Михайло Копинець (США): "Ми хотіли звільнити Закарпаття"

Навчаючись у Хустській гімназії чотири з половиною роки, він став учасником українського резистансу в рядах свідомої української шкільної молоді» був членом підпільної організації юнацтва ОУН. За належність до неї у червні 1942 року його було арештовано угорською владою. Піряники (жандарми) відвезли, як і Інших, до Мукачева, де в горезвісному палаці Ковнера допитували, піддаючи нелюдським тортурам. "Це було місце зойків, стогонів і мученицьких страждань за синівську любов до свого краю й рідного народу, місце, де було засуджено військовим трибуналом близько двох сотень людей, і серед них 10 буштинців. Після суду їх було запроторено до в`язниць, — згадує уродженець Буштина, а нині мешканець штату Флорида (США) Михайло Копинець. — Хустська гімназія була одним із середніх навчальних закладів тодішнього Закарпаття, чи не найбільше учнів якої опинилися в палаці Ковнера і тюрмах Вацу і Шатор Уйгеля. Хочу наголосити, що була це свідома свого українського походження молода еліта закарпаіців, яка прагнула довести гортистам та їхнім місцевим прислужникам, що на Закарпатті живуть українці, одержимі бажанням возз`єднання зі своїми братами „там, за горами". Зорганізовані у підпілля, ці українські патріоти віком від 16 до 60 років ставили собі за мету звльнити Закарпаття від угорсько-фашистських окупантів і створити разом з усім українським народом вільну, демократичну, соборну й незалежну Україну". Та врешті-решт прийшов кінець угорському пануванню в нашому краї. Настав довгожданий жовтень 1944 року. Здавалося тоді, що із приходом радянської влади настане кінець переслідуванням і знущанням окупантів. Та сталінський режим не терпів проявів вірності українській ідеї. В цей період М.Копинець знову вступив в українську національну підпільну організацію. Після чотирьох з половиною років навчання з`мушений був покинути рідну землю, бо енкаведисти стежили за ним. Вони буквально наступали на п`яти, і якби впіймали, то, напевно, запроторили б на Соловки. Тому скласти випускних іспитів у Хусті не зміг. Аж у Німеччині, в Мюнхені, здобув середню освіту, і, як й Інші втікачі від нового режиму, розпочав навчання в Українській високій економічній школі. Навчання далося з великими труднощами. Дошкуляли і холод, і голод, і побутова невлаштованість. Закінчив студії з дипломом бакалавра, отримавши спеціальність інженера-економіста. Згодом продовжив навчання в університеті Вейн у місті Детройт (США), а потім — в одному з кращих вузів Америки — Нью-Йоркському. Тут здобув ступінь магістра та спеціальність бізнесової адміністрації, банкірства і фінансів. Нині, з висоти прожитих літ, ці давноминулі роки здаються кам`янистим шляхом через Голгофу страждань. Але недаремними були їхні труд і зусилля, бо нині маємо змогу вільно спілкуватися українською мовою у вільній незалежній Україні. "Сьогодні, з глибини часу, я можу з гордістю сказати, що Хустську гімназію, яка, поряд із глибокими знаннями, виховала в нас любов до України, ми не осоромили, — каже Михайло Копинець. — Я, як і мої друзі, котрі змушені були колись покинути рідний край, намагаюсь віддячити йому і Україні: беру участь у наукових конференціях, що торкаються українськоїпроблематики, допомагаю своїми знаннями, жертвую, разом з іншими, свої скромні кошти для наукових цілей та організовую фонди від інших благодійників. У 1992 році я читав спеціальний курс англійської мови для студентів УжДУ. Вже понад 10 років випускаю щоквартальний інформаційний бюлетень, призначений спеціально для Закарпаття. І все це зроблена на власні пожертви в ім`я України, про яку колись читали, дискутували, незгасаючу любов до якої плекаємо і сьогодні в глибині своєї душі". Дмитро КОПИНЕЦЬ, "Фест" Закарпаття Онлайн