У закарпатських кав’ярнях дискримінують клієнтів-некурців

Тяжкий дух цигарок вільно поширюється на увесь простір кав’ярні, включаючи навіть спеціально відведений дитячий куточок. 

Закарпатці смалять  найбільше

Знайома ситуація? Й справді, заклади для некурців в Ужгороді потрібно шукати дуже довго. Цьому часто дивуються іноземці та гості із сусідніх областей. Для них бажання насолодитися ароматом ужгородської кави може перетворитися на серйозне випробування у вигляді цигаркового смогу, яким густо заповнені місцеві заклади.

«На жаль, кількість курців на Закарпатті найбільша, у порівнянні з усіма західними областями. У нас активно курять, окрім чоловіків, ще й жінки та підлітки, – каже Любов Яворська, інспектор управління у справах захисту прав споживачів у Закарпатській області. – Безперечно, це не може позначатися на реаліях роботи наших закладів громадського харчування – вони пристосовуються саме під такого клієнта-курця».

Ситуація дивна. Адже, здавалося б, усе необхідне законодавство, яке чітко регулює питання із «публічним» тютюнопалінням, в Україні прийняте. Саме воно захищає права некурців, встановлюючи: «У громадських місцях для осіб, які не курять, відводиться не менш ніж 50 відсотків площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію. …Забороняється куріння тютюнових виробів на робочих та в громадських місцях, за винятком спеціально для цього відведених місць». Прийнятий закон ще у 2006-му році. А у 2008-му про здоров’я містян вирішила потурбуватися ще й Ужгородська міська рада, так само прийнявши рішення під назвою «Про зменшення шкідливого впливу куріння тютюнових виробів на здоров’я населення на території м. Ужгорода».

З іншого боку, українське «антитютюнове» законодавство часто «кульгає» на нечіткі визначення та розмитість термінів (зокрема у дефініціях «громадське місце», «спеціально відведені місця для куріння» тощо), безглузді норми щодо барів, дискотек та нічних клубів (зрозуміло, що туди ніхто не йде «оздоровлюватися», тож чи є сенс розглядати їх на рівні з тими ж їдальнями та кав’ярнями?). Усе це дозволяє дуже вільно трактувати нормативні акти, що в результаті виливається у проблему № 2 – закон про обмеження паління у громадських місцях часто не виконується і навіть відверто саботується. Його дотримання у наших генделиках – випадок настільки ж рідкісний, як і можливість побачити райдугу взимку.

Фантастичнатолерантність

Однак, найглобальнішою є третя проблема. Суспільна толерація до курців. Причому на всіх рівнях – від побутового до офіційного.

Кількість громадян, що палять, в Україні зараз є більшою, ніж кількість студентів чи пенсіонерів. Водночас, завдяки соціально-просвітницьким акціям, флешмобам, забороні сигаретної реклами та підвищенню акцизів їх число скоротилося, у порівнянні з 2006 роком, майже на 4,5 мільйони. Цифра, погодьтеся, суттєва. Однак кількість любителів цигарок у нас і досі є вищою від загальноєвропейської. За останньою статистикою в Україні палять майже 47 % чоловіків та майже 9 % жінок (хоча останнє число аж надто неправдоподібно мале).

Проте зараз не йдеться про те, аби читати лекцію про здоровий спосіб життя чи утискати права людини, яка свідомо і цілком обмірковано хоче скоротити термін свого життя на 3-5 років. Аж ніяк. Мова про порушення прав тих, кому це життя скорочують, так би мовити, «добровільно-примусово».

Без сумніву, в усіх нас є друзі, колеги, родичі, що палять. Чи не помічали ви за собою, що часто, обідаючи з ними чи смакуючи каву в якомусь з ужгородських генделиків, толерантно й великодушно обираєте (або погоджуєтесь) саме той заклад, де дозволено палити. Або ж сідаєте за відповідно відведені (до прикладу, на терасах) столики для курців. Дивно, але чомусь потребу своїх знайомих у нікотині ми вважаємо більш вагомою, ніж свою власну – у чистому, незадимленому повітрі, ароматі їжі чи запашної кави. Чи не парадоксально?

Але особисту толерацію і «поблажки» щодо близьких людей ще зрозуміти якось можна. Це проблема особистого вибору. Однак факт надмірної «толерантності» з боку відповідних контро­люючих органів до власників кав’ярень чи ресторанів залишається загадкою. Адже така поблажливість переносить питання у зовсім іншу площину – знову ж таки порушення законів та ігнорування норм, уже давно звичних у всьому цивілізованому світі.

Як хитрують кав’ярні

Зрозуміло, що майже у кожного власника кав’ярні чи ресторану бажання мінімальних витрат за максимальних прибутків пересилює усі благочинні пориви. Будувати два окремі зали замість одного – накладно. Так само й наймати більше персоналу (для обидвох залів). Тож у багатьох закладах громадського харчування застосовується найрізноманітніший арсенал хитрощів, які дозволяють обійти необхідні норми. Так, зокрема в одній із піцерій на вулиці Швабській обласного центру висить великий плакат із написом «Вибачте, у нас не курять» та з відповідним графічним символом. Натомість на кожному столику стоять попільнички й офіціанти справно та без жодного обурення на адресу порушників-курців їх замінюють. То для кого розміщено плакат – загадка ще та. Щось підказує, що для контролюючих служб. Виходить так: мовляв, ми клієнтів попередили, що курити не можна, а вони, негідники, все одно… Що ж ми можемо вдіяти?

Інший приклад. Багато піцерій та кав’ярень своєрідно втілюють у життя передбачений законом поділ на два окремі зали. Власникам здається, що достатньою перепоною на шляху поширення диму є фіранка із намиста, невеличка ширма, присутність заборонних табличок на столиках чи й узагалі якийсь віртуальний умовний поділ приміщення, відомий лише персоналу. Наявність бодай однієї витяжки (яка кардинально не змінює ситуації із задимленістю, коли у залі одночасно палять бодай 7-10 людей) вважається мало не повним виконанням усіх передбачених антитютюновим законодавством норм. Такі власники навіть дозволяють собі позиціонувати свій заклад як місце для сімейного відпочинку, й облаштовують із цією метою відповідні дитячі куточки… серед хмар тютюнового диму. Такий приклад, зокрема, можна побачити в одній із найбільших піцерій нового району. Інше питання: а чим думають «турботливі» батьки, коли ведуть своїх маленьких дітлахів на такі «оздоровчі» розваги, змушуючи малечу вдихати продукти згорання десятків, а то й сотень цигарок.

Проте повернімося до хитрощів закладів. Так, на літній період «залами для курців» тимчасово стають тераси, розташовані під стінами самих кафе й ресторанчиків. Усі бажаючі палять надворі, а ті, хто хоче попоїсти без диму, йдуть до середини. Проте із настанням холодів тераси згортаються, а любителі цигарок знову створюють димові «спецефекти» в інтер’єрі  кав’ярень.

Любов Яворська пояснює, що у результаті планових щорічних перевірок порушників антитютюнового законодавства виявити важко. «Ми зобов’язані за 10 днів попередити підприємців про перевірку. Таким чином, у них є цілком достатньо часу для того, щоб підготуватися до наших відвідин і привести на цей період у закладах усе до необхідних норм. Звичайно ж, після того, як перевірка проходить, у кав’ярнях та піцеріях усе повертається на «круги своя». Прийти без попередження ми можемо лише у разі, якщо нам надійшла скарга від споживачів або якщо ми отримали санкцію на позапланову перевірку».

Проте скарг, як стверджують в управлінні, надходить не так уже й багато. Протягом поточного року отримали лише… одну. Отож, як видно, закарпатців-некурців влаштовують «димові завіси» у більшості міських закладів.

Змушені порушувати

Підтверджує таку тезу й пан Сергій, власник невеличкої кав’ярні у центрі Мукачева: «Я сам не палю й дуже не люблю перебувати в задимлених приміщеннях. Коли розпочинав свій бізнес, був налаштований абсолютно чітко виконувати закон: більший зал кав’ярні віддати для некурців, а менший – для клієнтів, що палять. Проте реалії виявилися зовсім іншими. У кав’ярню приходять переважно любителі цигарок. Ба навіть більше: достатньо одного курця у великій компанії відвіду­вачів для того, аби всі сіли за відповідний столик. Часто мені телефонували офіціантки й запитували: що робити? Зал для курців повністю заповнений, а інший – порожній. Пускати туди відвідувачів із цигаркою чи ні? Звичайно ж, я казав пускати. І так поступово обидва зали стали відкритими для сигаретного диму».

«Часто власнику буває дуже важко втілити норми закону на практиці. У нього є невеликий вибір: або закривати заклад, або взагалі відмовлятися від обслуговування курців, що часто може бути для нього економічно невигідно. Уся справа в тому, що приміщення більшості наших закладів першопочатково не проектувалися під такі цілі. Багато місцевих кав’ярень облаштовано у колишніх звичайних  житлових будівлях. А там ніхто не передбачав можливостей встановлення потужних витяжок, розмежування на окремі зали тощо. Та навіть у типових приміщеннях цих вимог дотриматися буває складно», – прокоментував ситуацію «Замку» виконувач обов’язків начальника обласного управління у справах захисту прав споживачів у Закарпатській області Андрій Прокоп.

«Якщо підприємство не може привабити до себе клієнтів належним обслуговуванням, смачною кухнею, то йому нічого не залишається, як скористатися найпростішими прийомами – заманювати відвідувачів дешевим пивом та можливістю палити», – водночас зауважує пан Андрій. В. о. начальника управління також вважає, що боротьбу з курінням, у тому числі в громадських місцях, слід таки починати із сімейного виховання та пропаганди здорового способу життя. «Потрібно активніше задіювати відповідну соціальну рекламу, агітацію… Бо не можна просто адміністративними та економічними методами всіх «заштрафувати». Це ще радянський підхід, і він не завжди ефективний», – каже Андрій Прокоп.

Виховання гривнею

Та все ж хочеться зауважити, що саме економічний фактор для наших співгромадян дуже часто буває тією магічною паличкою, яка й справді змінює свідомість, змушує дотримуватись усталених норм і правил, виходити на акції протесту, відстоювати свої права чи збирати підписи під зверненнями до влади, – що не кажіть, а ідеологічні питання збурюють нас значно менше, ніж ті, що обчислюються в гривнях. Удар по кишені для українця сьогодні – найболючіший. Не користатися цим ефективним «виховним» методом було б просто нерозумно.

Прихильникам такого твердження є й ініціатор антитютюнових законопроектів, голова Ради з питань охорони здоров’я при Президентові України, екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук. Він пропонує визначити, що у залах для курців мають бути вищі ціни (для того, аби покрити власникам вартість встановлення дорогого обладнання, витяжок; вищу зарплату персоналу, який працює у шкідливих для здоров’я умовах тощо). Також Микола Єфремович за посилення відповідальності й самих власників, збільшивши розмір штрафів для закладів за порушення норм законодавства від 10 до 80 000 гривень (наразі ж штрафи дещо менші – від 1 до 10 тисяч гривень). Що й казати, фактор більш ніж стимулюючий.

Однак для того, аби «корисні» норми закону діяли, потрібно, аби хтось за цим слідкував. Це, безумовно, мають бути відповідні інстанції – те ж управління у справах споживачів, визначені підрозділи й управління Ужгородської міськ­ради (зокрема архітектурне), міліція тощо. Однак погодьтеся, зайвої роботи на свою голову ніхто зі співробітників цих служб шукати не буде. Тому порятунок потопельників (в нашому випадку у цигарковому димі) справа рук самих потопельників. Тож якщо вас не влаштовує атмосфера у вашій улюбленій кав’ярні, вихід є – пишіть скаргу.

До слова, за підсумками вже згаданої єдиної скарги, яка була направлена до управління захисту прав споживачів (журналістом «Замку»), в Ужгороді було оштрафовано 6 міських закладів. У деяких із них на осінь уже почалися активні роботи з облаштування окремих залів для курців…