Василь Кобін: "У 4-5 років я вже бігав з м'ячем"
Під час відвідування донецької СШ № 63 Василь Кобін на прохання журналістів пригадав свої шкільні роки.
Василю, ви самі в дитинстві любили День знань?
Коли йшов до першого класу, для мене це було, природно, щось нове. Тому, з одного боку, була боязнь. А з іншого – цікавість і величезне бажання піти до школи й набратися знань.
Які враження справив сьогоднішній візит до школярів?
Дуже приємні! Я давно не був у школі і дуже радий, що випала можливість привітати дітей з їхнім святом. До речі, сьогодні виповнюється 20 років відколи я пішов до першого класу. А якби сьогодні не прийшов на це свято, то, мабуть, і забув би про свій особистий ювілей.
Як ви вважаєте, присутність футболіста на лінійці може стати додатковим стимулом для дітей займатися спортом?
Безумовно! Гадаю, якщо вони сумлінно ставитимуться до своєї роботи – який би характер вона не мала, – все в них вийде.
Для вас символічно, що в цій школі навчався президент клубу?
Звичайно, мені приємно побувати в школі, в якій навчався наш президент.
Які спогади залишив у вас ваш перший День знань?
Пам'ятаю, мама вдягла мені білу сорочку з якоюсь дуже незручною штукою згори. Точно не пригадую, що конкретно заважало. Напевно, метелик. Загалом, було жахливо незручно. А ще я не любив на 1 вересня носити квіти.
Василь, якою була ваша школа?
Це школа в селі Страбичово Закарпатської області, дев'ятирічка. У ній я вчився до п'ятого класу, а потім переїхав до міста.
Які предмети були улюблені, а які ні? І чому?
Дуже любив всесвітню історію і географію. Мені було дуже цікаво, і зараз, до речі, я часто користуюся знаннями, які отримав у цій сфері. Загалом, згодилося. А ось такі предмети, як алгебра, геометрія, хімія, я дуже не любив. Та й у житті вони поки що мені не згодилися.
На вашу думку, сьогоднішні першокласники відрізняються від першокласників вашого покоління?
Я б так не сказав, тому що практично всі дітки в цьому віці однакові, всі красиві й життєрадісні.
А чи пам'ятаєте ви, як звали вашого першого учителя?
Єлизавета Павлівна... (Після паузи). Хоча ні – першою моєю вчителькою була Маріана Василівна, але за два місяці вона пішла в декрет, і прийшла Єлизавета Павлівна! Хочу передати їм привіт і взагалі всім учителям, які мене навчали!
Крім того, запитання Василю поставили учні 8-Б класу 63-ї школи.
Чи пам'ятаєте ви той день, коли ваша команда вперше перемогла на професійному рівні?
Пам'ятаю свій дебют – ми тоді зіграли внічию. Але для мене тоді це був добрий результат.
Чого ви бажаєте досягти в спорті?
Хочеться не зупинятися на досягнутому, дивитися вперед, прогресувати й домагатися нових, великих успіхів.
У якому віці ви стали займатися футболом?
У 4-5 років я вже бігав із м'ячем. А серйозно почав займатися футболом років у десять.
Чому ви обрали саме футбол?
Тому що мій батько був футболістом, щоправда, грав на любительському рівні. Він мене дитиною кілька разів брав із собою на стадіон. Мені дуже сподобалося.
Вам пропонували перейти до іншої команди?
Так.
А чому ви відмовилися?
Тому що я люблю «Шахтар». Це хороша, сильна команда, в якій мені подобається.
Який у вас девіз по життю?
Дивитися вперед і не озиратися назад.
Це правда, що «Донбас Арена» – це як талісман для «Шахтаря»?
Ні, просто це наш справжнісінький дім. Люди, що приходять на наші матчі, створюють хорошу атмосферу, яка не дозволяє суперникам здобувати очки.
Чи маєте ви якісь передматчеві ритуали?
Я вірю в Бога і перед грою в роздягальні молюся, прошу, щоб Бог уберіг мене від травм і допоміг у майбутній грі.
Проводжаючи Василя, діти побажали йому міцного здоров'я, а всій команді – нових перемог та успіхів у Лізі чемпіонів. На що Вася відповів: «Спасибі, чекаємо на вас на наших матчах. Усе найцікавіше тільки починається!»
Коментарі -
