Сергій Демченко: Отримуючи зарплату, судді по півроку не можуть розглядати справи

     Протягом усіх років незалежності ми говоримо про потребу кардинальних реформ мало не в усіх сферах нашого життя. Та на ділі не реформували практично нічого – змін потребує податкове законодавство, система охорони здоров’я, пенсійне забезпечення тощо. Нині взялися за радикальні зміни в освіті, деякі політичні сили хочуть пришвидшити реформування армії, але, принаймні наразі, видається, що з цими змінами хіба наплачемося.  Продовжуючи розпочату в минулому номері «СЗ «Паланок» розмову з головою  пеляційного суду Закарпаття Сергієм Демченком, ми з’ясовували, що «не так» і чому в судовій системі.

— Скільки пам’ятаю, судді за­вжди скаржилися, що не вистачає коштів на найнеобхідніше, у тому числі на канц­товари, конверти. І нині, за ва­шими словами, фінансування й далі тільки 50–60%   потреби. Коли Віктор Ющенко став Президентом, говорили: треба підвищити зар­плати, тоді не крастимуть, не братимуть хабарів. Нині у суддів хороша платня, а ситуація не змінюється. Чому?

– Так, уже близько двох років у суд­дів справді добрі зарплати. А про те, що беруть хабарі, – лише узагальнено говорять. Стосовно фінансування, то хіба  може авто проїхати певну відстань, якщо пального заправили лише на половину шляху? Недофінансування певною мірою впливає на те, що судді працюють не зовсім якісно.

 — Але, погодьтеся, логічним буде міркування звичайної людини, а з гірської глибинки, де обмежені мож­ливості заробітку, і поготів: якщо суд­дя має таку зарплату, то може з неї купити папір, конверт, надіслати мені повідомлення або що.

– Ще недавно саме так і було! Коли ми підпорядковувалися Мін’юсту, дуже часто судді купували конверти, марки, утримували кабінети власним коштом. Нині ситуація дещо ліпша, але не така, як хотілося б і як вимагають цифри. 

— Спробуймо порівняти: судам не вистачає коштів, а в той же час створили судову адміністрацію, яка повинна їх забезпечувати. Можливо, ви­трати на цю структуру, яка має підрозділи з Києва до регіонів, перекрили б нестачу коштів для судів?

– Думаю, не перекрили б – не така велика у нас судова адміністрація. В області це 13 працівників. І на їх утримання не так багато треба коштів. В ідеалі було б, на мій погляд, добре, якби судова адміністрація не була виконавчим органом, а підпорядковувалася судам.

— Якби державне мито, що платиться за розгляд справ, залишалося в касі судів, чи вистачало б коштів?

– Суми державного мита мізерні. Наприклад у справі про виселення, яка може тягтися роками, державне мито – 8,50 грн, тобто просто смішне. З іншого боку, їх не підвищують, щоб громадяни мали можливість заплатити й звернутися до суду.

— Ви сказали, що було б краще, якби судова адміністрація була не над, а, так би мовити, під судами. Чому?

– Я мав на увазі функції державної судової адміністрації не лише з матеріально-технічного забезпечення, а й щодо кадрового. Нині Апеляційний суд не знає, який суддя приходить у місцевий суд, хто його рекомендував, звідки ця людина. Це компетенція судової адміністрації і кваліфікаційної ко­місії. Будь-який громадянин може написати заяву, підготувати, згідно з вимогами, пакет документів, скласти іспити і, якщо все успішно, – стати суддею. А питають за роботу міс­цевих суддів з голови Апеляційного суду, який не впливає на добір кадрів.

— Наскільки заповнені ва­кан­сії у закарпатських судах?

– Маємо 92 посади, всі заповнені або направлено документи про призначення на посаду судді конкретних людей. Проте це не означає, що всі судді працюють. Є багато таких, у кого минув п’ятирічний термін, на який вони призначалися, а Верховна Рада не працює, отже, не може визначитися, чи буде людина суддею. Або, скажімо, документи на суддів, яких треба призначити вперше, вивчаються у Верховному суді, Вищій раді юстиції або в Секретаріаті Президента для підготовки указу про призначення.

— Це створює проблеми?

– І дуже великі. Бо буває, що суддя не може півроку чи й 8 місяців розглядати справи.

— А зарплату йому за цей час платять?

– Так, бо людина ж не звільнена, на посаді. Але справи розглядати не може.

— Чи мають наші судді дис­цип­лінарні стягнення?

– Рішення про дисциплінарне стягнення на наших суддів ухвалює кваліфікаційно-дисциплінарна комісія у Львові. Там є три за­кар­патські представники. Робота комісії   організована так, що вона працює автономно й тісного зв’язку ми з ними не маємо. Набагато було б ефективніше, якби, як раніше, комісія працювала в кожній області.

      Законом про статус суддів як покарання передбачено винесення догани і пониження кваліфікаційного класу. У нашій області торік одному судді оголо­шено догану, цьогоріч – ще одному, двом понижено кваліфікаційний клас. Також одному з суддів відмовлено у рекомендації на обрання судді безстроково.

— Хто, на ваш погляд, має обирати чи призначати суд­дів?

– Вибори суддів населенням ми вже проходили. І нащо повертатися до того, що себе не виправдало? Крім того, навіть якщо населення обирає, то хто ви­суватиме кандидатів? Якщо це буде фаховий орган – одна річ. А якщо просто люди односельця обиратимуть?

    Те, що Президент призначає суд­дів на 5 років, на мій погляд, себе ви­правдало. За цей час людина стає або не стає суддею, і її рекомендують або ні. Було б також добре, якби кваліфікаційно-дисциплінарна комісія, яка рекомендує суддів, розміщувалася в області й складалася з працівників судової системи, правоохоронних органів та інших людей, які тут працюють, живуть і бачать, хто йде в суд. Адже теорію можна завчити й іспит скласти. Але за іншими критеріями, можливо, людина не може працювати в суді. Були ж випадки, коли суддями призначали  раніше судимих! А все просто – судимість погашена, тому в документах не згадувалася.

— Перед виборами політичні партії пропонували свої рецепти підбору кадрів до судів під лозунгами про подолання корупції. Як їх оцінюєте?

– Йшлося хіба що про загальні принципи, пропозиції готували не спеціалісти, і через це далеко до кон­кретного меха­нізму й коштів на його вті­лення.

— Реформа судової влади — що зроб­­лено, що треба ви­конати, що зроблено, але користі не да­ло?

– Про реформу судової влади чую, відколи прийшов до суду, тобто вже 20 років. Багато що, звичайно, змінилося. Але я б не назвав це реформуванням судової системи. Є просто певні зміни. То забирають якісь справи у судів і передають на розгляд правоохоронним органам, то у них забирають і передають судам, як, наприклад, право ДАІ накладати штрафи за порушення правил руху. А що треба зробити – про це можу говорити нескінченно довго.

— І що пече найбільше?

– Те, що керівництво суду в області не може впливати на добір кадрів. Двічі я представляв суддів за призначенням Президента і побачив їх уперше в день представлення. А таки кадри вирі­шують усе.

— Серед нововведень роз­гляду справ є таке: коли учасники процесу заявляють про від­сторонення судді, то він сам вирішує — усувати себе від розгляду чи ні. Як ви це оцінюєте?

– На мій погляд, раніше, коли питання відсторонення вирішував голова суду, це було об’єктивніше.

— За звичкою люди часто називають Апеляційний суд обласним. Чи зі зміною назви щось змінилося в суті?

– Обласний суд міг тільки скасувати рішення й направити справу на новий розгляд, Апеляційний – може скасувати й ухвалити своє рішення. Отже,  різниця суттєва. На жаль, не завжди вдається дійти ухвали в кримінальних справах – так виписане законодавство. А з цивільних справ касуємо і здебільшого приймаємо своє рішення.

— У Росії діє інститут присяжних. У нас варто було б його запровадити?

– В Україні інститут присяжних передбачений Конституцією, але закони не виписані, тому він не діє. І, на мій особистий, підкреслюю, особистий, погляд, запроваджувати його недоцільно, бо тоді рішення ухвалюватимуть не спеціалісти, і дуже часто воно ґрунтуватиметься на емоціях: хто гарніше, душевніше і переконливіше  виступить зі сторін. Світова практика свідчить, що й вироки, винесені з участю присяжних, часто скасовують вищі суди.

— Але, наприклад, у справі пасинка Дмитра Фірташа  Сергія Калиновського, який нібито тверезий на швидкості 55 км/год в’їхав у припаркований «Жигулі», і через це загинули дві людини, присяжні, очевидно, сказали б: винен.

– Залежить від того, як подали б докази прокурор і адвокат.

— Чи потрібна, на вашу думку, судова спеціалізація?

– Вона завжди була, є і, напевно, буде. Але підхід тут потрібен дуже виважений, бо дійде до того, що на кожну категорію справ будемо створювати окремі суди – як тепер адміністративні. Я б нікого не відокремлював. Достатньо наказом голови суду визначити, які судді розглядають певні категорії справ. У нашому Апеляційному, скажімо, діють дві палати – у кримінальних справах і в цивільних. Отже, судді спеціалізуються на певних категоріях справ і стають ліпшими фахівцями у вузьких галузях права. Що вищий суд, то спеціалізація повинна бути чіткішою і відчутнішою.

— А справи про штрафи ДАІ теж повинні розглядатися в судах?

– Ні, вважаю, що працівник ДАІ чи керівник цього відомства може ви­рішити нескладну ситуацію, пов’язану з ДТП, й правильно накласти штраф. А то 7, 8, 17 грн штрафу – смішно, що суддя змушений витрачати на це час. Іноді штраф 7 грн, а витрати на справу – папір, оплачуваний час суддів – у десятки разів вищі.

    З 7,5 млн судових справ, розглянутих 2006 року, 4 млн – саме «даішні», тобто більше половини.

— На одному з недавніх зібрань голова Верховного суду робив «інструктаж» щодо справ із рейдерства. Про що саме йшлося?

– Щоб рейдерство не провадилося через місцеві суди. Уже з травня у  судах нашої області немає жодної рейдерської справи. Законодавство ще недавно давало можливість двояко трактувати про підсудність справ, але зі внесенням останніх змін до господарського та цивільно-процесуального кодексів, чітко визначено, яка категорія справ де повинна розглядатися. 

      Остання справа рейдерського характеру була вирішена у квітні чи травні, і за це суддю притягнуто до відповідальності, матеріали скеровані до дисциплінарної комісії, яка ухвалить рішення.

— Раніше при судах були судові виконавці, відтак створили окрему виконавчу службу. Чи виправдало себе, на ваш погляд, відокремлення?

– Значно ліпше було б, якби виконавча служба, як колись, була при суді. При судових виконавцях реалізовувалося близько 70 % рішень. (А нині майже стільки ж не виконується – нещодавно радник президента Г. Москаль на телебаченні назвав 63 %. – Авт.) І реноме суддів у суспільстві ще й тому таке негативне, що їхні рішення не виконуються. До речі, і в законі написано, що суд контролює виконання своїх рішень, а механізму контролю немає. Судді видають виконавчі листи, копії рішень на виконання, а відтак... отримують дуже багато актів про неможливість виконання.

— Яка якість кримінальних справ, що надходять на судовий розгляд з правоохоронних органів? Наскільки часто доводиться справи повертати на дорозслідування?

– Не так багато. Можливо, чимало говориться, бо це боляче для прокурора чи слідчого, який над справою працював.

— Які зміни, з огляду на прак­тику роботи судів, вкрай важливо внести до Кримінального кодексу?

– Головне, щоб законодавчі акти готували фахівці. Аби в розробці процесуальних норм, того, що стосується слідства, розгляду цивільних справ, обов’язково брали участь судді, тоді буде менше парадоксів.

— А які правки, як кажуть, з ходу ви особисто внесли б до Кримінального кодексу?

– На мій погляд, удосконалення потребує чимало статей. Але насамперед зменшив би суму, яка визначає настання кримінальної відповідальності. Нині це 600 гривень – більше, ніж мінімальна зарплата, а за пенсію і поготів. Для багатьох це неабиякі гроші. А безкарність за злочини породжує нові злочини.   

Довідка

Цифри про завантаженість закарпатських суддів:

 – навантаження на одного суддю місцевого загального суду в нашій області – 133,38 справи (при середньоукраїнському показнику 156,92),тоді як, наприклад, у Хмельницькій області – 213, 06, Чернівецькій – 205,8;

– з місцевих суддів най­більше навантаження на одного суддю в Ужгородському міськ­районному суді – 204,1 справи, тоді як у Воловецькому – 72,3; 

 – кримінальних справ і матеріалів у першому півріччі цього року доводилося найбільше розглядати Рахівському та Свалявському райсудам, адміністративних – Ужгородському місь­крайсуду, цивільних – Рахівському та Виноградівському.