Новий партійний ландшафт
Про проблеми політичних партій в Україні не те що читати, але й писати вже стомилися. Здається, всі прекрасно знають, що не так і що треба робити, але за останні 5-10 років жодних реальних кроків в потрібному напрямку так і не зроблено. Появ даної статті спровокована подіями, які дають підстави говорити про формування нової якості в динаміці партійного будівництва. Про доречність подібних міркувань можна буде сказати лише з часом, але те, що процес пішов – не може залишитися поза увагою.
Партійна система України як один з політичних вимірів системи соціальної останнім часом демонструє нову якість партійної динаміки. Заяви щодо створення нових політичних проектів дають підстави говорити про початок процесу поверненням до первинних, фундаментальних характеристик політичної партії як реального виразника інтересів суспільних верств та ідеологічного носія, результатом якого може стати вибудування нового партійного ландшафту.
Останні повідомлення про створення нових партій – і Союзу лівих сил, і Єдиного Центру, і Народної самооборони – зосереджувались на двох нових/старих аргументах: ідеологічності і альтернативи (потреба «третьої сили»). Найпершою ж реакцією експертів стало зосередження уваги на можливості реального втілення ідеї технократичного управління, яке при сучасній перманентній політичній кризі є мало не «рятівною палочкою». Іншими словами, в Україні сформувався новий прошарок еліти на основі відповідної соціальної бази, який потребує самостійного інституційного оформлення. А чіткість ідеологічної орієнтації обрано як найбільш сильний засіб ідентифікації, який зможе подолати міфічну природу вождистських партій.
Саме на ідеологічній складовій робився акцент (прямо чи опосередковано) і В.Волгою, і І.Крілем, і частково Ю.Луценком.
Хоча тут варто відразу внести ясність. Стихійність дій самооборонців нагадують скоріше анархічні поклики махновців, ніж рух народних мас з потребою до інституційного утворення. Яскравим доказом цього є їх участь самооборонців у київських виборах: Омельченко собі, Луценко собі…
Щодо Єдиного центру і Союзу лівих сил, то процес створення цих партій і є головним індикатором означеного нами процесу. Хоча спекулятивність «лівих» гасел і формальна заповненість лівоцентристського спектру (СПУ, КПУ, БЮТ) залишають мало шансів амбіційному В.Волзі.
Саме тому, закономірною є схильність експертів прогнозувати кращі песпективи на правоцентристські ідеологічній ниві. По-перше, процес об’єднання націонал-партіотичних сил на основі НУ-НС виглядає безперспективним, але сама потреба об’єднання залишається нагальною. По-друге, штучність адміністративних методів і опір партійних міні-вождів вимагає зміни акценту інтеграції. Створення єдиної право-центристської сили повинно вийти за рамки симбіозу маргінальних проектів і диктуватися прагненням до загальної конструктивної співпраці на основі спільного бачення завтрашнього дня – спільної ідеї, цінностей, світогляду. По-третє, повноцінна участь України в загальноцивілізаційних процесах закономірно створить передумови актуалізації право-центристської ідеї в контексті культурної та національної ідентичності.
У будь-якому разі, зрілість політичних партій як ідеологічних носіїв буде визначатися якістю електоральної дії без фактору виборчої кампанії. Іншими словами, майбутнє і Єдиного цетру, і Союзу лівих сил, і Народної самооборони і будь-якої іншої нової політичної партії буде визначатися тим, наскільки корисними для суспільства будуть ці об’єднання в умовах відсутності виборчої лихоманки, тобто:
які реальні програми вирішення нагальних проблем вони зможуть запропонувати і чи зможуть акумулювати необхідний ресурс для їх втілення;
наскільки фаховими і готовимим до діалогу національного творення будуть їхні команди та лідери;
чи зможуть вони спонукати виведення політичної співпраці на рівень національних інтересів і спільної стратегії розвитку країни.
В іншому випадку, це буде лише дань моді публічного представництва і чергова хвиля популізму й топтання на місці.
