Швейцарці в Україні не вижили б

З Аланом я познайомився під час Міжнародного турніру з петанку в Ужгороді («Старий Замок «Паланок» писав про цей екзотичний вид спорту). Присутність на турнірі представника Швейцарії не передбачалася, однак Алан, який вже впродовж трьох місяців вивчає російську мову (!) в Ужгороді, дізнавшись від друзів про турнір, не міг не прийти. І, чесно кажучи, здивувався, що в Україні на досить високому рівні культивують цю старовинну французьку гру, в яку він неодноразово грав з батьком на батьківщині. Особливих успіхів швейцарець не досягнув, однак присутність на змаганнях фактично представника родоначальників цього виду спорту (Алан народився у франкомовному кантоні Швейцарії) додала турніру своєрідного колориту. Що таке швейцарська точність я зрозумів одразу при наступній зустрічі з Аланом — запізнюючись рівно на одну хвилину, він стрімголов мчав на домовлене місце, через увесь ужгородський Проспект Свободи — лиш би не спізнитися. Каже, що в нього на батьківщині все мусить бути чітко сплановано, а головне — вчасно виконуватися. Він не розуміє, як це в нас, приміром, автобус може запізнитися на півгодини. У Швейцарії затримка транспорту навіть на три хвилини вважається неприпустимою, а якщо таке і стається, про це обов’язково оголосять та ще й причину назвуть. Розповідаючи про інші свої враження від Закарпаття, гість каже, що одразу після приїзду ніяк не зміг звикнути, що в нас люди дуже голосно говорять. Спочатку думав, що всі навколо сваряться, і лише згодом зрозумів, що нам звично говорити на підвищених тонах. Важко судити чи почав швейцарець за три місяці перебування в Україні говорити голосніше, однак те, що російською він оволодів чудово — безсумнівний факт (інтерв’ю проходило без перекладача). До цього часу він самостійно вивчав мову за допомогою самовчителя, і тому з радістю згодився на пропозицію відвідати в рамках міжнародної програми одну із запропонованих країн (Росія, Киргизія чи Україна) для вдосконалення розмовної мови, а заодно і ознайомитися з новою для себе країною, її культурою та звичаями. Щоправда українську вивчати не поспішає, бо боїться згодом плутати українські слова з російськими. Якщо вже вивчати іноземну мову, то краще одну, але добре. Дуже сподобалася Алану наша архітектура, особливо храми східного обряду, яких він не зустрічав у Західній Європі. Якщо ж говорити про побут, то найбільше його вразила відсутність освітлення вулиць. А якщо додати до цього ями на наших тротуарах, то пересування нічним Ужгородом стало для швейцарця неабиякою проблемою. «Ви ж платите такі самі високі податки як і ми у Швейцарії, — дивується він. — Однак у себе вдома я точно знаю, що якщо на тротуарі з’явиться ямка, то зранку її вже не буде!» Загалом Алан переконаний, що швейцарці в Україні не вижили б. Диву дається, як нашим людям за таких важких економічних умов, при такому низькому рівні соціального захисту вдається виживати, заробляти гроші і утримувати сім’ю. Швейцарія теж не райський куточок, але середня зарплата складає близько 2000 євро, а допомога безробітнім надається у розмірі 80% від зарплати, яку отримували на попередньому місці роботи. Що говорити — Європа. Водночас на запитання, чи готова на його думку Україна до вступу до Євросоюзу, Алан відповів як типовий представник позаблокової держави: «Євросоюз не рай і ще не відомо де краще» Мешкаючи близько року в Німеччині він спілкувався з багатьма німцями, які невдоволені умовами життя ЄС. В тій же Бельгії, каже, є цілі села де люди бідують. А ще Алан виявився доволі обізнаним в українських політичних процесах. Каже, що їхня преса приділяє Україні чимало уваги, висвітлює діяльність Ющенка та Януковича. Єдине, що не може зрозуміти швейцарець, це хитання України то в бік Росії, то в бік Євросоюзу, коли потрібно вирішувати безліч внутрішніх проблем. Найцікавішим, принаймні для мене, стало обговорювання мовного питання. Адже Швейцарію в цьому контексті не ставив у приклад лише лінивий прихильник двомовності в Україні. Виявляється, не все у них з мовами гаразд. Народившись у франкомовній частині країни, він має чимало друзів, які принципово не вивчають мову більшості — німецьку. Подібні процеси відбуваються і в італійському кантоні. Як наслідок — ці люди не зможуть знайти роботу, приміром, в німецькомовному Цюріху. Тому не завжди швейцарець швейцарця зрозуміє. Водночас тамтешні чиновники в обов’язковому порядку повинні володіти усіма державними мовами (нагадаємо, їх в цій країні чотири), і використовувати ці знання у роботі з тим чи іншим кантоном! Українські ж політики добиваються двомовності, щоб знати лише одну… Завершили ми розмову, як і водиться розмовами про пиво і футбол. Першим Алан не дуже захоплюється і каже, що воно йому однакове у всіх країнах, більше любить вино. Він щиро розсміявся на запитання, чи вважає він, як і більшість іноземців, що у східній Європі багато п’ють? «Я ж родом із виноробного краю і повірте, що у нас із алкоголізмом проблем не менше!». Що ж до футболу, то Алан дипломатично довго утримувався від відповіді про його враження від 1/8 фіналу Чемпіонату світу між Україною та Швейцарією. Довго розповідав про футбольний бум, який у них відбувся під час мундіалю, що Швейцарія, на відміну від України, не має шансів завоювати Кубок Світу, однак наприкінці все ж додав: «Все ж таки збірна Швейцарії краще б зіграла проти італійців у чвертьфіналі, ніж ваші!». Сперечатися з Аланом я не став. Однак з приємністю ще раз згадав, як ми цілу ніч святкували нашу перемогу над збірною його країни. Андрій ГАНУСИЧ «Старий Замок «Паланок»