Валерій Пекар про підготовку атаки «важкої бригади» та важливість «тонкої червоної лінії»

Ця колонка про ситуацію в Україні сьогодні та завтрашній день. Звісно ж контексті війни, реформ та успіху.

Далі – текст автора мовою оригіналу.

– В Україні завершився певний етап. Три роки від початку Революції гідності. Три роки реформ. Тепер важливо зрозуміти, що робити далі

Ми вчили в школі, що Кримська війна обернулася шоком для Російської імперії: після цього почалися реформи, скасували кріпосне право і так далі. Але ще більшим шоком стала Кримська війна для британського суспільства. Британська імперія успішно била тубільців на всіх широтах і довготах, а в цій війні втрати раптово виявилися занадто великими, розкрилася вся відсталість і незграбність британської управлінської машини. Власне, після Кримської війни в Британії стартували реформи державного управління. Історична пам'ять зберегла цей біль донині, тим більше про неї написано безліч віршів і прози — від Кіплінга до Теннісона.

З цією історією пов'язані два поняття, які стійко збереглися в британській культурі: атака легкої бригади і атака важкої бригади. Атака легкої бригади була непідготовленою, малими силами, з легким озброєнням, по перехресно прострілюваній долині, проти переважних сил противника. Локальне бойове завдання вдалося виконати, але втрати виявилися жахливими — і стратегічно, і морально це був розгром.

Атака важкої бригади була набагато краще підготовлена і оснащена. "Бог завжди на боці великих батальйонів", — нібито сказав Наполеон (насправді маршал Жак д'Естамп дела Ферте), і цю фразу постійно повторював Фрідріх II Великий. Великі сили, добре озброєні і підготовлені, принесли Британії перемогу.

Сьогодні в українському суспільстві є відчуття, що завершився певний етап і треба підбити підсумки. Три роки від початку Революції гідності. Три роки реформ. Безглуздо сперечатися, що переважає — #зрада чи #перемога. Важливо зрозуміти, якими були ці три роки, чому не вдалося і що робити далі.

Похід реформаторів у владу після Майдану — це атака легкої бригади. Невеликим числом (кілька сотень людей, а не тисячі), з романтичними настроями, без підготовки (не розуміючи, що там зустрінеться і як воно працює), не згуртованою командою, а часто набором одинаків, яким довелося знайомитися вже під час атаки. Місцями атака вдалася. З урахуванням балансу сил старого і нового слід високо оцінити досягнуті успіхи. Проте загалом бойова задача не виконана. І великі втрати: більшість бійців першої хвилі або звільнилися, або залишили свої посади через виснаження фінансової подушки, емоційне вигорання і неможливість досягти результату.
Атака легкої бригади і не могла принести стратегічну перемогу. Отже, це була розвідка боєм?

Тепер нам потрібна атака важкої бригади. Великими силами, з важким озброєнням, згуртовано і зіграно, однією командою, на заздалегідь розвіданій місцевості, з грамотними тактичними планами. Таку атаку потрібно ретельно готувати.

Підготовка атаки важкої бригади — це нині завдання номер один. Відбір, мобілізація, навчання, командоутворення, підготовка планів і політик. Цим і займемося.

Слабкість нинішньої системи державного управління неминуче призведе до її колапсу. Інституціональний колапс — це коли виклики різко зростають, а здатність відповідати на них різко знижується. Прикладом такого колапсу була наша армія зразка весни 2014 року, і коли розрив між викликами і здібностями став надто великим, десятки тисяч людей пішли на фронт і закрили його своїми грудьми, часом у буквальному значенні слова. Сьогодні, незважаючи на пророслі з минулого процедури, правила і генеральські лампаси, це вже нова армія — нові люди, нові цінності, нова сила.

Приблизно такий колапс станеться в найближчому майбутньому з усією державною машиною. Багато міністерств і регіональних адміністрацій вже колапсували, і зовні це добре видно. Інші ще тримаються, витягаючи на собі всю країну. Пострадянська система керівництва все одно завалиться — навіть без народних протестів, ворожих атак і кризового тиску вона руйнується сама по собі досить стрімко. Найголовніше — щоб у цей момент у нас була важка бригада, підготовлена до атаки. Хтось повинен буде підставити руки, щоб країна не розвалилася.

Але це не все. Поряд з атакою легкої бригади і атакою важкої бригади та війна принесла в британську культуру ще одне поняття — "тонка червона лінія". Тонка лінія бійців у червоних мундирах захищала позиції британців від атак супротивника. Якби вони пішли, здалися, розсіялися, відступили — сталося б невиправне. Але вони вистояли. Сьогодні тонка червона лінія небагатьох реформаторів, які продовжують працювати на держслужбі, захищає нашу країну від реваншу. Цим людям слід віддати належне, їх потрібно підтримувати і цінувати. Довго вони не вистоять, але ж їм потрібно лише дочекатися підходу важкої бригади.