20 березня Верховна Рада України підтримала прийняття законопроекту №6693 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва терруарних вин та натуральних медових напоїв». "За" проголосували 247 депутатів.

Законопроект зокрема передбачає спрощену процедуру ліцензування виробництва для малих підприємців, які займаються виготовленням  виноробної продукції, зокрема вин, притаманній даній місцевості (терруарних, як зазначили автори). Отже, якщо президент підпише цей законопроект, малих винарень в Україні теоретично має суттєво побільшати.

Хто такий приватний винороб? Згідно законопроекту, це суб’єкт господарювання, який здійснює за повним технологічним циклом без додавання спирту (!) виробництво та розлив у споживчу тару вин та медових напоїв в об’ємі, що не перевищує 10 000 декалітрів на рік, з виноматеріалів виключно власного виробництва (не придбаних), отриманих шляхом переробки плодів, ягід, винограду, меду власного виробництва.

Згідно пояснювальної записки до проекту Закону, виноградарство і виноробство колись було національною галузю з потужним кадровим та науковим потенціалом, завжди була однією із провідних галузей економіки нашої держави, забезпечуючи левову частину надходжень до державного бюджету України.

Однак, за останні роки площі під виноградниками стрімко скорочуються та складають  на сьогодні 41 тисячу гектарів, що у чотири рази менше, порівняно з 1990 роком. А виробництво вин плодово-ягідних та напоїв медових взагалі перейшло в тінь та здійснюється без контролю якості продукції.

Раніше головною перешкодою для виходу малих виноробів на ринок була встановлення річної плати за ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями у розмірі 500 000 гривень. Ця норма посилила монополізацію ринку алкогольних напоїв, зокрема виноградного вина виробниками з великими обсягами імпорту та виробної продукції. Звичайно, на руку це була й горілчаному лобі, яке в нашій країні досі потужне.

13 жовтня 2016 року були внесені зміни до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" і скасовано таку ліцензію для виробників вин виноградних, вин плодово-ягідних або напоїв медових із виноматеріалів виключно власного виробництва.

Однак навіть після скасування ліцензії на оптову торгівлю головною перешкодою для виходу малих виноробів на ринок залишалася забюрократизована процедура отримання ліцензії на виробництво – чинним законодавством передбачено майже 140 дозвільних документів. При цьому вимоги для отримання ліцензії на виробництво однакові як для великих лікеро-горілчаних заводів, так і для малих виноробних підприємств.

Нинішній проект Закону України передбачає спрощену процедуру ліцензування виробництва для малих виробництв виноробної продукції на основі декларативного принципу. Тобто, згідно цієї законодавчої ініціативи винороби, які виготовляють вино із власного винограду, зможуть отримати ліцензію на виробництво без проходження атестації. І лише за умови відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства для малих виробництв виноробної продукції.

Однак залишаються також відкриті питання. Наприклад, чи підвищиться якість продукції?

Автори законопроекту, як часто буває, апелюють до європейського досвіду. І зазначають, що "європейський підхід полягає у запровадженні успішного досвіду роботи сімейних виноробень та обов’язковим контролем якості готової продукції, що здійснюється незалежними акредитованими лабораторіями".

Не секрет, що більшість своєї продукції приватні винороби досі виробляють та продають без усілякого контролю. Певні обсяги своєї продукції винороби реалізують на дому, у власних дегустаційних залах та підвалах, а частину завдяки фестивалям.

Саме на останні можна почути часом багато нарікань. А саме через якість продукції, яка часом не відповідає жодним нормам. Якщо більшість відомих виноробів, аби тримати марку та не зіпсувати свій роками формований імідж, намагаються не продавати "шмурдяк" невідомого походження, то для багатьох інших таких обмежень просто не існує.

Секрет виготовлення вина для продажу на фестивалі захмелілим туристам простий як двері: есенція або сироп+вода+спирт. Секрети такого "виноробства" давно відомі і знайти їх у мережі - справа кількох хвилин. На жаль, на цю згубну тенденцію практично ніхто з фахівців не звертає уваги.

Однак дуже прикро читати на форумах відгуки тих, хто вже спробував такої продукції. При чому, часом це стосується навіть вина від "дипломованих" майстрів. "Наливають одне - а продають інше" - це найчастіше.

Запам'ятався випадок, коли ціла компанія з 6 людей отримала отруєння в Ужгороді, коли купила всього дві пляшки так званого вина, при чому "з медалями", у одного із закарпатських виноробів. Звісно, це може бути прикрим одиничним випадком. Але, погодьтеся, що за якістю слід слідкувати у першу чергу. У країнах Євросоюзу, який є символом для авторів законопроекту, наведені випадки отримали б широкий резонанс. У нас це, на жаль, сприймається, як дійсність...

Як колись казав знаний винороб з Берегівщини Іван Урста: "Винороби без виноградників псують імідж Закарпаття".

То що ж пропонується здійснити у царині якості?

Проектом Закону, зокрема, пропонується внести зміни до Законів України «Про виноград та виноградне вино», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та визначити порядок затвердження нових марок вина та медових напоїв від приватних виноробів.

Їх мають здійснювати  на підставі висновку Центральної галузевої дегустаційної комісії виноробної промисловості та/або дегустаційної комісії профільної наукової установи, та/або дегустаційної комісії галузевої громадської організації, що діють відповідно до порядку затвердженого центральним органом виконавчої влади.

А контроль якості та безпеки виноградних та плодово-ягідних вин та медових напоїв має здійснюватися акредитованою лабораторією, уповноваженою компетентним органом згідно з вимогами чинного законодавства.

З вищенаведеного стає зрозумілим, що для реалізації проекту закону про приватне виноробство слід пройти ще багато кроків. Відповідно, створити цю головну Центральну дегустаційну комісію та акредитовану лабораторію на місцях тощо.

Однозначно, що такий закон про приватне виноробство потрібен. Особливо у нас, на Закарпатті, де гарне й запашне вино – справжня родзинка, символ регіону, гордість кожного газди.

Тож маємо надію, що боротьба за права виноробів та їхніх споживачів не залишиться просто декларативним документом. У будь-якому разі слід рухатися у бік Європи, наслідуючи столітні традиції збереження іміджу та якості "народної" продукції.

Це стосується, в тому числі й паленки, яку теж активно продають на фестивалях. На щастя, совкова "боротьба з самогоноварінням" на Закарпатті пішла на спад.

• Як легалізували домашню паленку в сусідній Угорщині читайте у нашому ексклюзивному матеріалі.

Залишається лише подумки уявляти собі часи, коли з'являться десь в "інстрагамах" світлини вдволених туристів, які споглядаючи на смарагдову хвилю безкрайної виноградної лози, у затишному "Шато-де-Транскарпатія" з прозорим бокалом сухого вина, який у вечірніх духм'яних сутінках відблискує полум'ям теплого згасаючого сонця, та напишуть мимоволі: "Чуваки, ми на Закарпатті! Це рай земний!"

• вино
• виноробство
• Фестиваль вина
• Іван Урста