Росоші й лікар пані Марія

Знайомі розповіли, що цей медичний підрозділ центральної райлікарні очолює Марія Поцко. В адміністративно-територіальному плані це село належить до Дусинської сільської ради, яку очолює Степан Білас. Свого часу Росоші, Дусино, Плав`є і Лопушанка входили до складу колгоспу ім. Маяковського. Сьогодні передгірські Росоші — звичайнісінький середньостатистичний населений пункт, яких на Закарпатті сотні. Неповторні гірські краєвиди на Боржавські полонини зліва та гору Бужора справа, де бере свій початок річка Дусинка. А ще — гарні хати обабіч асфальтованої дороги, що тягнеться у бік Керецьок і біжить далі аж на Довге, та привітні й працелюбні люди, дев`ятирічка, дитсадок, кілька торгових точок, пилорама аж ген під лісом — ось неповний перелік того, чим славне передгірське село, передостаннє, до речі, у напрямку Іршавщини. Є ще згадка про церкву, яка згоріла вщент у середині 70-х років, легенда про жінку, яка вміла знімати порчу, зналася на мануальній терапії тощо. Село унікальне ще й тим, що в ньому домінують в основному три прізвища — Петра, Мигович, Шипович, які є практично в кожній другій хаті.

Але сільська картина буде прісною і неповною, коли не сказати, що саме у Росошах розташована газокомпресорна перекачувальна станція. Насамперед завдяки цьому стратегічному гранд-об`єкту вони знані не тільки в Україні, але й позначені на картах Росії та ледь не всіх країн Західної Європи. Кажуть, що спецслужби також завжди мали тут свої інтереси, та навіть ПРО, яке американці хочуть розмістити у сусідніх Польщі та Чехії, скоса «поглядатиме» на цю будову. Є в селі своє містечко з кількох багатоповерхових будинків, де квартири мають ті, хто пов`язав своє життя з цією специфічною газовою сферою. Не зайвим буде сказати, що в Україні — кілька населених пунктів з аналогічною назвою, а російські Росоші — це великий індустріальний центр з хімічною промисловістю.

Існує також цікава історія, пов`язана з тутешнім перевалом. Років сорок тому на околиці цього закарпатського села були круті повороти, які автомашини ледве долали на першій швидкості. Але одному високоповажному гостю з Московського ЦК довелося долати перевал пішки, бо від крутих поворотів у нього запаморочилася голова. Він повернувся в Білокам`яну, і згодом у високих кабінетах було прийнято рішення вирівняти дорогу. Нагнали сюди багато техніки, виділили гроші й шлях через скелю навпростець проклали за два роки. За таку ідею, якій і дотепер немає ціни, безіменному партбосу дякуватимуть довго-довго жителі довколишніх сіл.

«БІЛІ ХАЛАТИ»

В більшості з нас амбулаторія асоціюється з медсестрою, акушеркою, фельдшером, лікарем, різними хворими, мікстурами та пігулками. Хоча треба пам`ятати про милосердя, гуманізм, доброту, чуйність «білих халатів», які завжди цінувалися та мали найвищу суспільну вагу. В селі Росоші жінки у «білих халатах» у особливій пошані. На варті здоров`я сільських жителів стоїть лікар вищої категорії Марія Василівна Поцко, яка очолює амбулаторію загальної практики — сімейної медицини. Розміщена вона в одноповерховій будівлі, де раніше діяв ФАП. 2003 року розпочалася його реорганізація, а нині цей лікувально- профілактичний заклад має добру славу не тільки серед росошан, але й по всій Свалявщині. До речі, пані Марія родом із Дусина, тут пішла у перший клас, але так склалися обставини, що разом з сім`єю на довгі роки довелося переїхати у гірське село Родникова Гута. Її батька, Василя Метенька, з ініціативи райкому партії скерували головувати у тамтешній колгосп «Жовтень», тож десятирічку закінчувала у селі Плоске. Відтак стала студенткою Чернівецького (нині Буковинський) медичного інституту, навчання в якому завершила 1985 року. Повернулася додому, на свою малу батьківщину, у село Дусино. Трудовий стаж головлікаря амбулаторії сімейної медицини — 22 роки. Про неї кажуть, що має золоті руки, ангельське й дуже серце, добру душу, завжди бадьора й життєрадісна і разом з тим розсудлива, розважлива, розумна, тямуща, інтелігентна. У сільській глибинці такі фахівці — просто скарб! Сільські жінки в один голос зізнаються: з нашою Марією Василівною напрочуд легко говорити, вона має прекрасний характер, скромна, весела, дотепна.

— Інакшою бути не можу, я є людиною ремесла — медичного, і цим усе сказано, — відповіла вона на епітети, якими її наділили вдячні земляки.

Ось такі біографічні штрихи до портрета сільського лікаря. А тепер — про роботу, про будні, якими живе сільська амбулаторія загальної практики — сімейної медицини. За словами пані Марії, у селі Росоші мешкає 2250 жителів. Переважну більшість вона знає в обличчя: малят, бо опікується ними як педіатр, школярів, з якими постійно спілкується під час профілактичних медоглядів, жінок і чоловіків середніх років, людей старшого віку, у тому числі й тих, хто вже не може пройтися по обійстю без ціпка. До старожилів у неї особливе ставлення, бо ці люди хоча й злаштувалися на той світ, але образити їх — не дай Бог! За цим правилом живе з того часу, як у ролі лікаря уперше переступила поріг медичного закладу.

— Наше завдання — у межах своєї діяльності задіяти ті комплексні профілактичні заходи, які попереджають і знижують рівень захворюваності, інвалідності й смертності, дають змогу виявити ранні недуги, а також надання населенню кваліфікованої первинної лікувальної допомоги, моніторинг за станом здоров`я кожного жителя села, — офіційною мовою говорить головний лікар.

У цих словах — суть тієї роботи, якою займається вона та колеги. Хоча на перший погляд щоденна і клопітна діяльність амбулаторного колективу непомітна. Але коли вникнути глибше у цей процес, то одразу усвідомлюєш, що на їхніх плечах — колосальний труд і відповідальність не тільки за хворих, але за всі процеси, що пов`язані зі здоров`ям людей, медициною загалом одного окремо взятого села. Сказане стосується також Софії Катринець, яка є фельдшером-ветераном, вона від душі свій багатющий досвід передає молодшим колегам. За словами пані Марії (до речі, лікаря вищої категорії), здібною ученицею є недавня випускниця Берегівського медучилища Сніжана Мигович. Усі працівники амбулаторії переймаються тим, аби сельчани якнайменше хворіли, хоча, правду кажучи, серцево-судинні недуги, туберкульоз, онкозахворювання з одиничних випадків перейшли у розряд найпоширеніших. Це, безперечно, турбує. До слова, нині Марія Поцко перебуває на курсах з підвищення кваліфікації в Києві, звідти приїде з новими набутками, що обов`язково згодяться у подальшій практичній діяльності.

І ТРОХИ СТАТИСТИКИ

А що стосується сільської статистики, яку в амбулаторії ведуть акуратно, чітко, грамотно, то в Росошах нині проживають п`ятеро осіб, яким 90 і більше років, за останні чотири роки не зафіксовано жодного випадку дитячої смертності. І взагалі, у селі мешкають десять багатодітних родин, а найповажнішою матір`ю є Марія Миколаївна Попович, яка з чоловіком виховала тринадцятьох дітей. Днями указом Президента України Віктора Ющенка вона удостоєна високого і почесного звання «Мати-героїня». Для села це велика честь, для амбулаторії — авторитет і визнання.

Про природній приріст населення у селі лікар М. В. Поцко говорила з особливою гордістю. Без цифр і статистики тут не обійтися. Приміром, у 2003 році померло 16 росошан, а народилося 45 — цілі два шкільні класи. Двадцять шестеро діток на світ білий з`явилося у 2006 р., а померло 15 осіб. Цей рік також буде щедрим на новонароджених, адже за неповні п`ять місяців тут народилося десятеро діток, померло семеро сельчан. Як фаховий педіатр лікарка особливо шанобливо ставиться до «новоспечених» мам, які стоять на обліку у сільської акушерки. До речі, у тому ж таки 2003 р. Росошанська амбулаторія загальної практики — сімейної медицини була визнана найкращою у районі. Серед призерів вона також «застряла» у 2004 й 2005 рр., а у 2006 році головлікар отримала диплом за успіхи у подальшому розвитку сільської сімейної медицини з рук самого начальника управління охорони здоров`я ОДА М. І. Турянчика. Привітав колектив і заступник головлікаря Свалявської ЦРЛ з сільської мережі І. В. Больбан. Можливо, що справа не у грамотах і дипломах, але у цьому конкретному випадку вони також багато про що говорять.

Амбулаторія сімейної медицини має свою «швидку» — 11-річний УАЗ, який вкрай потрібен у селі, бо як денні, так і нічні виклики трапляються тут доволі часто. Хотілося б мати нове авто невідкладної медичної допомоги, можливо, тут зуміють своєю невтомною працею вибороти таку потрібну для амбулаторії машину. Тут діє фізкабінет, є лабораторія, а якби була змога придбати відповідне устаткування, задіяв би й стоматкабінет: на жаль, черги до крісел ескулапів не меншають. Приміщення амбулаторії вдалося відремонтувати, кабінети сяють чистотою та охайністю. Підклала плече Дусинська сільрада на чолі з С. Біласом, який знає проблеми цього села, бо свого часу був депутатом райради й керував тутешнім пилорамним цехом. Фінансовий вклад сільської влади — 10 тисяч гривень. Нерідко допомагає також адміністрація Росошанської газоперекачувальної станції, якій також висловлює подяку головлікар пані Марія.

— Їхня допомога сільській медицині — посильний вклад у здоровий спосіб життя земляків-росошан, — резюмувала нашу півгодинну розмову головний лікар амбулаторії загальної практики — сімейної медицини Марія Василівна Поцко.