8-річний ужгородець, надивившись мультфільмів про Спайдермена, вистрибнув із третього поверху

Нині Сашко навчається в третьому класі. Живе з матір’ю Оксаною Рущак, 30 років, та молодшим братом Михайлом, 6 років. Батько Руслан, 32 роки, працює будівельником в Ірландії. Додому приїжджає чотири рази на рік. Гостює місяць.

На порозі 3-кімнатної квартири в Новому мікрорайоні зустрічає Оксана. Жінка доглядає за дітьми, а раніше працювала швачкою на швейній фабриці. У квартирі багато квітів. Біля вікна на столі стоїть комп’ютер, до якого прикріплена відеокамера.

— Щовечора спілкуємося з татом, — каже Оксана.

Просить сина розповісти, як він учився літати. Хлопчик ніяковіє й ховається за спину матері.

— Надивився мультиків про Спайдермена і хотів попробувати, — розповідає Оксана Рущак. — Це сталося 25 червня 2004 року. Того дня ми планували поїхати до бабці в Хуст. Напередодні вона інфаркт перенесла. А Руслан саме був у Ірландії. Зранку сини дивилися мультфільми. В обід я поклала їх спати. Сашко мав тоді п’ять, а Мишко — три рочки. Одяглася й вибігла на базар. До нього чотири хвилини ходу. Купила продукти, дітям — йогурти, потім забігла в аптеку. Хвилин за 15 вертаюся й бачу натовп перед під’їздом. Кажуть, якийсь хлопчик випав із третього поверху. Я побігла наверх. Мишко стоїть на балконі й розказує: ”Мамо, Саша скочив униз, а я боявся пригати”. Я вхопила дитину — і на вулицю до Сашка. А його сусідські дівчатка вже до моєї мами понесли. Вона живе в будинку напроти.

— Мені дуже болів животик після того, як я упав, — сором’язливо зізнається хлопець. — Я проснувся, побачив, що мами немає, і вирішив політати. Думав, що вийде.

Через дитячу кімнату жінка веде на балкон, звідки вистрибнув син. Унизу біля будинку немає асфальту — лише трава зеленіє.

— Нам повезло, — радіє Оксана. — Лікарі казали, що Саша в рубашці родився. Після падіння в нього дуже животик надувся. Я викликала ”скору”, відвезли сина в травмпункт городської лікарні. Звідти — до дитячої міської. Сашу обстежили — жодного перелому. Але поклали на стіл. Прооперували, а там — внутрішня гематома, розрив печінки. Пошили його дуже добре. За три роки син жодного разу не жалівся. Через сім днів нас виписали додому.

Наступного дня в Україну із заробітків повернувся батько хлопчика.

— Я зразу подзвонила Русланові, — згадує Оксана. — Він сів у літак і наступного дня був уже в Ужгороді.

Лікарі порадили батькам поїхати того літа на море.

— В якомусь туристичному бюро купили путівку й поїхали разом до Євпаторії. А восени наступного року син пішов до школи.

У школі Сашко Токар навчається добре.

— Дуже легко даються синові гуманітарні науки, — каже Оксана Рущак. — Особливо іноземні мови. А от математика — гірше.