Денис Соболь: За багатьма напрямками Мукачево та й Закарпаття можна ставити в приклад усій країні

–  Денис, вас знають у Мукачеві як ініціативного активіста і волонтера, але мало знають про вас, як людину. Розкажіть більше про себе. Де ви народились, вчились, яка у вас сім'я?

– Народився та виріс я у Полтаві. Маю вищу освіту, за фахом лікар ветеринарної медицини. З 9 років почав займатися спортом.
Сім’ю маю велику – троє братів та сестричка. Всіх їх дуже люблю, намагаюсь брати участь у їхньому житті. Різниця у віці в нас чимала, тому багато в чому є для них прикладом для наслідування. А це – додаткова відповідальність, та стимул ставати кращим! (посміхається – ред.)

–  Чому і коли ви вирішили переїхати до Мукачево? Чому саме Західна Україна?

– Як призеру Параолімпійських ігор мені було обіцяне житло в моїй рідній Полтаві. Однак, замість цього отримав лише шалений тиск з боку місцевої влади. Завдяки абсолютно неочікуваній для мене допомозі Віктора Балоги я отримав  житло та гарну роботу на Закарпатті.  У Мукачеві – вже більше, ніж півтора роки.

Чому саме Закарпаття?! Скажу чесно, підкупила природа. За свою спортивну кар’єру об’їздив всю Україну, побував у багатьох куточках світу. Але таку мальовничу природу мало де зустрінеш. Та й люди привітні, відчувається вплив багатьох  культурних традицій, що гармонічно вплелися в самобутність закарпатців.

–  Відомо, що ви довгий час займались академічним веслуванням. Яких результатів досягли, хто був для вас хорошим наставником?

– Спорту взагалі присвятив значну частину свого життя, майже 16 років. Змалечку займався плаванням, маю звання майстра спорту з плавання, брав участь у чемпіонаті світу 2006 року в ПАР, 6 років був членом параолімпійської збірної команди України. Згодом перейшов в академічне веслування, клас – розпашна четвірка з стерновим. Майстер спорту міжнародного рівня з академічного веслування.

Вчився досить швидко, оскільки навіть на рівні підсвідомості розумів фізику води, навички плавця давались взнаки. Досить швидко став загребним в човні, хоча в екіпажі й були більш досвідчені спортсмени. Загребний – це ключовий член команди, за ним працює весь екіпаж, він задає темп, ритм та потужність гребка, який вже підхватує вся команда. Для мене це виявилась досить нелегка справа, адже перейшовши з плавання, а це індивідуальний вид спорту, довелося не тільки вчитися працювати в команді, а ще й керувати нею.

У параолімпійській програмі змішані екіпажі, тобто дві жінки і два чоловіки та стерновий, який може бути будь-якої статі. Окрім того, два спортсмени мають бути з ураженням опорно-рухового апарату,  і двоє з ураженням зору. Спортсмени з ураженням зору виступають в щільних чорних окулярах-масках, що навіть виключає попадання світла.  В програмі лише одна дистанція, один кілометр. Відповідно і комплект медалей всього один.

Найкращим результатом стало трете місце на параолімпійських іграх 2012 року. Наш екіпаж виборов бронзу, випередивши на три соті секунди екіпаж з Китаю. Як потім переповідали глядачі, здобувши перевагу ще зі старту ми протримали її  до самого фінішу. Навіть зараз, закривши очі, здається, що можу прокрутити в пам’яті кожну мить дистанції.

А взагалі про спорт можу розповідати дуже довго, ну ви певно вже зрозуміли! (посміхається – ред.)

–  А чи займаєтесь ви зараз веслуванням? 

– На жаль, ні. Через проблеми з спиною вимушений був завершити кар’єру спортсмена. Проте спорт не відпускає мене, чи то я його. І з позаминулої зими на громадських засадах я треную діток. Веду секцію з плавання. У минулому році навіть на змагання в Ужгород їздили. Умови для розвитку цього виду спорту в регіоні складні, відповідно і результати поки невисокі.

Певний час тренувалися в басейні мукачівської ЗОШ № 11, влітку – на "Авангарді", потім на базі басейну санаторію "Карпати". Користуючись можливістю, хочу подякувати всім, хто сприяв функціонуванню нашої секції, адміністрації басейнів, санаторію,  директору 11 школи Надії Василівній. Хочу також передати привіт маленьким спортсменам!

Наразі жоден з цих басейнів не функціонує, тому з січня маємо вимушено паузу.

–  Мукачево, як місто – чим воно вам подобається, що треба міняти?

– Мукачево – прекрасне місто. Компактне, затишне, зелене, з гарною архітектурою, купою кав’ярень та своїм неповторним шармом. Справжнє європейське містечко.

Хочу відмітити, що місцева влада приділяє увагу доступності міста людям з особливими потребами. Світлофори оснащені звуковим сповіщенням, активно ведеться робота з облаштування зручних з’їздів та пандусів. Величезний крок зроблений в сторону енергоефективності. За багатьма напрямками Мукачево та й Закарпаття можна ставити в приклад усій країні.

Що до змін, думаю тут зі мною багато хто погодиться. На мою думку, треба розширювати можливості дозвілля, туристичної доступності, більш бережно ставитись до унікальної природи Закарпаття. Це питання як місцевої влади, так і кожного закарпатця, а також гостей краю.

–  Чим ви займаєтесь зараз? Де працюєте?

– Намагаюсь реалізувати себе не тільки в спорті. Наразі плануємо реалізувати багато цікавих проектів. Одним з ключових  – є проведення обласного конкурсу бізнес-проектів, наукових робіт та соціальних проектів серед молоді. Плануємо реалізувати літній табір для молодих людей у форматі бізнес-правової школи з цікавими майстер-класами, тренінгами, зустрічами.

Усе це пов’язано з громадською організацією «Молодіжні Ініціативи Закарпаття», діяльність якої спрямована на всебічну підтримку та розкриття потенціалу молоді краю,  залученню до участі в громадському житті.

–  Як пройшла ваша ініціатива по перегляду фільмів під відкритим небом на набережній Латориці? Чи будете продовжувати цього року?

– Ідею крутити кіно просто неба я привіз із собою з Полтави. Там ми "відкрутили" свій перший сезон. Ініціатива була сприйнята досить добре як місцевою владою, так і жителями міста. На показах традиційно збирається багато молоді та представники старшого покоління.

Звісно, перегляди плануємо поновити з настанням потепління. В цьому сезоні, а він вже буде третім, на шанувальників гарного кіно та свіжого повітря будуть чекати приємні несподіванки. В планах навіть провести невеличкий кінофестиваль стрічок українського виробництва.  Але про це згодом. Отже, всім "простонебівцям" привіт, та чекайте на приємні сюрпризи!

–  Ми знаємо, що ви займаєтесь і волонтерством. Розкажіть про це? 

– Певний час займалися збором продуктів для військових та прикордонників в мережі  "Барва". Це був час, коли з продовольством та логістикою на передовій були проблеми. Зараз опікуємося бійцями в госпіталі. Нещодавно брав участь в організації доставки бійців 128 бригади з Артемівська.

Під час перебування на Донбасі мав змогу спілкуватися з лікарями, волонтерами та персоналом першої медроти імені Пирогова М. І. Повідомили, що є поодинокі випадки, коли добровольці, бійці чи волонтери не в змозі надати першу медичну та домедичну допомогу пораненим.

– Що значить для вас допомагати бійцям української армії?  

– Це маленька подяка тим, хто величезною ціною захищає життя мільйонів українців від рашистської орди. Навряд чи якась допомога може порівнятися з тією ціною, яку платять бійці за наше мирне небо.

–  Нещодавно, вас обрали членом президії ради обласного осередку партії Єдиний Центр. Розкажіть про цей напрямок вашої роботи.

– Без пафосу, але для мене це дійсно велика честь і великий аванс довіри. Буду намагатися тепер її виправдати. Головне – я знаю, що потрібно робити для покращення життя закарпатців.

–  "Шевченківські читання" – це частина вашої громадської роботи?

–  "Шевченківські читання" в форматі вільного мікрофону спільно з відділом культури ми проводимо в Мукачеві вже другий рік поспіль. Ініціатива позитивно оцінена як самими учасниками так і місцевою владою.

Цьогоріч поезію декламували близько тридцяти читачів. Звучали як безсмертні твори Тараса Шевченка, так і власні присвяти поету, вірші покладені на музику. Захід об’єднав представників різних поколінь. До участі залучались,  навіть, випадкові перехожі. Глядачі щирими оплесками вітали учасників, загалом панувала привітна та тепла атмосфера. Окрім вшанування пам’яті видатного художника слова та виховання любові до рідної мови, ставили собі за мету наладити зв'язок між поколіннями та однодумцями через вічні теми, що споконвіку бентежать наш народ.

На нашу думку, це нам вдалося, тож плануємо проводити захід щороку.

–  Разом з ГО "Молодіжні Ініціативи Закарпаття" ви також ініціювали серію майстер-класів по розмальовуванні писанок. Які враження?

– Насамперед хочу подякувати всім хто прийняв участь у нашій акції. Дорослі і дітки приймають  участь з однаковим ентузіазмом. Своєму першому власноруч розписаному яйцю кожен з учасників радів по-дитячому щиро. Важко знайти вид творчості, в якому так яскраво відображаються  історія, ужитковість, звичаї, вірування, естетичні уявлення, поетичне бачення, мрії народу.

Унікальність цього проекту полягає в тому, що він є благодійним та безкоштовним. Він створений для продовження (в якійсь мірі відродження) обрядів, звичаїв, традицій. Фінальною точкою акції стане «писанкове дерево» та імпровізований благодійний ярмарок, що відбудеться в Мукачеві 7 квітня поблизу бібліотеки та в Ужгороді 9 квітня поблизу лялькового театру. Виручені кошти підуть на потреби військових, учасників АТО.

Ми розраховували залучити до участі дітей молодшого шкільного віку. Мали на меті ознайомити малечу з історією, звичаями та обрядами, пов’язаними із святкуванням Великодня. Розкрити таємницю символів та кольорів, які роблять писанку не просто рукотворним дивом, а й талісманом, оберегом для кожного, хто розписав її з світлими думками. До майстер-класів охоче долучались дорослі, зокрема приймали участь і бійці з 128 бригади.

–  На базі цієї бригади було проведено вишкіл з тактичної медицини, одним з організаторів якого ви були, чи не так?

–  Підготовка зайняла тривалий час, майже всі організаційні питання доводилось вирішувати нашій команді, адже інструктори в цей період  перебували на Сході. Величезна подяка депутату закарпатської обласної ради Андрію Балозі за всебічне сприяння у проведені заходу, командуванню 128 бригади за надання полігону та залучення бійців, Василю Щадею – за допомогу в організації та представникам ГО «Білі Берети» за проведений інструктаж.

Зрештою, бійці і волонтери гарно відзначили організацію та проведення заходу. Для нас ця оцінка є важливою, адже розумієш що виконана робота дійсно приносить користь. Хотілось би, щоб отримані знання знадобились якомога менше, а надзвичайні ситуації та бойові дії в нашому житті траплялися якомога рідше.

За потреби готові братися за реалізацію подібних проектів та сподіваємося на скоре припинення війни на Сході. У такому разі мистецьких та спортивних заходів серед нашого "асортименту" побільшає.

Роман Ленд’єл, Mukachevo.net