Закарпатський психолог розказав як пережити втрату рідної людини, що загинула в АТО

Про те як пережити втрату, скільки часу нормально відчувати сильне горе, як правильно пояснити дитині що батька більше нема для Мукачево.Net пояснила практичний психолог, магістр медицини Габріелла  Цяпець.

Пані Габріелло, які емоції вважаються нормальними для людини, яка втратила близького та в якому випадку рекомендуєте звертатись до психолога?

Звісно, це питання не з простих. Перш за все, важливо дозволити собі і дітям широку палітру почуттів - не тільки сум, сльози, але і заперечення (особливо як перша реакція) або злість, гнів, зміну відношення до померлого. Пережити втрату означає дозволити собі сумувати, плакати і, навіть, злитися на померлого, що є теж нормальним. Так, можливо він помер за світлу правду, але факт залишається таким – мене(нас) залишили, мені (нам) тепер через це важко. Якщо переживання заважають виконувати щоденну рутину, тобто роботу, домашні справи, якщо людина в апатії, депресії, тоді настійливо рекомендую звертатись до спеціалістів. Траур, сум, злість - це все треба пережити, але реалії життя такі, що потрібно і далі утримувати і доглядати себе та дітей (якщо це жінка, що залишилась сама з дітьми). До речі, мій чоловік Сергій Цяпець консультує тих, хто повернувся з АТО та їхніх родичів безкоштовно.

Чи є якась норма щодо часу, протягом якого людина може жити з гострими переживаннями через втрату?

Стосовно часу трауру - у кожного свій термін. Я би не оговорювала конкретний час  - півроку, рік або більше. Корекції потребують ті стани, які заважають людині турбуватись про себе і тих, за кого вона відповідає, або якщо проблема соматизується (переходить у хворобу). Для мене це ознаки дезадаптації і потребують зовнішнього втручання (але насилу, проти волі нікому допомогти не можливо). В протилежному випадку - це вибір людини. У мене є знайома психолог, яка поховала чоловіка досить молодою і залишилась сама з донькою. Я не знала її в гострий період, але вона багато років не підпускала і не допускала нових стосунків, хто би що не казав. Паралельно вона ефективно працювала і мала гарні стосунки з донькою. Пройшло чи не 10 років, поки вона відкрилась новим стосункам і вийшла заміж. Багато хто говорив їй, що вона задовго закрита була, що не можна так довго сумувати за чоловіком. Але разом з тим, вона нікому зі своєю самістю не заважала, нікого не обтяжувала і почувала себе добре. Відповідно, я не вважаю це за патологію. В кожного свій час і треба дозволити взяти собі його.

Узагальню - переживати різні емоції протягом різного часу, але залишатись життєздатною і дієздатною  це нормально. В даному випадку спеціаліст може допомогти просто легше пережити цей період. В протилежному випадку без зовнішньої допомоги, думаю, обійтись буде важче.

Як пояснити дитині що тата більше немає так, щоб не нанести їй ще більшу травму?

Стосовно дітей - добре, коли їх беруть з собою на похорони, щоб вони могли унаочнити втрату, попрощатися (це стосується похорон з приводу смерті значимих для дитини дітей).

Важливо не мовчати про факт втрати, говорити стільки, скільки потребує дитина. Передивлятись сімейні фото, відео, пояснювати, що в нашому серці і пам'яті людина залишиться, можна пояснити ідею, причину по якій людина опинилась в АТО і, ще раз повторюся, дозволяти проявити все, що виходить назовні. Варто церозуміти і поважати, бо кожний переживає втрату по-своєму.

Мукачево.Net