вносяться у спеціальну електронну систему (ЄДІСТ). Вона загальна для всієї України. Саме вона підбирає найкращого реципієнта (того, хто потребує органів). Цій людині телефонують, і він (вона) повинна з’явитися до лікарні впродовж кількох годин.

Ось тут вже починається забір органів. Мультиорганним називається забір, коли від померлого вилучають кілька органів. Найчастіше це нирки. Паралельно у іншій операційній вже готують реципієнта.

Та навіть коли десятки годин роботи лікарів позаду, настає ще один дуже важкий період - виходжування пацієнта. І тільки після цього, людина з новим органом (приймаючи спеціальні препарати) зможе нормально жити.

Варто розуміти, що найменша прогалина у складному механізмі, де задіяні близько 50 людей, може все зруйнувати. Юристи, хірурги, комісія діагностики смерті мозку, транспланткоординатор, родичі померлого, реципієнт, трансплантологи - всі працюють на один результат - шанс на життя людини, що цього потребує.

До речі, Лікарня Святого Мартина одна з небагатьох в Україні, серед регіональних лікарень, у яких проводять трансплантації органів. Та перша на Закарпатті де вдалося це зробити. Старту трансплантології на Закарпатті передували роки підготовки.

Зараз у кожного українця є можливість ще за життя вирішити хоче він, або не хоче надати свої органи для пересадки, у разі смерті мозку. Для цього варто заповнити спеціальну анкету та передати транспланткоординатору. За своє життя людина може змінювати своє рішення. Воно залишається таємним, аж до моменту смерті. Ніхто (крім самої особи) не може його змінити.

Існує й категорія людей, які не можуть стати донорами. Військовослужбовці, що загинули у наслідок бойових дій, діти-сироти та позбавленні батьківського піклування та люди чия особа не встановлена.

Звісно, прийняти рішення про трансплантацію, коли близька людина померла, нелегко. І зараз, навіть ті хто дає згоду, прагнуть не розголошувати цього.

Та варто розуміти, що кожен з нас може опинитися на місці реципієнта. І пожертвувати органи рідних після їх смерті, неймовірно великодушна справа.

Як кажуть священнослужителі, на небі Богу наші органи не потрібні, та якщо ми можемо врятувати, або покращити комусь життя, навіть після своєї фізичної смерті, це обов’язково зарахується.

Дивіться також: Коридор шани, важка праця, врятовані життя: Історія про те, як у Мукачеві зробили пересадку серця.

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!