Берегову вирішили повернути історичну назву – Берегсас

На липневій сесії депу-тати Берегівської міськради  несподівано, але майже одностайно проголосували за рішення щодо перейменування або повернення місту Берегово його довоєнної назви – Берегсас. І це без усенародного обговорення і пропозицій, без особливих мотивацій, не кажучи вже про референдум, який мав би бути обов’язковим у такій важливій справі.

Хоча  насправді рішення міських депутатів  нічого у статусі міста не змінило – повноважною у цьому питанні є лише Верховна Рада України. А перед цим слід отримати погодження і від обласної ради. Тому в Берегові (майбутньому Берегсасі?) підготували таке клопотання до обласних депутатів, а також згадали та погодили рішення про опитування населення щодо відновлення історичної назви міста, яке було проведено 20 років тому – 7 грудня 1990-го. Згідно з цим опитуванням (яке тоді не мало статусу референдуму) за зміну назви міста висловилося 84 % мешканців. Однак часу спливло вже багато, то ж ці дані можна хіба що взяти до відома…

Насправді у перейменуванні (або поверненні) назви міста немає нічого поганого. Єдине, що все має відбуватися  прозоро і у рамках закону. Утім, дехто вважає, що таке рішення міські депутати прийняли на догоду голові міста Іштвану Гайдошу, який таким чином вирішив заручитися підтримкою угорськомовного населення на наступних виборах. Питання, звісно, суперечливе. Адже такий «підкуп» виборців ще не заборонений українським законодавством.

Набагато більше цікавить людей інше питання: а скільки коштів потрібно для перейменування районного центру? Вочевидь, мова йде про десятки або навіть сотні тисяч гривень. Адже змінювати доведеться не лише табличку на міській раді – перероблятимуть усю (!) документацію, в тому числі паспорти, печатки, назви організацій, управлінь тощо, не кажучи вже про мапи і тому подібне. Перейменування може потягнути за собою і плутанину з назвами, які досить подібні, адже мають один корінь – «берег». То чи варто взагалі зараз займатися такими речами, чи на часі подібні перейменування?

Заглянемо для початку в історію. Слід одразу нагадати, що історія закарпатського Берегова надзвичайно цікава і, на жаль, малодосліджена. Відоме місто насамперед тим, що воно здавна вважається неофіційним центром угорської діаспори, що мешкає на території області. За час свого існування декілька разів змінювало свою назву. Перша згадка датується 1063 роком – тоді це був мисливський маєток герцога Ламперта, молодшого сина угорського короля Бейли І. Так і було зазначено у документах тієї епохи – Villa Lamperti, або Лампертхаза, тобто помістя Ламперта. Згодом, під час правління короля Гейзи ІІ, сюди були запрошені поселенці, німці-сакси з далекої Саксонії. Вони стали першими ремісниками, які почали облаштовувати місто. І воно змінює назву на Лампертсас.

Уперше назва Берегсас згадується у документі 1499 року в грамоті про передачу міста в управління графа Дьєрдя Белтекі Драгфі. Вона зберігалась  упродовж чотирьох століть – аж до Першої світової війни. За Тріанонським договором Берегсас відійшов до Чехословаччини. Саме тоді, у 1920-му, і з’являється нова назва міста – Берегово. За рішенням Віденського арбітражного суду від 2 листопада 1938 року місто знову повернули до складу Угорщини і змінили назву на історичну, але ненадовго. 28 жовтня 1944-го у Берегсас увійшли війська Червоної Армії, і незабаром він став частиною Радянського Союзу.

Багатьох  місцевих угорців, яких вважали посібниками  нацистів, було інтерновано у робочі табори на примусові роботи. А угорські історичні назви вирішили перейменовувати як незрозумілі. Тому місту було повернуто «чеську» назву – Берегово. Звісно, вона не має ніякого сенсу, тим більше походить не від українського слова «берег», а від назви угорського комітату (територіальної одиниці) Берег, що колись включав у себе практично половину Закарпаття і частину нинішньої Угорщини.

Звісно, для угорців повернення місту  його історичної назви є справою  честі. За радянських часів зробити це було неможливо. І лише у 1990-му, коли СРС� практично розпався, це питання знову підняли на поверхню. Саме тоді провели міське опитування, де головним питанням було повернення місту назви Берегсас.

Але, незважаючи на підтримку 84 % населення, український парламент навіть не виносив дане питання на порядок денний. Не сталося цього і на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Тоді населення міста та району віддало свої голоси за незалежність України,  а окрім цього голосувало і за надання Закарпаттю статусу окремого самоврядування і створення Берегівського автономного округу з центром у Берегові. Цей крок місцевих політиків тоді кваліфікували як прояв сепаратизму, тому місто так і залишилося зі своєю старою назвою.

Ще  раз спробувала підняти це питання  міська рада на чолі з тодішнім мером  міста Йосипом Жупаном на початку 2000 року. В цей час готувалися документи для того, аби Берегово отримало статус «міста обласного значення». Серед них були і пропозиції щодо перейменування. Однак міське керівництво в останню мить передумало їх виносити на розгляд, вважаючи, що це може стати перешкодою на шляху до головної мети.

Нинішні аргументації міського голови Іштвана Гайдоша щодо повернення місту історичної назви виглядають якось дивно. В одному з інтерв’ю у міській новинці він каже: «А що стосується повернення місту історичної назви, то тут ніякої несподіванки, дивини, тим паче крамоли немає. Відомо, що закарпатці, мешканці прикордонних населених пунктів Берегово завжди називали Берегсасом, як було колись. Пригадайте фразу: «Куди йдеш? До Берегсасу! Де був? У Берегсасі…» Про те, що перейменування міста пов’язане зі значними витратами, в тому числі на нову офіційну документацію, міський голова не каже нічого.

Скоріш  за все, за нинішніх політичних розкладів  у країні Берегову таки можуть повернути  його історичну назву. Насамперед це є принциповим питанням для великої  кількості мешканців міста, переважно угорців. Інше – подібна назва часто зустрічається в українській топоніміці, а часом призводить до прикрих помилок. Навіть у солідних виданнях часто пишуть замість «мешканці Берегова» – «мешканці Берегового», тобто зовсім іншого міста у Криму.

Однак знову піднімати це питання слід дуже обережно, аби не вплутувати сюди політику, як сталося у 1991 році. За умови, що цю думку підтримують більшість  населення та громадські організації. Слід також провести на шпальтах місцевих газет обговорення на дану тему. Перейменування міста також не повинно стати «бонусом» у чийсь особистий політичний залік. І якщо у разі суперечок громадськість вимагатиме нового референдуму, тоді й без цього ніяк не обійтися…