Чому гинуть дерев’яні церкви Закарпаття?

..На душі немов коти шкребли. Аж погляду відкрилась дерев`яна церковця. З гострими шпилями увись. Кованими хрестами. В горлі щось стиснуло. Через вхідні ворота настіж ось зараз, здавалось, вступить до храму архімандрит у рясі, а за ним — дяки: «Смертію смерть поправ і сущим во гробах жи-вот дарував». Храм, що в селі Крайниково на Хустщині, належить до споруд славетної на весь світ групи готичних дерев`яних церков, занесених у світовий реєстр історичних пам`яток. Якщо чиновникам заманеться підкреслити їхнє значення, то вони обов`язково зішлються на світові реєстри. Ось, мовляв, куди нас занесли! Що ж, дерев`яна церковна архітектура, й справді, є найціннішою сторінкою народного мистецтва Закарпаття Саме вона найбільшою мірою здатна репрезентувати наш край у всій своєрідності та складності його історії. Вже не кажучи, що такого дива, як історичні готичні дерев`яні церкви, в світі, крім нас, ніде не залишилось. А, як бережемо ці скарби? У сусідньому селі Сокирниця ветхий дах готичної церкви не нині-завтра рухне. «Відійшла» вівтарна частина «Хоч ґвалт кричи, проте голова, щоб урятувати споруду, ні в кого не болить! - заявив кореспондентові газети "Вісті Ужгородщини" кандидат мистецтвознавства Михайло Приймич. - Навіть у сільського голови. Ми просили його полагодити храм. Але, крім обіцянок, справа не рухається». Не краще в селах Олександрівці, Данилові, тому ж Крайникові. Гострі шпилі храмів, увінчані кованими хрестами, прогнилі вежі, не витримуючи ваги, похилились! Утім, славетна «п`ятірка» готичних дерев`яних церков на Хустщині з кожним роком зменшується. Транспортувавши із села Нижнє Селище до чеського міста Бланска 1936 року, чехи одну з таких закарпатських перлин порятували. Там вона стоїть і донині, як новенька. А ось греко-католицька церква XVI століття в селі Стеблівка, чи не найгарніша зі всіх споруд цього стилю, згоріла в серпні 1994 року. При спорудженні цього храму, який, до речі, зведено без жодного цвяха, як розповів мистецтвознавець Михайло Сирохман, теслярі досягли майже ідеального синтезу архітектури, різьбярства, стінопису й малярства. Вражали іконостас XVIII та розписи XIX століть. Сельчани казали нам, що пожежа сталась через громовицю. Проте наймовірніше, на думку Михайла Сирохмана, через неполадки в електромережі Змонтована ще за чехів, нею ніхто не цікавився. Хоча в селі й була своя пожежна команда, та вона виїхала на виклик тільки через годину! Пам`ятка загинула. Проспівали за «упокій», а винних, як завше, вкотре не було. Місцева влада зробила чергові заходи «щодо посилення та поліпшення...». А світова та українська культура понесла непоправної втрати. На жаль, не останньої. Про захист дерев`яних церков краю, за словами мистецтвознавця Михайла Сирохмана, вперше постало питання під час входження Закарпаття до складу Чехословаччини. Тоді українськими та чеськими вченими широко публікувались статті, книги про народне мистецтво й архітектуру. Влаштовувались виставки народних ремесел, фотовиставки народної архітектури. П`ять дерев`яних церков, яким загрожувала руйнація, перевезли в Чехію, ще три — в межах краю. Другий період нищення культових споруд, зокрема, дерев`яних церков, розпочався, коли Закарпаття ввійшло до складу СРСР. Підступом та насиллям ліквідовано греко-католицьку церкву, а її майно перебрала православна церква. Під керівництвом голів сільрад та директорів шкіл розібрано на дрова безцінні храми в селах Ганичі, Підплеші, Руському Полі, Плав`ї, Розтоці, Пузняківцях, Перехресному та інших, підпалено в Майдані та Соймах. У колах тогочасної обласної компартноменклатури побутувала теза про те, що досить залишити по одній церкві з кожного стилю. Тобто п`ять - на весь край! Із 1945 по 1985 роки на Закарпатті знищено 26 дерев`яних, 32 муровані церкви, більше десяти унікальних дзвіниць, десятки каплиць та сотні хрестів. «На Закарпатті, крім чеського періоду, - продовжує Михайло Сирохман, - дерев`яні церкві як пам`ятки, невідомо чому, не обліковувались. У чиновників завжди під рукою (якщо натиснуть згори!) є кілька презентаційних об`єктів, куди можна повезти на екскурсію. До інших - руки не доходять. І церкви тишком-нишком зносяться. Як? Довкола дерев`яної церкви будується мурована — і пам’ятка перестає існувати! Скажімо, в селі Бистрий на Воловеччині дерев`яну церкву XVIII століття(!) покрито бляхою. А місцевий священик, певне, бажаючи по собі залишити «історичну» згадку як зодчий, зробив помпезний вхід до храму в міському стилі. Та нікому не втямки, що через таку «творчість» споруда перестає існувати як історична пам`ятка! Проте «бляхизацїя» дерев`яних церков успішно продовжується. Справжньою гордістю закарпатців є гуцульські п`ятизрубні, триверхі лемківські та бойківські церкви, які зберегли для нащадків найдревніший «спосіб українського храмобудування», - читаємо в одному з туристичних путівників. Побачиш один із таких храмів хоч раз у житті - не намилуєшся! До того зачаровує. Але ж дожились: перлина гуцульської архітектури - церква Вознесіння Господнього в селищі Ясіня на Рахівщині - протікає. Тут, до речі, відправляють службу православна й греко-католицька громада. Хто починить дах? Відповідь на це питання ми спробували з`ясувати в селищі. Позиція селищного голови: «Навіщо вмішуватись - розберуться!». Священиків: «Споруда - не нашої конфесії». Громади: «А раптом протилежна конфесія зробить більше за нас?». Біля храму місяцями лежать, охайно складені, шинглі - покрівельний матеріал. Хто покриє дах? Дах триверхої лемківської церкви Святого Духа XVIII століття, що в селі Гукливому на Великоберезнянщині, зокрема, перекривали два роки. Сільський голова з достойним прізвищем Хмельницький, на запитання, коли ж покриють церкву, «твердо» обіцяв нам: «Питання вирішується елементарно: шинглі їдуть...» З гріхом пополам, дах покрили. Проте водити туристів ганьба. Через те, що дах протікав роками, підлога вкрилася гриб- ком. Історична споруда гине на очах! Їдемо в село Розтоки, що на Міжгірщині. Тут єдина дерев`яна церква в краї, в якій зберігся іконостас, датований XVI століттям! Інший іконостас, датований XVIII століттям, як сказали нам у Міжгірській райдержадміністрації, місцева громада продала, а церкву - залишила напризволяще. Не нині-завтра й ця історична пам`ятка загине. Та найбільше нищить закарпатські дерев`яні церкви вогонь. У Кобилецькій Поляні на Рахівщині одну з унікальних історичних церковок 1512 року(!), щоб уберегти, довго вирішували: відвезти її в Ужгородський чи Львівський музей народної архітектури? Тим часом 1994 року селяни розібрали церкву й дерево поскидали до купи. За відновлення храму мала взятися греко-католицька громада. Але цього, як сказав нам Михайло Сирохман, не змогли стерпіти православні. Тоді храм, який іще недавно вважався вітчизняною перлиною дерев`яної архітектури, відправивши службу Божу, ...спалили! Довкола ходив піп і молився за... упокій церкви. Обласні архітектори підняли галас: хто наважився, мовляв, підняти руку на святиню? «Та це в нас, -байдуже відповіли місцеві чиновники, - такий гуцульський звичай...» Проте найбільше запам`ятався 2003 рік - вогнем знищено аж чотири дерев`яні храми! У Закарпатті, як сказав нам мистецтвознавець Михайло Сирохман, збережено 118 дерев`яних церков, збудованих упродовж останніх сторіч. Подорожуючи місцями святинь, милуватись ними, звичайно, - приємна річ. Але коли згадаєш, скільки не вберегли, жах бере! Іван Жирош