Ніхто не забутий, або Сага про майорів Боб’яків

Для когось – це просто рядки вірша про життя, обірване підступною кулею. А для нас, правоохоронців, сумне усвідомлення того, що багатьох, хто вступив у двобій зі злочинцями, уже немає серед нас.
Хай вибачать близькі та рідні майора міліції Миколи Боб`яка з Ужгорода, що знову нагадуємо про той чорний березень 1994 року. Розуміємо, спогади про загиблого Миколу – мужнього, сміливого та молодого – завжди болем стискатимуть їхні серця. Та ми зобов`язані пам`ятати про наших загиблих побратимів, бо й ПАМ`ЯТЬ про них є символом нашого професійного єднання... ДЛЯ МУЖНІХ СМЕРТІ НЕ ІСНУЄ
...Свій земний шлях до Вічності Микола розпочав у мальовничому куточку Івано-Франківщини. У гірському селі Космач разом із братами він вчився жити правдою, мріяв про далекі світи, прагнув до знань. Вступив у Тернопільський педінститут. Втім, навчати і виховувати допитливих школяриків йому не довелося: Господня рука повела його зовсім іншим, набагато важчим шляхом...
...Закарпаття привітно зустріло гуцульського хлопця. Тут він зумів застосувати не тільки свої педагогічні знання, але й вроджену простоту та життєву мудрість, бо став працювати дільничним інспектором служби у справах неповнолітніх ужгородської міської міліції. Підліткова злочинність, дитяча бездоглядність, так звані "проблемні" діти – питання, якими щодня займався молодий міліцейський "Макаренко".
По закінченні Київських вищих курсів МВС Микола Миколайович став працювати заступником командира дивізіону відділу позавідомчої охорони при Ужгородському МВВС, відтак – у відділенні карного розшуку. Саме тут пройшов нелегкий шлях від оперативного уповноваженого до начальника підрозділу...
Є ЛИШЕ МИТЬ МІЖ ЖИТТЯМ І БЕЗСМЕРТЯМ...
Володимир Танчинець, тодішній оперативний черговий Ужгородського міськвідділу УМВС:
– Була 20-а година вечора, коли я прийняв повідомлення про грабунок на вулиці Ужанській. Микола, який вже збирався додому, стояв біля мене. Він знав, що основна слідчо-оперативна група на виїзді: працює за викликом, теж у зв’язку з карним злочином. Не роздумуючи ні секунди, Микола вирішив їхати на місце злочину... Опісля багато-хто із знайомих запитував мене, чому на Ужанську виїхав сам начальник карного розшуку, а не його підлеглі? Микола Миколайович не міг по-іншому -- такий вже у нього був характер. Він ніколи б не відправив під кулі свого підлеглого, щоб самому в цей час відсидітися в кабінеті. Це було його правилом – на найскладніші завдання іти самому.
...Разом з молодим оперативником Микола Миколайович службовою машиною виїхав на місце злочину. На Ужанській у темряві розгледіли дві постаті. Один тримав ніж біля горла іншого...
– Міліція! Кинь зброю! – наказав майор.
Для нападника це було несподіванкою. Озирнувшись, побачив міліціонерів. Кинувся навтьоки, заставивши й свою жертву бігти з ним по залізничних коліях. Майор Боб`як зробив попереджувальний постріл у повітря. Із темряви також загриміли постріли. Стріляв другий грабіжник, який ховався за насипом. Стріляв підступно, у спину. Двічі поранив Миколу в ногу. Падаючи на землю, правоохоронець повернувся у бік, звідки долинали постріли, і відкрив вогонь у відповідь. Мить – і ще дві кулі вп`ялися Миколі в шию та обличчя. Молодий оперативник, підхопивши тіло свого начальника, затиснув рукою рану на його шиї, з якої фонтанувала кров...
Підступних убивць затримали через кілька годин. Це були два військові, які, маючи вогнепальну зброю, вирішили того фатального вечора "рекетнути" одного з ужгородців. Однак Микола про це вже не дізнався – дорогою в лікарню він помер від втрати крові.
Володимир Танчинець:
– Тієї злощасної ночі у чергову частину зателефонувала Магдалина, дружина Миколи. Ще нічого не знаючи про трагедію, попросила покликати до телефону чоловіка. Мовляв, ми з Тарасиком не можемо його дочекатися. Я був готовий до чого завгодно, тільки не до цього дзвінка. Кілька секунд збирався з духом, відтак якомога спокійніше відповів: "Він на виїзді..."
СУМНІ ОЧІ МАГДОЧКИ БОБ`ЯК
О, Матір Божа, гори мої сині,
І ти, моя страдальнице земля,
Не забирайте в матері
останні сили –
Вона сама у цім житті – маля..
Магдалині було лише двадцять три, коли в її щасливе сімейне життя увірвалося страшне горе. У перші місяці її жалоби мені довелося працювати поруч з нею. Смутком, болем та невимовним жалем було пройняте усе її єство. Та вона боролася. Боролася щодня, бо знала: вдома на неї нетерпляче чекає трилітній синок.
Якось у приміщення паспортного столу, де ми працювали, ввійшов відвідувач. Попрямував до вікна, за яким сиділа Магдалина. Через деякий час ми почули, як чоловік невдоволено викрикує. Йому, виявилось, бракувало якогось папірця, тож Магдалина запропонувала принести завтра. І тут відвідувача "понесло": “Та хто ти така? Та я тобі такі неприємності влаштую – на все життя мене запам`ятаєш!" Ми усі завмерли. А Магдалина спокійно усе це вислухала, відтак, схиливши голову над столом, тихо мовила: "Більшої неприємності, як я уже маю, навряд чи ви мені влаштуєте". Потім так же спокійно вийшла з-за столу і попрямувала до кімнати відпочинку. І тільки там, залишившись наодинці, стала тихо плакати...
...Минули роки, та я і досі згадую цей випадок. У голові не вкладається, звідки у молодої, тендітної, згорьованої жінки взялася така витримка, тактовність і, якщо хочете, мужність. Мені здається, що саме ці якості й допомогли молодій вдові не тільки пережити біль утрати, але й продовжити справу життя свого чоловіка.
За плечима майора міліції Магдалини Боб`як майже двадцять років нелегкої служби в органах внутрішніх справ. Нині Магдалина Василівна очолює відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Ужгородського міськвідділу УМВС. Вона, як і раніше, така ж чарівна, ввічлива, тактовна. Та й смуток зник з її миловидного лиця. Лише блакитні очі – дзеркало її душі – усе ще видають біль утрати. Бо серце, видно, так і не забуло його, єдиного, Миколу...
Спливли роки – підріс і син Тарас. Наступної весни закінчує школу. Яку професію обиратиме?
Звичайно, правоохоронця. Хоче стати офіцером, як батько й мати. Отож планує вступати у Національну академію внутрішніх справ України. Нехай же доля береже його від всяких бід та зла...

На фото:  Магдалина Боб`як