Плановий апокаліпсис: Яку ціну доведеться заплатити Україні в очікуванні вакцинації від коронавірусу?

Видання "НВ" зазначає, що нинішня ситуація з поширенням коронавірусу в Україні є неконтрольована, і якою би спустошливою не була епідемія, найжахливіша не вона сама, а її неконтрольоване поширення.

Контроль не означає, що епідемію вдається локалізувати в якомусь регіоні або домогтися стабілізації кількості хворих. Контроль — це бігти на пів корпуса попереду епідемії і не допускати колапсу в жодному з елементів інфраструктури. Якщо кількість хворих з пневмонією зростає, то кількість ліжок з киснем має зростати швидше. Якщо тих, хто одужує, стає забагато, то треба з випередженням приймати управлінські рішення, щоб уже здорові люди не сиділи тижнями в ізоляції в черзі на повторне тестування. Якщо зростає кількість смертей, то з випередженням має зростати кількість бригад з копання могил, як би жахливо це не було.

Україна повністю програла цей забіг. Ми вже навіть не намагаємося наздогнати епідемію:

— Невідомі ані реальна кількість хворих, ані реальні темпи їх приросту. Без цього неможливо зрозуміти, які заходи стали б адекватними до ситуації. Може, достатньо просто скасувати масові заходи, а може, вже давно потрібен повний локдаун з перепустками для виходу за хлібом.

Точно невідома кількість важких хворих і, що ще гірше, темпи її приросту. Це навіть теоретично не дозволяє грати на випередження та завчасно збільшувати кількість ліжок у лікарнях, бригад для перевезення заразних хворих, лабораторій для тестування і персоналу в лікарнях.

Неможливо реалістично оцінити летальність і смертність. Як наслідок, незрозуміло, скільки потрібно моргів, патологоанатомів і місць на цвинтарях. В особливо уражених регіонах, таких, як Нью-Йорк або Бергамо, виникали великі проблеми з логістикою тіл і їх похованням. Ми навіть не розуміємо, чи загрожує це нам.

Що буде, коли нічого не робити?

До появи вакцини єдиним способом бодай якось уповільнити розвиток епідемії є карантин. За минулі 7 місяців різні країни випробували найрізноманітніші моделі карантинних заходів, що різняться від повного ігнорування проблеми до запровадження тотального домашнього арешту.

Уже можна запевнити, що карантин як такий працює. Більшості розвинених країн вдалося погасити першу хвилю епідемії та протриматися кілька літніх місяців на низькому рівні захворюваності. Водночас стало очевидно, що тотальний локдаун з введенням режиму домашнього арешту для всього населення — погана стратегія, яка може принести більше шкоди, ніж користі. Оптимальною виглядає компромісна стратегія, що обмежує масові скупчення людей і їх тривале перебування в замкнутому просторі.

Ефективний карантин передбачає злагоджену роботу державної вертикалі та хоча б мінімальну довіру до вжитих заходів з боку населення. Звісно, це можливо далеко не у всіх країнах, але настільки тотальної імпотенції влади та настільки тотального ідіотизму населення, як в Україні, треба ще пошукати.

В Україні епідемія остаточно пущена на самоплив, а тому в пошуках аналогів до нашої ситуації треба орієнтуватися не на Європу, а на найбідніші країни третього світу.

Приклад Бразилії

Найбільш близьким аналогом нашої ситуації є Бразилія — саме там вдалося провести найповніші на сьогодні наукові дослідження розвитку епідемії в ситуації практично цілковитого ігнорування будь-яких карантинних заходів.

У бразильському місті Манаус, схоже, вперше в світі було вироблено справжній колективний імунітет на тлі практично повної відсутності будь-яких обмежувальних заходів.

Населення міста — майже 2 млн осіб. Від COVID-19 померло десь 4000 осіб, при тім що в місті лише 6% людей старше 60 років і переважна більшість смертей неминуче припала на молодь і людей середнього віку.

На піку епідемії інфіковано було більше 50% населення міста, причому майже миттєво — в межах одного-двох «циклів репродукції» вірусу, що становлять близько двох тижнів.

Смертність сягнула майже 0.25%. Цього вистачило, щоб перевищити нормальний сезонний рівень смертності в різних вікових групах від 2,5 до 4,5 разів. Фактично кількість нових поховань на цвинтарях потроїлася в порівнянні з показниками минулих років. На піку спалаху на цвинтарях банально не встигали викопувати могили і це не образний вислів, а моторошний документальний факт.

Помер кожен п’ятисотий житель міста. Для більшої наочності це можна перерахувати на наші повсякденні реалії. Це приблизно 1?2 трупи на одну типову київську дев’ятиповерхівку і 4?5 — на велику сучасну висотку. Похорони померлих від COVID-19 практично гарантовано були в кожному дворі.

В інших містах Бразилії статистика не настільки надійна, але, наприклад, у Сан-Паулу летальність оцінюється в 0.72%, тобто смертність в піку може перевищувати фонову в десятки разів!

Застосування до України

Звісно, жодна аналогія не може бути повною, тому перед тим як проводити якісь екстраполяції бразильської статистики на Україну, треба добре уявляти собі відмінності між країнами.

Бразилія — молода країна. Там висока народжуваність, невелика тривалість життя і аномально мало людей похилого віку. У Манаусі людей 60+ було лише 6%. Україна — стара країна. У нас пенсіонери можуть подекуди становити більше третини населення. Летальність COVID-19 експоненціально збільшується з віком, досягаючи 10?12% для людей у віці за 70, що не на користь для України.

В Україні набагато сприятливіші соціальні умови в містах. У нас навіть геть немає аналогів сумнозвісних бразильських фавел з їхньою кричущою антисанітарією та неймовірною скупченістю. У нас навіть комуналок вже майже не лишилося, а люди, що живуть у гуртожитках, зазвичай мають більш комфортне житло в інших регіонах. В умовах фавел жодна ізоляція хворих і ніякий карантин неможливі в принципі, в Україні з цим значно ліпше.

У Бразилії сильніше соціальне розшарування і набагато більше бідних людей, а бути бідним у Бразилії - це за нашими мірками бути зовсім вже декласованим безхатьком. Доступ до медичної допомоги та ліків в Україні все ж краще, як би дивно це не звучало. Причому йдеться не про доступ до ШВЛ або реанімацій, а про доступність банальних жарознижувальних, без яких умовний сердечник може запросто померти від надмірного навантаження на серце. Відповідно, можна очікувати, що «необов'язкова смертність» серед хворих із симптомами середньої тяжкості в Україні буде нижчою.

Як у Бразилії, так і в Україні практично поголовне покриття вакцинацією БЦЖ, яка, як вважається, має деякий захисний ефект від COVID-19 на популяційному рівні. Тож списати високу смертність у Бразилії на відсутність цього захисного фактора не вийде.

Зовсім нещодавно з’явилося дуже цікаве дослідження, в якому, як виявилося, певні варіанти генів, успадковані сучасними людьми від схрещування з неандертальцями, корелюють з тяжким перебігом COVID-19. У Європі, зокрема і в Україні, частота цього генетичного варіанта близько 8%, а в жителів Африки їх немає взагалі. У Бразилії вкрай строкатий і надто змішаний етнічний склад населення з дуже великою часткою негроїдних генів, тому загалом по країні частота цих «невдалих» генів практично нульова. Це точно не на користь України.

Частота народження неандертальських генів, асоційованих з тяжким перебігом COVID-19 / Фото: Nature, Hugo Zeberg і Svante Paabo (за даними проекту The 1000 Genomes Project)

Отже, є фактори як за, так і проти, причому їхній відносний вплив оцінити дуже складно. В таких умовах єдиною адекватною нульовою гіпотезою можна вважати, що смертність в Україні в умовах повного ігнорування карантинних заходів буде приблизно такою самою, як у бразильському Манаусі, тобто десь 0.25%.

Якщо перехворіють всі 38 млн, то смертність становитиме ~ 100?000 осіб. На практиці цього не буде навіть у найбільш апокаліптичному сценарії - все населення не заражається за жодної епідемії. Логічно припустити, що перехворіє приблизно стільки ж людей, скільки в Манаусі: 50?60%. А це десь 50?60 тисяч смертей.

Звісно, це дуже грубий розрахунок, який видає порядок величини, але не видає точного числа. В Україні, найімовірніше, помруть десятки тисяч осіб. Якщо втрутяться якісь обтяжливі чинники, то це число може сягнути сотень тисяч, але вже точно не мільйонів.

Апокаліпсис за планом

Україна зараз перебуває в розпалі експоненційної фази першої хвилі епідемії. Ми відстаємо від Європи на 4?5 місяців і переживаємо той етап, який був у пріснопам'ятного Бергамо в квітні.

Карантинних заходів в Україні на сьогодні немає жодних. Клоунада з кольоровими карантинними зонами годиться хіба що для роздування щік та імітації бурхливої активності Кабміном. Потужності тестування безнадійно відстали від динаміки кількості нових випадків. Всі лікарні будуть заповнені найближчими тижнями, а ліжок з киснем у деяких регіонах бракує вже зараз.

Запроваджувати жорсткіші механізми або навіть локдаун влада України до виборів точно не наважиться, а після них в цьому вже не буде особливого сенсу. У будь-якому разі організувати виконання будь-яких карантинних обмежень нинішня влада просто не здатна. Вони навіть не в змозі налагодити контроль за правильним носінням масок на офіційних заходах самого уряду, не кажучи вже про те, щоб масово штрафувати ідіотів у «набородниках» у транспорті.

Отже, ми перебуваємо в стані планового апокаліпсису — всі розумні люди усвідомлюють, що буде далі, але немає жодного способу цьому запобігти або хоча б пом’якшити наслідки.

Станом на 5 жовтня в Україні офіційно інфіковано 230?000 осіб. З огляду на ганебно низький рівень тестування, недоступність безкоштовних тестів для більшості населення і цілковитий хаос у первинній діагностиці, реальне число має бути більшим у 10?20 разів. Тобто можна очікувати, що в реальності хворіють або вже перехворіли від 2 до 5 млн осіб.

Якщо орієнтуватися на приклад Бразилії, то експоненціальний спалах завершиться на показнику 20?25 млн тих, хто перехворів (50?60% населення). До завершення жахіття нам залишився ще цілий порядок величини. Якщо зараз у вашому оточенні 2?3 знайомих з COVID-19, то наприкінці епідемії їх буде 20?30, включаючи з великою ймовірністю вас самих і ваших близьких.

Скільки часу триватиме планове завершення апокаліпсису? Це вкрай складно прогнозувати, оскільки ми не знаємо точного репродуктивного числа і не уявляємо, скільки у нас реальних носіїв у різних соціальних групах і регіонах. У Манаусі повний цикл тривав майже 6 місяців. Оскільки ми фактично увійшли в експонентну фазу в липні-серпні, то є шанси, що найбільш уражені регіони можуть «відстрілятися» вже до нового року. Загалом по країні, можливо, до весни, але все це радше ворожіння на кавовій гущі, ніж обґрунтовані прогнози.

Встигнути до шапкорозбирання

Якщо наша влада так нічого і не зробить (а шанси на це практично нульові), то може вийде так, що Україні не надто і знадобиться вакцина від COVID-19. На той час, коли вона з’явиться (а це весна-літо 2021 року), у нас може бути вже сформовано колективний імунітет за бразильським сценарієм. Заплатимо ми за це приблизно сотнею тисяч людських життів, повним колапсом медицини та непрогнозованими наслідками паніки, яка з великою ймовірністю виникне ближче до піку епідемії, коли навіть до найтупоголовіших дебілів дійде, що COVID-19 — це не страшилки МОЗівських некомпетентних невдах, а реальна смертельна небезпека.

Всім адекватним людям дуже хочеться дотягнути-таки до появи вакцини, не граючи в російську рулетку зі смертю. На жаль, від кожного з нас залежить надто замало. Ми можемо лише спробувати максимально ізолювати себе від агресивних невігласів довкола, що радісно несуться у прірву. Рекомендації залишаються тими самими:

— Респіратор FFP3 у будь-яких закритих приміщеннях, починаючи з ліфта і завершуючи транспортом, а також всюди на відкритому повітрі, де неможливо тримати дистанцію 2 метри й більше.

— Максимальне уникнення скупчень людей: години пік у транспорті, масові заходи, ресторани, клуби.

— Якщо можливо, домашнє навчання для дітей і віддалена робота для себе.

— Якщо можливо, максимальна ізоляція людей з груп ризику.

Хай допоможе нам теорія ймовірності…

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!