Герой серед нас – боєць АТО Роман Грапенюк: депутат, який пішов на війну добровольцем
Ми продовжуємо спецпроект про тих закарпатців, які боронять Україну. Чергова розповідь – про кулеметника, який у мирне життя працює депутат сільської ради.
Роман Грапенюк із села Луги Рахівського району. В АТО він кулеметник колишнього 4 батальйону територіальної оборони, який увійшов до складу легендарної 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади.
Захист Батьківщини для нього розпочався ще із Майдану, де був у «Львівській сотні» на Інститутській. Додому повернувся тільки коли отримав запалення легень. Після анексії Криму записався добровольцем у військовому комісаріаті, проте до армії потрапити зміг тільки під час другої хвилі часткової мобілізації, призвавшись до Закарпатського батальйону територіальної оборони.
У секторі «М» зони АТО 5 місяців займався супроводом колон до передових позицій. Всього мобілізація Романа тривала 13 місяців. Після звільнення в запас одружився.
Ми поставили йому кілька запитань, як і його побратимам. Але навіть ці короткі інтерв’ю неймовірно проймають.
– Що найбільше підтримувало на війні і допомогло повернутися?
– Найбільше підтримувала думка про батьків удома, майбутню дружину, яка стала опорою для мене у той період
– Що в житті приносить задоволення?
– Мені приносить задоволення моя депутатська діяльність в сільській раді. Мені подобається можливість змінювати систему в країні зсередини, починаючи знизу. Хай поки на рівні сільського депутата багато я не зміню, але доносити до людей інформацію, як можна зробити життя в селі кращим, для мене важливо. Після участі в АТО я переключився саме на цю діяльність.
– Що таке щастя?
– Думаю, що це добробут і здоров’я близьких тобі людей. Бо коли у твоїх близьких все добре, то і ти добре почуваєшся.
– Чи були за час служби позитивні випадки?
– Це однозначно зустріч із майбутньою дружиною під час служби. Наш волонтер Сніжана Тулик зателефонувала і розповіла, що невдовзі приїде до нас на позицію із зібраною допомогою. Саме вона допомогла моїй майбутній дружині 8 березня 2014 року приїхати до мене в Краматорськ. Я дуже переживав, бо ще місяць тому і тут тривали обстріли. Тоді для мене важливо було, що хтось із моїх рідних бачив ту ситуацію своїми очима. Тому мені не довелось пояснювати своїй сім’ї, чому я пішов туди.
Були й інші позитивні випадки, які допомагали відволіктись. Наприклад, зустріч Нового 2015-го року, де були і трохи шампанського, і жарти, і навіть олів’є, який самі готували за домашнім рецептом.
Читайте наші історії про інших героїв, які живуть серед нас:
