«Я не хочу більше терпіти»

 За інформацією старшої інспек­торки групи по роботі з на­селенням та гро­мадськими формува­ннями Ужгородсь­кого МВ УМВС в Закар­патській області, майора міліції Люд­мили Тала­біш­ки, на облі­ку в міських пра­воохорон­ців пе­ребувають 34 не­благополучні сім’ї. Скандали, п’яні бешкети, побиття дружин їхніми чоловіками тут тривають роками. Найгірше від цього дітям, які змушені зростати в таких родинах. Вони страждають фізично і психологічно, діти не ходять до дитсадків, вони не відвідують школу (часто через те, що шлюби їхніх батьків незареєстровані, не мають відповідних документів). Через недогляд малі діти іноді просто гинуть. Людмила Миколаївна назвала кілька випадків, коли діти випадали з вікон багатоповерхівок: маленька дівчинка загинула через падіння з 8-го поверху, поки її горе-батьки зранку нишпорили по смітниках, а дід лежав прикутий до ліжка. Інша дитина випала з 4-го поверху будинку по вул. Тіхого. У міській лікарні пам’ятають хлопчика, який лікувався після падіння з 2-го поверху, що сталося за незрозумілих обставин. До слова, поки дитина лікувалася і страждала через відсутність матері, ненька заради співмешканця оформила в міськвідділі міліції офіційну відмову від рідної дитини. Про те, що діється в неблагополучних сім’ях, знають, як правило, правоохоронці, сусіди, родичі.

ЧУЖА СІМ’Я — «ЗА СІМОМА ЗАМКАМИ»

Та поруч з нами мешкають ро­­дини, де знущання одного чле­на родини над іншим відбу­вається приховано, насилля чиниться за закритими дверима, тихо, про нього мало хто знає. Сімейне насилля, згідно з виз­на­ченням Закону України «Про попередження насильства у сі­м’ї», прийнятого Верховною Ра­дою в 2001 році, — це «будь-які дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю». Тобто жертвою домашнього насилля може бути будь-хто: жінка, яку постійно лає і б’є чоловік, дівчинка-підліток, яка страждає від сексуальних переслідувань вітчима, хлопчик, якого лупцює алкоголічка-мати, чи стара бабка, яку зі світу зживають власні дорослі діти... Таким чином, на­силля у сім’ї умовно можна по­ділити на чотири категорії, хо­ча часто вони поєднуються, наприклад, тих, кого б’ють, як пра­вило, пригнічують також ще й психологічно та економічно то­що.

Чому таке відбувається? Здавалося б, родини не утворюються з примусу, дорослі люди поєднують свої долі добровільно, з бажання бути разом, ростити дітей, створювати матеріальний добробут, родинний затишок. На жаль, дійсність інша: один у сім’ї часто намагається встановити беззастережний контроль над іншим, бути єдиним його майже «душорозпорядником». А жертва, підкоряючись, не може правильно оцінювати ситуацію, стає безпорадною, часто навіть не робить спроби себе захистити. До того ж у нас, на жаль, не прийнято, як кажуть, виносити на люди такі теми. Наприклад, жінка часто остерігається зізнатися в тому, що її систематично кривдить чоловік, який займає керівну посаду тощо, або сама вона веде успішний бізнес чи досягла кар’єрного успіху. Так само старий батько боїться зізнатися, що його б’є рідний син-п’яниця, коли той відмовляється дати йому грошей з пенсії на чергову п’янку. Хоча загальновизнано: ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має бути жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин.

До того ж прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства— примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а саме насильство ставати більш інтенсивним та жорстоким.

Ужгородськими правоохоронцями складено близько двохсот протоколів: що суттєво, як на чоловіків, які звикли піднімати руку на свою «кращу половину», так і на жінок, які тероризують своїх суджених. Переваж­но протоколи на тих, хто нищить у ро­дині спокій, складають одноразово, а ось на Василя К., 1959 р. народження, міліціонери скла­да­ли протоколи... аж п’ять разів!

ТЕРПІТИ! ЗАРАДИ ДІТЕЙ

Відомо, що наші жінки особливо терплячі, а найпоширенішим стереотипом у цьому контексті є їхня переконаність, що вони мусять терпіти домашнє насильство заради дітей. За різними даними, свідками кожного третього випадку насильства в сім’ї стають неповнолітні. А психологи кажуть, що діти, які виросли в таких сім’ях, згодом самі виявляють більшу схильність до того, щоб ставати жертвами чи кривдниками, оскільки пережите ними в дитинстві згубно впливає на їхнє психічне здоров’я та нормальний розвиток. До речі, зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, а тільки після того, як відчують відсутність опору та повну покору.

На жаль, багато людей, над якими чиниться сімейне насилля, не наважуються йому протистояти. Вони можуть не знати, що їх захищає Закон «Про попередження насилля у сім’ї», він передбачає покарання для осіб, які чинять насилля, і заходи допомоги для потерпілих. Як запевнили в міськвідділі міліції, стосовно осіб, які вже вчинили насилля в сім’ї або погрожують це зробити, працівники міліції можуть вжити таких заходів: винести офіційне попередже­ння. Якщо кривдник після офіційного попередження таки вчинив нове насильство, йому можуть винести захисний припис, взяти на профілактичний облік на підставі схильності до вчинення насильства в сім’ї. Винесення захисного припису передбачає також контроль за виконанням заборони: чинити конкретні акти насильства в сім’ї, отримувати інформацію про місцеперебування жертви насильства, розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, якого кривдник не знає, а також відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного?проживання сім’ї, ве­с­­­ти телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї. Тоб­­то захистити себе від сімейного на­сильства можна тільки, якщо набратися рішучості й робити це наполегливо. Для тих, хто шукає виходу з кризи — вихід знаходиться, переконують психологи.

ПЛАН ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ

Психологи вважають, що якщо ви стикнулися з першими «легкими» проявами насилля, слід подумати про власну безпеку та безпеку своїх дітей у майбутньому і уявити свої дії в таких неприємних ситуаціях. Тримайте під рукою номери телефонів та соціальних служб, варто, щоб їх також знали діти. Вимагайте негайного втручання міліції. При приїзді працівників міліції детально опишіть їм те, що сталося, покажіть тілесні ушкодження, понищені домашні речі. Зверніться з тілесними ушкодженнями до медичних закладів, де не тільки пройдете курс лікування, а й отримаєте медичні висновки для вагомого доказу в суді. З деяких ситуацій єдиний вихід — втеча. Для цього варто мати заздалегідь підготовлені речі: одяг, документи, гроші, ліки, ключі від дому тощо. Домовтеся з близькими про спільні дії в гострій ситуації. Будьте заздалегідь готовими до поділу майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Краще відразу звернутися по допомогу до юристів соціальних служб, громадських організацій, послуги яких безкоштовні. Обміркуйте, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення, адже навіть після такого кроку знущання над вами можуть не припинитися. Сплануйте ваше подальше життя без кривдника, визначте в ньому позитивні моменти і постійно на них орієнтуйтеся.

* * *

І насамкінець. Не соромно визнати себе жертвою ситуації, соромно — миритися зі своєю роллю жертви і нічого не робити для того, щоб цю ситуацію змінити. Ніяка любов чи залежність не виправдовує хронічного відчуття зневаженої гідності та приниження. Допоки ж бачимо інше: за даними звіту відділу з питань демократії, прав людини і праці Держдепартаменту США, майже 70 % українських жінок і дітей стають жертвами домашнього насилля.


ДО ТЕМИ
Побутове насильство переважною більшістю громадян як правопорушення
та попрання прав людини не сприймається

Зі п’яти тисяч сто двадцяти двох громадян, яким за три останні роки Фонд милосердя та здоров’я надав безкоштовні юридичні консультації, тільки 28 звернулися зі скаргами на насилля в сім’ї! Ця цифра свідчить не про те, що випадки насилля в сім’ї трапляються рідко, а про те, що люди з подібними проблемами до юристів не звертаються. І навіть із цих 28 тільки п’ятеро свідомо звернулися саме з проханням допомогти захиститися від насилля в сім’ї. В інших 23 випадках факт насилля з’ясовувався вже під час вивчення справи, юристи мусили роз’яснювати потерпілим, що над ними чиниться насильство, і радили звертатися до суду.

Найчастіше жертвами сімейного насилля стають жінки. Спеціалісти вважають, що причина домашнього насилля — в патріархальному менталітеті нашого суспільства. Дівчат змалечку вчать, що сім’я — найголовніше в житті жінки, а чоловік у сім’ї — Голова. Вчать годити, все вибачати і не суперечити: «Хороша жінка повинна бути сліпенька, глухенька ще й трохи дурненька». І що б не скоїлося, вчать «берегти сім’ю» за будь-яку ціну. Через те жінки здебільшого навіть не намагаються протистояти домашньому насильству. Не менш важливий фактор — острах розголосу.

Мабуть, через те з 28 скарг про насилля в сім’ї лише 13 подали жінки. Іще 12 звернень — з приводу побиття і приниження старих людей. І 3 скарги — про побиття дітей. Старі люди скаржаться так само рідко, їх лякають походи до міліції або суду, очікування в чергах, недоброзичливість чиновників. Ці фізичні й психічні навантаження і здорову людину можуть виснажити, а у старих забирають останні сили. Дитячі проблеми вирішуються ще важче. Органи опіки та піклування самоусунулися — один працівник на район фізично неспроможний впоратися з потоком скарг, а альтернативи таким службам у нашій державі немає.

Практика показує, що побутове насильство переважною більшістю громадян як правопорушення та попрання прав людини не сприймається. А якщо хто й усвідомлює, що його людські права порушені, то не вірить, що існує хоч якась можливість їх захисти. Тому з 28 клієнтів лише двоє погодилися звернутися до суду й виграли справи, повідомляє Центр громадського правозахисту при Херсонському обласному Фонді милосердя та здоров’я.

Зараз насильство в родині є однією з найгостріших проблем російського суспільства, що має просто катастрофічні масштаби. Про це говорить статистика: 70—80 % усіх тяжких насильницьких злочинів, у тому числі 30—40 % убивств, стається саме в родині. Щороку від рук чоловіків і співмешканців гинуть від десяти до чотирнадцяти тисяч жінок, два мільйони дітей піддаються фізичному насильству, а п`ятдесят тисяч дітей ідуть з дому через жорстоке ставлення, причому кожна друга дитина ніколи вже не повертається в сім’ю. Майже в кожній четвертій російській родині присутні прецеденти насильства. Українське суспільство традиційно більш терпиме, лояльне, м’яке, але наша статистика, на жаль, подібна до російської.